Ну ось. Мамині хроніки – новий сезон! 🙂 Маємо перший повний місяць відколи нас вдома четверо, гарна нагода занотувати свої враження.
Мабуть найперша думка – який же довжелезний і насичений різними емоціями місяць. Не віриться, що Настка з нами так недавно, всього чотири тижні. Здається, що за цей час ми вже встигли прожити разом ціле маленьке життя 🙂
Настя з “мірним Тоторо” – місяць тому і зараз 🙂
Трохи сентиментів
Пригадую першу зустріч з “чорною чорнявкою” (як вже встигли прозвати нашу новонароджену доцю рідні). Пологи, картинка моєї другої доці в голові, яку уявляла коли боліло найдужче. Маленька дівчинка готується до виходу на сцену: одягає гарненьку сукню з рюшечками і бантиками, заплітає косички, взуває крихітні туфельки. Велика завіса от-от відкриється і весь світ привітає мою птасю. Усе вже напоготові, залишилося зробити лиш кілька кроків, пройти всього кілька сходинок. Але ми не поспішаєм, а помаленько готуємося до виходу в світ. Поправити шкарпеточки, розгладити неслухняний локон, тісніше затягнути стрічку в бантик…
А потім – оп! Мій скруцьок вже у мене на животі. Синюшне таке, волохате дитинчатко з підпухлим личком. Більше схоже на мавпенятко ніж на принцесу з косичками і бантиками 🙂 …але таке моє-моє! Сльози радості, важко віриться, що все вже відбулось, та водночас такий спокій-спокій і відчуття вдячності, що “все у світі так, як треба”… (sun)
Далі кілька днів у пологовому. Перша розлука з “жовтенятком”, якого занесли в кювезик під ультрафіолетову лампу. Відчуття тривоги і справжньої туги за тою, з ким лишень тільки вчора познайомились 🙂
Перші фотографії, обмін повідомленнями і розмови з близькими. Ксеньчин день народження, який святкували без мене, голос старшої моєї дівчинки в телефоні: “Мама, хочу щоб ви з Настусею вже були вдома“. Довгоочікувана виписка і перші довгі вихідні вже вчотирьох…
З першою іграшкою -“горобчиком” від хресної
Як воно бути мамою двох
З другою дитинкою почуваєшся трохи по-іншому, ніж було вперше. Впевненіше. Вправно даєш собі раду зі всіма годуваннями-гойданнями-підгузниками, не так швидко впадаєш в паніку, коли щось йде не так. Сприймаєш все якось природніше. Нема відчуття, що світ зупинився і почав обертатися навколо новонародженої дитинці.
Життя продовжується: готуєш сніданки чоловікові, збираєш старшу до садочка, займаєшся домом і пишеш списки завдань на тиждень. Все так само, просто до всього додалася ще одна крихітка, яку теж треба встигати любити і леліяти 🙂
Що різко змінюється – то очі, якими дивишся на дитину старшу. Скільки б ти себе не настроювала до пологів: “Не забувати про Ксеню. Вона все ще твоя маленька доця. Все між вами має залишатися так само“, – ти повертаєшся додому з безпорадною малою істотою на руках і бачиш яка твоя перша “маленька доця” насправді велика. Яка самостійна, яка свідома. Вона навіть важчою починає раптом здаватись, дивуєшся як ти могла так легко носити її на руках! Більше того, перша доця й поводитись починає по-іншому. Бо сама автоматично береться грати роль “старшої”, причому без жодних підказок зі сторони. І тепер ти, звичайно, любиш її зовсім не менше ніж раніше, але сприймаєш – геть по-іншому.
Це трохи нагадує зустріч зі старим другом, з яким ви давно не бачились, бо обоє були у мандрах. Зустрічаєтеся і вам так само добре разом, але все ж є відчуття, що зараз світ і ви – трохи інші ніж було “колись”…
А ще от цікаво з меншою. Намагаюся аналізувати свої емоції та почуття до неї і бачу значно менше “сліпої маминої закоханості“ (чи як ще назвати той стан, коли ти не можеш надивитися на свого первістка і зі всіх сторін, як не крути, він видається тобі просто ідеально-красивою-неповторною-найкращою-серед-усіх дитиною і навіть допустити не можеш що хтось може думати інакше). А натомість значно більше якоїсь усвідомленої ніжності.
Ти ніби об’єктивніше оцінюєш цього кумедного скруцька (так, це мавпенятко – найкраще тільки для тебе, його мами. А решті світу і зовсім може не подобатись, і немає тут нічого дивного…). Бачиш яке воно ще недоладне, невміле, як косить очко чи загинаються рогаликами ніжки, як воно часом пронизливо кричить і які неприємні гримаски, буває, корчить. Але водночас ти ніби маєш вбудоване відчуття перспективи. Бо знаєш з досвіду старшої як швидко той скруцьок виросте в симпатяшку-розумашку, якою неможливо буде не пишатись. І тебе зворушує до сліз усвідомлення того, що її шлях ще тільки починається. І яка вона мацьопа… І те, наскільки вона зараз залежна від тебе… 🙂
…хоча, знаєте, до теми “сліпої закоханості”, тепер також буває той мамський зомбо-стан, коли півгодини сидиш і просто роздивляєшся свою малечу, не можеш відірвати погляду від всіх її рисочок на обличчі, від перших неусвідомлених усмішок, від здивованих цим світом оченят. Але то певне така хімія, ніц не вдієш, мабуть ми приречені по-доброму божеволіти, щоразу, коли приводимо в цей світ нових людей 😳
Про старшу сестру
А що ж Ксеня? Вона неймовірна. Від перших днів і до зараз вона продовжує примовляти: “Яка гарна в нас дитинка. Яка гарня Настуня“, а одного разу навіть видала: “Дякую, мама, що ти нам таку народила“. Цілує, гладить, говорить з сестричкою. Так кумедно повторює за мною фрази, сказані Насті. “Хто тут є? Хто тут плаче? Ш-ш-ш, не плач маленька…“. Гойдає люлю, співає колискових. Не пропускає жодної зміни підгузок, вибирає що нам на дитинку одягнути, просить потримати на ручках. Крутиться біля сестрички, моститься, все норовиться поближче підсунутись. “Мама, не хочу щоб вона спала, хочу з нею гратись“. Любить Настуню аж якось неправдоподібно сильно.
З іншої сторони, їй тепер досить часто доводиться чути: “Зачекай Ксенька, я не можу з тобою погратись, бо годую Настуню“, чи “Не стрибай по дивані, бо зачепиш дитинку“, чи “Доця, не вередуй, бачиш я Настю не можу заспокоїти…”, чи ще щось у цьому дусі. І мабуть Ксеня вже встигла зрозуміти нові правила гри, в яких шмат пирога уваги батьків неодмінно дістається молодшій сестрі. Тож тепер вона ще частіше просить, вимагає уваги: “Дивись, мам, дивись як я вмію. Дивись, що я роблю. Довго дивись!“, або й зовсім відверто: “Мама, мені сумно. Зі мною ніхто не грається“.
Так що нам з Андрієм ще треба повчитись робити так, щоб нашої уваги вистачало обом…
Про неприємне
Одна з речей, що відбувається зовсім “не по плану” – то наші хвороби. Я тільки недавно розповідала, що Ксеня вже кілька місяців проходить період адаптації до садка – зі всіма вірусами-бацилами, якими діти там обмінюються. І от вона вчергове захворіла, з височенною температурою і діагнозом обструктивний бронхіт. Але найгірше, що вже за кілька днів захворіли і ми з Насткою. Я обійшлася пекучим горлом і кашлем, а маленьку затягнуло серйозніше, ледь в лікарню нас не поклали. А це ж перший-найпершіший місяць її життя.. жахливе неподобство.
Так що тепер ми у добровільному карантині. Вже всі полікувалися і почуваємося значно краще, але садок принаймні до кінця лютого відмінився.
Хто з багатодітних мам знає, як зарадити тим хворобливим дитячим естафетам, діліться порадами…
Наостанок
Щоб не закінчувати абзацом “про неприємне”, треба конче сказати щось добре. Наприклад, що мені щасливо від того, що нас тепер більше. І що я вже не уявляю життя без Настки. І що мені дуже подобаються наші душевні, затишно-домашні дівчачі будні втрьох.. А ще дописуючи цю розповідь, я дуже чітко усвідомлюю наскільки унікальний в мене зараз час …і впізнаю всередині той самий стан вдячності, “що все так, як треба” 😉
п.с. а перший місяць з новонародженою Ксенькою був зовсім іншим. Тут можна почитати яким.
який теплий і позитивний допис, я аж просльозилася…. щастячка вашій збільшеній сімейці, а я йду почитаю свої спогади про Андрійка)
ееех, щасливоо і тепло так на душі за вас (mmm)
у вас дійсно все так як треба. головне видужуйте і більше не хворійте. Ксеня велика розумничка завдяки саме тобі, тому не дивуйся.
п.с. в кінці розревілась і пішла втикати на малу, яка тихенько сопе поряд. я досі це роблю і не можу зупинитись : )
так цікаво читати, дуже тішуся за вас 🙂
наш перший місяць був дуууже інший. ми зовсім не хворіли, але з Катрусею було зовсім не так як у Ксені. вона буквально тягнула мене всюди до себе за спідницю, багато плакала і сварилася. але я так підозрюю, ревність у кожної дитини проявляється в різний час і по-різному 🙂
щодо рецептів здоров”я – коли в когось вірус, я ріжу цибулю і розкладаю тарілочки з нарізаною цибулею в кількох місцях вдома. а ще – розумію що хтось з нас може захворіти і легше сприймаю, якщо хтось таки захворіє. то не універсальний рецепт, але може тобі з нього щось поможе (flower)
здоров”я вам!!
Христько, ти просто неймовірна кнопка позитиву!!! Я завжди знаю куди приходити по нього (flower)
Мальота така прекрасна, неймовірна, хай росте здоровою й неповторною красунею.
Щодо бронхітів, то це нам знайомо як нікому, на жаль, з Марком мала ці ускладнення досить часто і було деколи враження що воно ніколи не закінчиться. Та згодом я почала припиняти то все на раннях стадіях. Тому навчила малого полокати горло (рикати з водичкою як левчик, сама показувала на собі, на 10й раз все вийшло.) спочатку чаєм з ромашки теплим а потім інгаліптом або ротоканом на травах. Ще промивання носа хюмерами-марімерами і віння його добре видувати. А також чайочки, ложка меду, лимончики, тай потроху вичухались. Багато допомагали інгаляції але то вже під наглядом лікаря, бо на кожен кашель слід реагувати по-різному.
На жаль, з гіркого власного досвіду знаю, що після 4х років воно пройде і стане легше. Але в садок ми продовжували відвідувати.
І не забувай про психосоматику… Тут справа в налаштуванні дитини на здоровий лад, застосування технік із твердженнями, навіюванням того що дитина не хворіє, не хвора, от ми промили, прополоскали і все. Я часто примовляла “Йдемо полосканням виганяти апчихів, котрі заважають моїй дитині дихати носиком, спати” Ми їх сварили і примусово вітамінками виганяли з себе. Навіть зараз маючи 8 років син може застосовувати болячки тоді коли хоче трохи більше маминої уваги, деколи він готовий навіть на укол від лікаря, аби я приїхала з роботи, забрала його та побула із ним… Нічого не поробиш, проте коли це повторюється часто я нагадую що зробиладля нього все що необхідно і що він просив тоді, коли йому було погано, тому має вже стати краще, більшого не зробиш адже ми прийняли всі потрібні ліки.
Загалом, не втрачай оптимізму і насолоджуйся своїми крихітками (sun)
Дякую за поради! 🙂 Будемо також намагатися ловити то діло на ранніх стадіях. З березня знову пробуємо в садок іти, подивимося як складеться. Ще думаємо купити інгалятор, щоб в разі чого легше з тих бронхітів вилазити…
п.с. оте словечко “мальота” – дуже прикольне і таке твоє-твоє! :))
Читаю і надихаюсь на другу дитину 🙂
Ви такі класнючі!! У Ксені прямо молодша сестра-близнючка росте 🙂
Я в великому захваті від Ваших хронік,неймовірно цікаве у Вас материнство,молодці,що знаходите час і надихаєте інших мам на такі незабутні записи.
Я в великому захваті від Ваших хронік,неймовірно цікаве у Вас материнство,молодці,що знаходите час і надихаєте інших мам на такі незабутні записи.Ви стали для мене прикладом -Щасливої мама,яка встигає і дитині приділити безмежну кількість часу, незважаючи на темпи днів, будневих кілометрів справ.