Нашій молодшій Насточці вже 3 місяці, а старшій Ксені – відповідно 3 і 3. Переглядаю попередні нотатки двомісячної давності і знову відчуття, що відтоді пройшло значно більше часу, ніж згідно календаря. На зміну зимі нарешті прийшла квітуча-сонячна весна, на зміну домашньому карантину – довгі прогулянки, а на зміну безпорадному скруцькові – рухлива пухкенька малючка… 🙂
Щомісячні фото Настки із “мірним Тоторо”
Що нового в Насточки
Якщо коротко підсумовувати успіхи Настки, то другий її місяць був усміхально-балакучим. Тепер доця щедро роздає усмішки – такі щирі і сонячні, як буває лише в немовлят. Причому не тільки ексклюзивно мамі, а й іншим людям. З цією усміхненою картопелькою вже можна вести повноцінні бесіди: імітувати її “агукання”, по черзі приспівувати “е-е-е”, ” у-а-а” та інші звуки, що не піддаються транскрипції, переморгуватися, повторюючи гримаски одне одного. За таким заняттям я провела з доцею не одну солодку годину 🙂
А от третій Настин місяць – приніс більшу мобільність. Тепер наша спортсменка вміє крутитися на 360 градусів, перевертатися зі спини на живіт і дивним чином опинятися доволі далеко від того місця, де її залишили.
Тепер у нас є нове власне прізвисько (окрім звичних дитячих епітетів, які лишилися ще від Ксені, і ніжного “картоплинка”, яке заслужили ще у пологовому). Віднедавна дідусь Ігор називає Настку “босом“. Мовляв, коли збираються всі молодші внучечки, то наша найгучніше кричить, найпишніше надуває щоки і виглядає як непроголошений бос тої дівчачої мафії.
І ще додам, що чим більше ми ростемо і округляємося, тим більше стаємо схожі на старшу сестру, деякі фотографії Насті та Ксені з різницею в три роки – годі розрізнити 🙂
А тим часом Ксеня…
У Ксені теж свої успіхи. Після чергового підхопленого вірусу, яким перехворіла половина домашніх, ми прийняли бойове рішення тимчасово забрати її з садочку. Тож Ксені доводиться тренувати новий навик – самостійно гратися без активної участі дорослих (виявилося, що в мами допроситися уваги – доволі важко…). Тепер вона ще більше вигадує, бавиться у рольові ігри з уявними персонажами. Все так само багато малює та читає (незабаром чекайте на нову підбірку Ксеньчиних перлів-висловів та колекцію дитячих малюнків Ксені, яку я вже давно планувала організувати 😉 )
А ще Ксеня встигла нажити кілька прийомів як можна розважати молодшу сестру. Розмовляє з нею точно такими ж фразами та інтонаціями, як мама. Іграшками перед очима махає. А віднедавна ще й декламує вірші (під “їжачок-хитрячок із голок та шпичок зробив собі піджачок…” Настка миттєво заспокоюється!).
Водночас, нашій старшій доці не так вже і легко живеться. Хоч вона і обожнює маленьку Насточку, та все ж підсвідомо відчуває брак уваги до себе і всілякими способами намагається втримати своє “місце під сонцем”. Часом приємними і відвертими словами: “мама, я тебе люблю“, “мама, хочу щоб ти завжди була біля мене“; конструктивними планами: ” В мене є план. З тобою погратися, поїсти і тоді знов погратися. Гаразд?“, а коли ні те, ні те не діє – починає вередувати, гніватися, тупати ногами, демонстративно ігнорувати мамині зауваження… Загалом, попри всі мої намагання контролювати процес, наші стосунки таки стали трохи напруженішими. Думаю, в першу чергу через те, що старшу доцю я сприймаю як “велику” і очікую від неї значно свідомішої поведінки, ніж положено в її віці…
І два слова про маму
Маму, яка все ще у пошуках своєї омріяної рівноваги. Поки що маятник мого настрою регулярно розхитується зі сторони в сторону. Я собі вчергове намагаюся відповісти на питання: “А яким би я хотіла бачити своє життя зараз?“, “Як мені правильно розставити пріоритети?“, “Звідки заряджатися новою енергією, щоб нормально виконувати свої обов’язки мами і дружини?“. І щотижня, якщо не частіше, приймаю за “робочу гіпотезу” все нову на них відповідь…
Бувають дні, коли я почуваюся абсолютно комфортно у ролі “професійної мами-домогосподарки”, коли ми лінуємося-валяємося вдома, намотуємо кола районом, їмо-спимо і граємося по графіку. Буває, мені “починає бракувати повітря”, і ми влаштовуємо шалені і водночас виснажливі “дальняки” – валансаємося центром Львова, ходимо на концерти, виставки картин, бібліотеки… Пишаємося своєю мобільністю і крутістю, а потім довго відновлюємося від тої втомливої суєти.
Автор фото – Роман Тупись
Часом мені починає здаватися, що пора вже вертатися до справ робочих – хоча б на кілька годин в тиждень. А іншого дня, коли не все йде гладко (одна більше вередує, друга кашляти починає, і в мене настрій “не айс”), навпаки тішуся, що наразі на мені не висить жодних робочих обов’язків.
Так і минають мої тижні – смугасто. То так, то сяк, то весело, то депресняково 🙂
Приємне наостанок
Цього місяця нарешті відбулися Настині хрестини. Наш тато-організатор таки дочекався тепла, і цей день вийшов справдні дуже святковим та сонячним. Родина поповнилась чудовими хресними батьками, доця нажила першу вишиванку, а я багато раз ловила себе на приємному відчутті гордості за нового Слободянчика, з яким нарешті познайомилися всі наші друзі!
п.с. Мамині нотатки про Ксеню в такому ж віці: Місяць другий; Місяць третій.
вони дійсно неймовірно схожі, твої дівчатка. а Ксеня дууууууже подорослішала і змінилась. така малесенька панночка вже. родинна світлина в кінці дуже гарна!
сил тобі й дівчаткам! і не колупай себе, всі це проходять. навряд буває так, щоб старші не відчували брак уваги чи ревнощів. це нормально і це їх право. головне не забувати казати, що мама з татом її дуже люблять. думаю у вас з сестрами теж якось так було в дитинстві : )
класнюхи!!
здоров”я вам усім, і мирного врівноваження тобі 🙂
вітаннячка! це подія така, хрестини))) сестрички дуже дуже сестрички – все разом і такі схожі)))
а мама молодчинка не те слово, а рівновага – вона знайдеться, зате тобі не нудно з такими коливаннями маятника;)
Вітаю вас з такими датами! Твій пост мене посміхнув) В нас майже так як у вас. Старша доця ревнує страшного і вередує, вимагаючи уваги. Мені деколи здається, що це ніколи не закінчиться. Так хочеться щоб прийшов мій двійник і допоміг в критичних ситуаціях, коли я обом потрібна) Ми насправді вимагаємо забагато від старших діток. Вони бідні змушені були подорослішати дуже швидко. Моя теж придумує: мама, я маю ідею- давай щось з тобою пограємось і ти мені дасиш щось зате, бо я чемна і знову будем гратися))
Ваші фото чудові) і ти виглядає щасливою, хай ті маленькі проблеми не виводять тебе з рівноваги)
Я тішуся принаймні що до молодшої Ксеня не виявляє жодних ознак злості чи образи. Навіть навпаки, дуже ніжно до неї ставиться. А злоститься тільки на мене, так виглядає… 🙂
Який кльовезний пост! Прочитала і тепер сиджу посміхаюся.
Дівчатка красуньки-хорошуньки, а ваше сімейство дуже тепле та надихаюче.
Про смуги і рівновагу теж роздумую періодично. І мамське життя смугасте, і маятник гойдається з боку в бік, але я стараюся тішитися тим, що маю і сподіватися на краще.