Надибала в далекій шухляді якийсь старий блокнот. Відкриваю, а там поточні записи з такого далекого “вагітного”-2012, з початку “щойно-народилися”-2013… Прочитала, і в мене відразу, як у фільмах “флешбеки” пішли, як це воно все було по-іншому, ніж зараз…
Декілька уривків, щоб змалювати тон записів.
Віршик написаний на “Школу поетів” за місяці два до народження Ксені:
іній тане в листопаді, вже останні дні тепла..
ну а я давно чекаю поки прийде вже зима.
не проста, а особлива – так буває тільки раз
..взимку ми чекаєм чуда – доця з’явиться у нас 🙂
мерехтітимуть сніжинки, сніг біленький під відкном…
а усмішка мого дива зігріватиме теплом
люблю осінь різнобарвну, її смак і кольори..
..але все не дочекаюсь ОСОБЛИВОЇ ЗИМИ (mmm)
Ооо… вже пригадую це приємне передчуття нашого власного зимового свята… Весь цей особливий-особливий період “майже мами”… Запосміхало-запосміхало.
А ось це фрагменти записів кінця січня 2013, коли малечі було декілька тижнів (вибачайте за дослівність цитат, але тільки повна версія без цензури передасть всю атмосферу свята 😀 ):
1:33 – їмо ~15 хв.
спимо ~2 год.
4:08 – їмо ~15 хв.
спимо ~2.5 год
7:12 – їмо ~15 хв.
спимо ~2.5 год
…
9:52 – їмо ~15 хв.
памперс, вмивання, збльовуємо молоко (++), на руках, памперс (какаєм на ходу)
11:58 – їмо ~10хв.
на руках, не спиться..
…
Шматки нотатків за інший день:
2:13- їмо ~15 хв.
не спимо, забило ніс, тяжко дихати..
до 8:08 не спала нормально, їла 3 рази по ~15хв.
…
10:00-18:35
спала більшість часу на руках, їла 4 рази по ~10хв.
…
памперс, понос, купання
…
21:39 – шмаркотить. відсмоктати не вийшло.
…
Ну, ви зрозуміли приблизний графік, і діапазон проблем 😮
Я вже й забула, як воно на початку все гіперважливо – скільки поїли, скільки поспали, як покакали. А перші оті хвороби з “не може дихати, не може нормально їсти з грудей”, чи всі ці збльовування..
Ооо, було і таке, буууло.
А станом на зараз, майже через два роки, навіть і не пам’ятається. Зараз інші проблеми:
– На годиннику пів перша, а дитина як неваляшка – не лягає і все. Вона ж іще не всі книжки не перечитала! І хоче хатку з ліхтариком під покривалом. І взагалі мала в носі “батьківський режим дня”.
– Або ось ми обідаємо, овочевий суп, все як положено. А він не смакує так, як хліб з маслом. А ще краще просто масло, злизане з хліба.
– Ну чи йдемо гуляти. “Хто сказав, що йдемо?!”. Ми нізащо не одягнемо ці колготи, і штани, і куртку, і взагалі..
– П’ємо чай, ..але ні, зовсім не п’ємо, а робимо наукові досліди. Як це перелити в іншу шклянку, а що як на стіл, на підлогу, на футболку? А якщо кинути туди шматки печива, і розмазати – взагалі цікаво виходить…
– Прогулюємося містом. То кричимо “уки-уки”, і влаштовуємо сцени, якщо треба йти ногами. То вириваємося з рук, щоб самостійно переходити дорогу.
Блін, це ж скільки треба спеціальностей мати в тому житті, щоб бути нормальною мамою? Спочатку працюєш інкубатором-виношувальником. Потім годувальницею, санітаром, лікарем, носієм. Потім вже трохи більше психологом, аніматором, вчителем. І так з кожним віком щось нове мусиш вміти…
Але, знаєте (кажу з висоти мого “солідного”, майже дворічного, стажу! 8) ), у всьому цьому материнстві так мудро поєднуються ті “треба вміти”/”треба терпіти”/”треба пережити” з різними винагородами, які отримуєш взамін…
Забувається біль під час пологів, але назавжди закарбовуються ті перші очка дівчинки-чорнички. Забуваються какашки і збльовування, а запам’ятовується, як вперше посміхнулась, як сиділа близько до тіла в слінгу, як почала ходити… Забудуться і всі ці теперішні випадки, коли, здається, що терпіння просто не вистачить, а натомість, сподіваюся, запам’ятається та хатка під покривалом, і книжечки, і прогулянки містом… І радість від того, що твоя дитинця росте, вчиться, тішиться цьому світу, як може тільки дитина.
Мами, майбутні і теперішні. Коли стає найтяжче, головне пам’ятати – що це все тимчасово, і ВОНО ТОГО ВАРТУЄ.
Ну, що хіба ні? Так і є, точно кажу вам 😉
Ой, як я тебе розмію))) Філософію поділяю))) Цікаві записи ти ведеш)
ти про ті какашечні записи? то недовго протривало, намагалася зрозуміти наш графік перші декілька тижнів 🙂 потім трошки записувала в програмку http://yellowglasses.com.ua/2013/02/07/zhinochi-androjido-prohramky/
а потім і взагалі забила 🙂 але декілька “перлів” збереглось 😳
Там ще до речі були щоденні нотатки, що МАМА їла (щоб з алергіями давати раду, і розуміти що від чого). Такі сумні-сумні… одну “траву” та мама їла перший час. ..а потім забила записувати і почала їсти трохи більше всього смачного 🙂
Ох мені вже деколи здається що я така хороша мама, так все гарно пояснюю, не кричу, тим більше не б”ю. А деколи так в мене рівень стресу за 1 секунду на 158 поділок скаче. Ну чому коли мама гарно витирала ручки дитина вирішила вилити на неї цілу склянку молока? На голову, футболку, штани….все липке… Крикнула, пішла помилась і переодягнулась (це все з купою злості і розпачу) а потім подумала, може він й справді випадково зачепив ту склянку…
Як ти пишеш “треба вміти”/”треба терпіти”/”треба пережити”
та у всіх таке буває… 🙂
думаю, від того твій статус хорошої мами не нівелюється. мудрі люди кажуть, що навіть в найгіршій ситуації можна принаймні вибачитися перед дитиною, і рухатися далі… 🙂
ооо, як це все гарно:))) і так влучно написано, і про тоді, і про зараз, читаю і посміхаюсь 🙂
🙂 всі ми, мами, мабуть, в чомусь схожі..
і я такі списки писала: скільки спала, коли їла, як какала))) а ще я мала щастя при перевірці памперсів завжди залізти рукою в какашку, ги-ги))))))
я тепер взагалі закипаю за мілісекунди – і ніякі книжки не помагають, бо в той момент не здатна згадати хоч щось і навіть не можу згадати про те, що маю там щось згадувати з книжки…- часу не вистачає. Улька на те все каже ” мама, а ти сельозна!” типу серйозна, хоч вона має на увазі, що я зла. Сподіваюся, що як приїде наш дідо Славко трохи в гості, то я знову відпочину, відісплюся і стану доброю…
І дівчата – як мама з чотирирічним стажем, скажу вам що далі буде ще цікавіше 👿 порізані ножницями колготи, розмальовані плавленим сирком стіни, розбиті тарілки, вилитий стакан води на включену настільну лампу, що аж пробки в хаті повибивало(я тоді так плакала зі страху, чим то могло скінчитися, певно більше ніж Улька, яка страшно злякалася; зате вона тепер в курсі, де живе електричний струм і як боляче він кусає за пальчика)… не подумайте, що я вас лякаю, я готую вас до купи цікавих речей;)
І оті всі стани нетерпіння і кричання з наступним розкаянням я називаю “комплексом поганої мами”… але воно ж природно, що ми дратуємося час від часу на розлиті чаї і перевернуті тарілки з супом? головне, щоб не часто 😉 І вибачитися перед дитиною, якщо накричали ні за що… Я тоді виправдовуюся, що я не хотіла, просто я злякалася-розізлилася-засмутилася і тому накричала, а Улька тоді милостиво мене пробачає і каже “то нісього таке мама”
але все одно – бути мамою то така кльовезна цікавезна пригода! і дуже-дуже довга 🙂
такий довгезний коментар 🙂
і та.. попереду ще багато всього.. 🙂
ОТ І КЛЬОВО! Сумно, коли вже все найцікавіше позаду, шо нє? 😆
ато 😀 цікавого як позаду так і попереду ціла купа і ще трошки)
коментар довжелезний бо на емоціях писався – якраз дітваки довели мене до стану скаженої білочки, от і “виговорилася”))))))
в останній світлині вся суть допису : ) бути мамою — то є щастя!