Спогади майбутньої мами

Оприлюднено Оприлюднено в Некатегоризовано

Я трохи вагалась, чи варто писати про таке на блозі, але, зрештою, подумала – чому б і ні? Роблю це, по-перше, для себе, щоб залишити в пам’яті побільше про цей незвичний період – 9 місяців вагітності і очікування своєї першої дитинки.. а по-друге,  для інших майбутніх мам. Є декілька життєйських речей, які я для себе зрозуміла аж під кінець “терміну” (на момент написання цієї чернетки, в мене офіційно завершився 40-й тиждень, і з дня на день має з’явитись наша доця). І хоч я, звісно, не претендую на їх безперечну всеправильність, але, може, мої роздуми допоможуть іншим отримати ще більше насолоди від чудового стану вагітності.

Почну, мабуть, з того, що наша вагітність була очікуваною і планованою. В якийсь момент ми зрозуміли, що вже доросли до рішення стати батьками, і що це наступний природний крок в розвитку нашої сім’ї (на той час ми прожили разом вже більше чотирьох років), та й в нашому особистому розвитку так само. Знаю, кожна сім’я по-своєму ставиться до питання дітей, когось смішить саме слово “планування” стосовно діток :) ..але, думаю, для мене було дуже важливим це відчуття внутрішньої готовності і впевненості.

Дуже чітко пригадую перші дні, коли я вже внутрішньо знала, що “все вийшло”, і вже почався відлік нового життя. І той ранок, коли ми в цьому переконались “підручними засобами” :)  Відчуття безтурботної радості, такого світлого спокою і тепла… В той момент не думалось ні про що, лиш було внутрішнє відчуття, що “все як треба“. Взагалі, перші місяці вагітності дуже особливі. Коли ніхто навколо ні про що не здогадується, і життя твоє, ніби-то, ще протікає так само, як завжди. Але в тебе є свій добрий секрет. І ти потрохи починаєш усвідомлювати все, що з тобою відбудеться найближчим часом…

Треба зізнатись, що я виявилась практично “безсимптомною” вагітною. Ну, в тому плані, що, принаймні цього разу, мій особливий стан, практично, не приносив мені жодних фізичних негараздів. Токсикози, слабкість, якісь глюки з  їжею.. всі ці “стандартні” штуки, про які зазвичай говорять (і якими часом лякають майбутніх мам), мене не дуже стосувались.  Смішно згадати, іноді мені навіть було неспокійно – чого це я така неправильна? :) (особливо, коли інші люди починали співчутливо розпитувати про всі ці, для мене неіснуючі, симптоми. ..ох вже ці “інші люди” і їх коментарі… :))

Але загалом, в мене була правильна установка: вагітна – не значить хвора, чи неповноцінна якась, як буває нас сприймають. Вагітна – вдвічі здоровіша і щасливіша за всіх інших разом взятих! Вона ж “на місії”, і не має часу на дурні “заморочки” :) ..а навіть якщо і почувається час від часу незвично – то це все тимчасові незручності, про які не варто дуже перейматись.

Так що наша сім’я, згрубша, продовжувала той самий активний спосіб життя. Всі дев’ять місяців я ходила на йогу (правда, пристосовану, для вагітних), і масаж час від часу (теж спеціальний, бо ж на пузі вже не полежиш!). Десь на четвертому місяці їздили з колегами в Карпати, і  я гордо піднялась на Говерлу. Влітку махнули відпочивати (правда, вирішили поміняти спекотну вересневу Іспанію літаком на лагіднішу червневу Словенію на авто, про що ні капульки не жалієм). Не відмовляли собі і в поїздках вихідного дня, автом, чи електричкою.. Я навіть на велосипеді перший час безперешкодно собі їздила (поки не залякали “добрі люди” якимись страхами про потенційні небезпеки на кожному кроці… Досі не впевнена чи варто було їх слухати…). Дуже тішусь, що таки вибрались в Карпати ще й восени, на місяці сьомому, вже в стані нормального такого “колобка”. В мене було просто непереборне бажання поїхати в гори! І хоч я особливих планів не будувала “ну, піднімемось куди зможу“, ми без особливих труднощів підкорили нову вершину, чим я страшенно пишаюсь 8)

А, коли прийшов час декретної відпустки, то взагалі файно стало: можна було багато гуляти і ходити пішки…

Одним словом, в моєму рецепті щасливої  вагітності, важливо було не міняти звичного темпу життя, а в чомусь навіть робити його насиченішим і якіснішим:  подіями, здоровим способом життя, правильним харчуванням.

З іншої сторони, поки деякі речі залишалися звичними, в інших сферах відбувались величезні перетрубації. Яких тільки змін не сталось за декілька місяців в моїй голові і моєму сприйнятті світу! Вже з перших днів після щасливої новини почався неминучий процес втрати інтересу до справ робочих, і звичної щоденної суєти. Натомість, думалось про щось філософське, щось інше… Вже не хотілось “дерти лапи” і тягнутись до звичної планки, з часом приходила правильна установка: “Це ОК, що тобі вже не хочеться робити те що “треба”, пора віддавати справи іншим“, і ще “Зараз час – тільки для тебе. Просто довірся своїм бажанням, все решта несуттєво“.

А яка палітра емоцій захоплювала в різні майбутню маму! Від почуття гармонії і світла в душі, до незрозумілої депресії; від щасливої впевненості до відчуття повної безпорадності і страху; від філософського стану “я люблю всіх, peace вам, люди!” до безпричинної дратівливості “згиньте всі з очей моїх цієї ж миті!“; від солодких ранішніх снів “всі мої мрії збуваються” до тривожного безсоння “а як же воно все буде далі..“…

Про невпевненість і тривоги хочу написати окремо, бо з цього я винесла чи не найбільший урок. Загалом, я не схильна панікувати, чи надмірно перейматись якимись проблемами. Але все ж були моменти, коли я піддавалась страхам і сумнівам – і абсолютно даремно і не розумно! (тільки от розуміння цього прийшло значно пізніше).

Особливої згадки заслуговують лікарі з їх “діагнозами під питанням” і суперечливими рекомендаціями, від яких тільки голова іде обертом і з’їдаються нервові клітини, а, зрештою, виявляється, що все з тобою і твоїм малям добре. Взагалі, в пораді “почуваєтесь добре? тоді краще і не показуйтесь на очі лікарям!“є багато сенсу. І хоч, я думаю, що слідкувати за станом свого здоров’я майбутній мамі треба (в т.ч. за допомогою планових оглядів і аналізів), їй також життєво необхідно виробити в себе впевненість у власних відчуттях, і сигналах які подає організм. А заодно імунітет до всіх неперевірених “поганих новин”, які звучать з уст лікарів.  Адже, якщо ти почуваєшся чудово, абсолютно здоровою і щасливою, відчуваєш всередині свого бадьорого і здорового малюка – то чого б ти мала вірити чужій думці “щось ці цифри з лабораторії виглядають підозріло..” або “я тут щось дивне бачу на екрані, і сама не знаю що..“, або “мабуть пора вдатись до лікування цієї “проблеми”“, а тим більше впадати в розпач тієї ж миті?!!  Тільки тому, що говорить це людина в білому халаті? Лікарі, вони, звісно, корисні.. Тільки от співпрацювати з ними треба тверезо (перевіряючи їх діагнози, спокійно обговорюючи ситуацію, якщо треба – консультуючись з іншими спеціалістами), а не сліпо вірити в їхні слова. …і так, знаю по собі, навчитись такій “холоднокровності” дуже непросто, особливо коли справа стосується не лише тебе, а й майбутньої дитинки, але вчитись цьому таки треба.

Інший висновок щодо внутрішньої впевненості/невпевненості також прийшов до мене ближче до кінця вагітності. І тут вже йдеться не про лікарів та інших “співчуваючих” (які своїми “цінними зауваженнями” тільки й норовлять, що похитнути емоційну стабільність жінки “на місії” :)), а про мене саму, як генератора тривог і страхів. Перші декілька місяців десь всередині мене сидів такий маленький “хробак”, який не давав сповна бути щасливою своїм майбутнім материнством. Він уособлював усі забобони, прикмети і страхи, які лишень бувають в житті майбутніх мам цього всесвіту. Кричав про ненульові шанси, що “щось може піти не так“; інструктував чого робити категорично не можна, “щоб не наврочити”; приміряв на мене різні проблеми, про які пишуть книги, чи форуми. І хоч “хробак”  той був малий, і з’являвся тільки час від часу, він  все ж псував бойовий дух, і не давав мені на 100% світитися від щастя і впевненості в майбутньому чуді. “Не треба чужим розповідати про свою вагітність“, “не треба вибирати ім’я наперед“, “краще не дуже виходь між люди, а сиди вдома в безпеці і подалі від чужих поглядів“, “не купуй речей наперед”,  “від біди подалі, не ходи туди, не роби того, не їж там-того” і пішло-поїхало… І ти вже несвідомо сковуєш свої думки і почуття, замість того щоб живити себе і маля позитивною енергією і радістю!

Одна з речей, яка допомогла мені звільнитись від набридливого забобонного хробака – щоденник, який я завела, щоб розмовляти зі своєю майбутньою доцею (яку, між іншим, відразу звали Ксеня, бо ім’я це прийшло мені само – без варіантів і альтернатив, ще коли я навіть статі дитинки не знала. …і які тут взагалі можуть бути забобони?). Ідею щоденника підкинула якась книжка, і я тішусь, що наважилась його завести. Як тільки я почала викладати думки на папір, то майбутнє материнство ніби взяло і матеріалізувалось. Ну, тобто, я ще задовго до того почала розмовляти зі своїм малям голосом, розважала його пісеньками і все таке …але лише, коли ми почали спілкуватись через цей маленький записник, то все стало таким реальним-реальним, що просто не залишилось сумнівів і всіх цих “щось може піти не так”. Прийшла внутрішня впевненість. І захотілось кричати на цілий світ, що от вона я – майбутня мама, і що щасливішою, ніж в цей момент, просто неможливо бути. Захотілось фотографуватись з своїм симпатичним круглим животиком, ділитись враженнями, співати/говорити/писати про свій фантастичний стан на кожному кроці.

..і ще, якщо на перших порах в мене було відчуття, що я – просто одна з мільйонів жінок, які проходять через особливий фізичний стан; і що є сотні книжок, в яких все про вагітність написано; і що, все що я переживаю – давно відомо, категоризовано і пояснено, банально і нецікаво… То після мого дивного “зцілення впевненістю”, я почала відчувати, що все що зі мною відбувається – це абсолютно унікальне і ні на що не схоже ЧУДО – тільки моє, тільки наше. І нема мільйонів інших жінок з їхніми історіями, а є тільки наша історія, де все буде так, як ми того хочемо.

Так, в мене й досі є купа сумнівів в своїх силах, я ще нічого не знаю про те, як бути мамою (впевнена, тут не допоможуть ніякі книжки, ніякі приготування),  я й досі часом не можу заснути від рою різних думок. Але то швидше нетерпіння, і цікавість, і передчуття нового, і, може, якісь чисто практичні перестороги, про які думається в такі хвилини. Але точно не той паралізуючий страх, який находив раніше.

Одним словом, після перемоги над “хробаком” почався мій улюблений останній період вагітності, який до того ж вдало співпав з декретною відпусткою, а значить свободою робити те, що хочеться, і необмеженим часом для спілкування з собою і своєю дитинкою.

О, то дивовижні канікули вийшли! :) Пригадую перший тиждень не на роботі, розпланований в маленькому блокнотику до деталей – купа пунктів до виконання. Справи [для себе], [для доні], [для дому], [для рідних], і ..просто так, що заманеться. Енергія зашкалює, пункти викреслюються, життя бурлить, і дивно коли хтось цікавиться “чи не нудно в декреті? чи за роботою не скучила?“. Хочеш – гуляєш в парку, чи в лісі; хочеш – витягуєш друзів чи рідних на несподівані обіди, чи приїжджаєш вгості; хочеш – вирішуєш змайструвати щось нове, і хоч цілий день сидиш з альбомом і фарбами,  або за шиттям/в’язанням, або готуєш нову супер-пупер-страву; хочеш – лінишся, спиш півдня, читаєш книжки, слухаєш музику. Вперше за довгі роки ходиш по вулицях свого міста, майже як турист: неквапно, роздивляючись все навколо, зазираючи по дорозі в якесь затишне місце – на сніданок чи просто кружку какао. Прогулюєшся засніженими парками – не по доріжках, де пробігають зайняті перехожі, а “по цілині” – гребеш по снігу, в спеціально одягнутих для таких цілей зимових черевиках. Фотографуєш телефоном буденні кадри такого небуденного свого декретного життя  ..і в думках, чи вголос розмовляєш з собою, і з своїм незмінним “компаньйоном”, який завжди поруч :)

Ці два місяці декрету (які по відчуттях розтягнулись на значно більший період), то було все в одному: заслужена відпустка (і заодно відпочинок авансом перед новими випробуваннями :)), соціальний експеримент над собою (що зробить людина, якій дати вагон часу і можливість робити все, що заманеться? ..і ще, як почуватиметься звиклий до спілкування екстраверт, якщо позбавити його активного спілкування на цілий день?) , і ніби повернення в дитинство (бо раптом більшість твоїх дорослих обов’язків кудись пропадає, а основне завдання твоє – робити все, щоб ..почуватись добре). Абсолютно унікальний досвід, впевнена, я буду з приємністю згадувати цей особливий час…

І от тепер, на завершення щасливої вагітності – ці останні дні. Коли термін вже підходить, і доня може попроситись народжуватись будь-якої миті. Рідні хвилюються і надзвонюють по декілька раз на день, всім цікаво, коли вже все відбудеться, і який з прогнозів щодо дати народження справдиться, а я нікуди не поспішаю, і насолоджуюсь цим передчуттям. От-от. Вже скоро. Закінчення однієї чудової “мандрівки”, і початок нової…  (mmm)

п.с. Наостанок своєї довжелезної розповіді додаю трохи кадрів на згадку. Буде винагорода тим, хто дочитав аж сюди  :D

Спогади про вагітність from Christine Slobodian on Vimeo.

п.п.с. В цій “дисертації” я ще могла б багато організаційного занотувати: як готувались, як шукали лікарів, які книжки читали, якими ґаджетами користувались, до чиїх порад прислухались, на які батьківські курси ходили, де речі купували, … Але, ви ж знаєте, розповіді з практичними порадами – то трохи не мій жанр. Та й хто його знає, що з того всього ми робили правильно, а що ні! Не берусь я давати нікому власні “цінні рекомендації”. От ще з-пів життя проживем, хоч парочку дітлахів виростимо, тоді  й видно буде…  ;)

..тим не менше, якщо в когось раптом є питання по суті – то не соромтесь питати в коментарях, чи по пошті, з радістю поділюсь інформацією і своїми суб’єктивними враженнями.

Гарного всім дня! …а якщо серед вас є вагітні жінки – то щасливої вам мандрівки і успішного завершення “місії”! :)

Поширюй позитив далі:

22 коментарі до “Спогади майбутньої мами

  1. Прочитала твою дисертацію на одному подиху! (yes) На рахунок лікарів то мені в цьому плані дуже пощастило. А от люди з “добрими порадами” нажаль не оминули. Чи не кожен день знаходились добродії які перепитувались чи я впевнена що я на свому терміні, бо животик якийсь дуже маленький виглядає… І тут ти дуже правильно пишеш, дарма я їх слухала і дарма піддавалась таким коментарям. Мама сама добре відчуває як їй з дитинкою. Доречі такий блокнотик і у нас є, тільки я його одразу завела – класна штука! (sun)

  2. ну просто супер розповідь! а я от свою ніяк не допишу… хоча малій вже більше двох років. Але згадуючи вагітність скажу, що теж була нестандартною вагітною без токсикозів і захцянок з їдзенням, і дуже мені подобався той стан, і всякі забобони і поради від добрих людей то велика фігня, бо я вірю лише в добрі або ж придумую по ситуації їх сама… от як можна не стригтися не бритися ВСЮ вагітність, щоб дитина потім волосся мала добре? та дитина при погляді на таку “мамочку” залізе назад звідки вилізла і скаже що мама схожа на таку собі мавпочку, а воно мавпочкою народжуватися не хоче)))
    А загалом рада за тебе, хоча познайомили мене з твоїм блогом недавно, мені дуже по духу твоя писанина і великий “лайк” :roll:

    1. Так, про “не стригтися” теж варто було згадати :)
      Досить поширений забобон, хоч і абсолютно безпідставний..

  3. Дуже гарно так написано :oops: вдалось прочитати з першої спроби, бо доня читала поруч (хоча для неї то все “буки”, як вона каже), а от відео +пузіко+ музика її так потішало та і мене теж, зразу згадалось все(sun) … дуже приємно читати і знати, що ще одна жінка була щаслива, відчувала гармонію і насолоду в більшій мірі ніж всі інші менш позитивні емоції. Мені теж так пошастило, і о так лікарів….добре, що моя сімя в 4 поколінні лікарі, які одразу мене настроїли нікого особливо не слухати, а все що кажуть лікарі ділити навпіл, або просто слухати, а собі знати, що все ОК!!!!
    п.с. 2,26 чарівна фотка!!!!!!!Христинка – ти стала інша, ти МАМА!!!!!!!!! ;)

  4. Дуже добре, що ти все це описала :) По-перше, думаю, що це дійсно може допомогти тим, хто вже “на місії”, або лише готується до того, щоб одразу налаштуватись на життя, а не виживання :) Допис сповнює дуже теплих та позитивних сподівань, налаштовує на очікування чогось дуже хорошого, а не лячного. По-друге, мені особисто дуже цікаво про усе це почитати, бо у силу свого віку майже не маю знайомих, які могли б поділитись таким нещодавнім досвідом :) Сподіваюсь, що й мені це все допоможе, коли настане і для мене час “місії” :)

  5. як добре, що все таки поділилась своїм досвідом та такими неймовірними емоціями, блін, та я чекала цього, ну правда:) я тобі не раз казала, що чекаю, коли твій блог почне розвиватись у “материнському” руслі:) на жаль, діток своїх не маю, ще все попереду, але мені страшенно того хочеться, тому радію за тебе, як дурна:) трохи не до сліз. ти чудова! і правильно, шо не віриш в оті всі забобони і зуміла вистояти під натиском чужого каркання. мені здається, в такий період життя треба просто своїми позитивними емоціями створити навколо себе “захисне коло” і нікого не слухати. шо, власне, ти

  6. й зробила (упсь, воно відправилось без мене:) я ще раз хочу тебе привітати і побажати вам міцного здоров*я та ще не один раз відчути в собі нове життя! :) багато що з твоєї розповіді візьму собі на майбутнє. ну а фотки… нема слів! КРУТО!!!

  7. So happy!
    От я завжди чекала моменту коли у тебе малюк!! Коли взнала що буде малеча, то була мега щаслива!!

    І дякую за прогулянку на ратушу! Дуже хотілось обняти і послухати животика, але боюсь що не всім жінкам це подобається, і взагалі через ті всі забобони я не знаю як поводиться з вагітним(
    Стримую емоції, щоб не образити часом.

    Короче, якшо буде ще малюк, то клич радіти ;)
    А зараз бажаю відпочивати і намолоджуватись життям!

    1. На тему “як поводитись з вагітними” – головне не ставитись до них, як до хворих. Ну, знаєш, перепитувати по сто раз чи то не болить, чи сьо не болить… І не сюсюкати особливо.. Пригадую, мені було ніяково, коли наприклад на роботі (де я в першу чергу – менеджер, а не вагітна жінка) підходили колеги і щось отаке розпитувати починали у всіх деталях.. То, звісно, з добрими намірами, але мені було не по собі :)

      Ну, і щодо “порухати животик” – то й справді не в кожній ситуації і не кожному хочеться дозволяти щось там в себе рухати, тим більше животик.. Так що стриманість тут доречна, думаю :)

  8. Прикольно, я ще раз переконуюсь що всі мами, і всі діти ніби і однакові, у всіх все те саме (багато з того що ти описала я спостерігав на Оксані), але парадоксально те що в будь-якому випадку, для себе особисто власна ситуація настільки особлива і унікальна, що мабуть не передати. Цікаво прочитати що ти напишеш за пів року :).

      1. та ж не буду спойлерити ))))
        А з такими малюками майлстоуни кожен місяць))), а півроку то я просто сказав.

  9. Дякую, що написала (yes) . Нахлинули приємні спогади (sun) (sun) (sun) . Взагалі обожнюю і скучаю за цим періодом і “по-білому” заздрю вагітним :))))
    У мене теж не було захцянок і токсикозів, то може це у більшості так і проходить?
    І ще дуже класні слова про те, що спочатку тільки ти знаєш, що є вже малеча всередині, ніби маєш секрет :-P, це відчуття дуже класне (yes)

  10. Христю, суперовий пост)) я рідко коментую, але тут не втрималась)
    дякую, що поділилась своїми відчуттями. взнала багато корисного ;)

    ЗІ: тішуся, що блокнотик знайшов своє призначення та ще й таке файнюще :oops:

    ростіть великі і здорові (flower)

  11. як же гарно і зворушливо. я аж розплакалась.
    ти молодчинка.
    і щодо симптомів всяких — якщо нема ніяких „неприємностей“ це навпаки знак, що мама і дитинка дуже сильні та здорові. а всякі токсикози, то знач в мами з організмом не лади.
    ще раз вітаю!

    1. Та ні, токсикози самі по собі теж нічого аж такого поганого не значать. Просто всі різні, у всіх по-різному організм реагує на таку серйозну перебудову. Та й, між іншим, навіть той самий організм може абсолютно по-різному поводитись під час першої і кожної наступної вагітності..

      В будь-якому разі, чи є “симптоми”, чи нема – головне не впадати в паніку “що мабуть в мене щось не так” – а) бо їх нема, б) бо вони є. Настроюватись на позитив, бо всі “симптоми” тимчасові, і всі випробування варті кінцевого результату :)

  12. я аж просльозилась після відео…)))) я тебе дуже лю)))
    п.с. і захотілось тебе з доциком або шльомком десь витягти погуляти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

 

;) :roll: :oops: :lol: :evil: :cry: :X :E :D :-| :-o :-P :-? :) :( 8) (yes) (sun) (nerd) (mmm) (flower) (drunk) (dance) (clap) (bandit) (angel)