Говорить Настка. Без двох два.

Сіла писати заголовок і виявила, що сьогодні 12 число. А значить до дня народження Настки — рівно два місяці. Чим не офіційна нагода опублікувати чергову порцію маминих нотаток? 😉

Минулий запис завершувався тим, що у свої півтора Насточка ще не мала словечок для позначення ані власного імені, ані сестри Ксені. А тепер у нас вже є звичні для вуха Нана і Нена. Три місяці тому словниковий запас обмежувався якимось десятком слів, тепер же їх значно побільшало.

Моє улюблене Настине слово всіх часів – “льоба-льоба“. Означає “любити-любити”, тобто “Бери мене терміново на руки, жити без тебе, мамо, я категорично не можу!“. Коли йде і втомлюється — тягне руки: “льоба-льоба”. Коли довший час грається сама і раптом починає скучати: “льоба-льоба”. Коли мама намагається щось робити за комп’ютером, то звісно, також: “льоба-льоба”! У тому “льоба-льоба” весь мій Настик. Така ручна, ніжна, мамина-мамина дитина.  До слова, ніжна вона не лише до мене. Обнімати і цьомати всіх готова. Сестру і татка. Бабців і дідусів. Двоюрідних сестричок. Хіба що батьківську вівчарку Арея вона не обіймає, а боїться (цікаво, бо Ксеня малою зовсім такого страху не мала).

Окрім обіймів, Настка має ще одну пристрасть — до натискання кнопок. Коли наближається до дверей під’їзду, чи ліфту, чи пульта, то завжди вимагає “пипи” або “пепе“, тобто: “Кажіть що хочете, а я МУШУ НАТИСНУТИ ту кнопку!!!”. При цьому так кумедно випрямляє свого куцого вказівного пальчика, мовляв, до натискання — готова! І спробуй тільки не дозволь, буде оплакувати ту кнопку гіркими сльозами…

Не менша любов у неї до “льо” (або “льома“) — усеможливих мобільних ґаджетів (думаю, “льо” у цьому випадку пішло від “альо”).  Вмикаєш телефон — вона вже тут як тут. Наставляє пальчик: “Давай мамо або я сама поклацаю, або хоча б моїм пальчиком по екрані стукай“. Не одне повідомлення вже той пальчик настукав…  😳

А планшет — взагалі здалеку бачить, і на найвищій полиці, і поміж книжок. Я, як той чоботяр без чобіт, статті про цифрове батьківство клепаю, а сама ніяк не виділю часу, щоб з молодшою в дві руки на тому планшеті нормально погратися. У такому віці вона могла б ще і обійтися, та що як старша сестра поруч сидить і своє щось там клацає. Звісно, і Насточці цікаво. Так що вона вже трохи spoiled. Малий екранозалежний чоловічок.

Та сама біда і з мультиками. Мені здається, що Ксеню ми почали знайомити з мультфільмами значно пізніше. Натомість, Настику ще й двох нема, а свинка Пеппа — вже її кумир  (bandit) На честь Пеппи усі свинки світу тепер називаються “пепа“.

Є у Настки особливі слова “мЕне” або “мАна“, або “бо“. Це коли, наприклад, ідеш по підлозі, а там якась ниточка чи крихта лежить. Або за пальчик зачепилася волосина. Або ще щось таке, в стилі жартів про “пекло перфекціоніста”. Не знаю, чи справді Настка аж така схожа до тата зовнішньо, як подейкують люди, але точно дуже схожа на нього своїми замашками акуратиста  😀  Закриває усі незакриті шафки. Викидає у смітник папірці. Вимагає застібати до самого верху блискавку на куртці.

Від вересня ми почали відвідувати Монтессорі-заняття, в тій самій “коля” (школа), куди колись ходила Ксеня. Там особливо помітні системність, акуратність і врівноваженість нашої Насточки. Це вона з тих дітей, хто вибирає собі місце за столом і без нагадувань сідає лише на нього впродовж цілого заняття. Коли береться за якусь шафку з вправами, то не переходить в інший куточок кімнати, аж поки не виконає усі завдання, що пропонуються на її полицях. По завершенні вправи повертає всі предмети на підносику у ті місця, де вони були на початку. Часом — дуже скурпульозно, з точністю до перестановки окремих елементів. Тоді я називаю її “малий Слободян”, вся в Андрія…  (nerd) А от найбільший вияв маминого характеру під час тих занять — зайву хвилину покатулятися на мохнатому килимку після руханки, коли інші діти вже йдуть мити руки перед чаюванням… 😛

Хоча вдома, де немає чітких правил і регламенту, Настик — не завжди такий чемнюх. Наприклад, має незручну (для мами) звичку постійно виливати воду. Просить “пити” (що означає не лише процес пиття або питтєву воду, а просто будь-яку рідину. “Пити” – і в калюжі, і в душі, і в туалеті…), а тоді експериментує. Кидає у воду всяку всячину, виливає на столик або на землю, траскає руками. Бувало, і вміст “каки” (в значенні горщик) на підлогу виливала. А ще Настка миттєво реагує на фломастери, які сестра залишила без нагляду (обмальовує все на світі, в т.ч. книжки!  Це, до слова, вважається нечувано поганим вчинком у нашому домі!). Обожнює стиральні ґумки (хоча б клаптик, але мусить відкусити…). Любить дрібне Lego Ксені (запхати в рот щось маленьке і ходити з тим). І тісто для ліпки (ясно, що куштувати! Як же без цього?). Постійно норовить видертися кудись повище (підсунути до робочої поверхні стіл, видряпатися і сісти собі вище всіх — секундна справа!). ..а взагалі, золота дитина, кажу вам, золота!  (sun)

Повертаючись до теми допису, ось ще кілька слів, якими ми зараз часто користуємося:

Бау – м’ячик, або будь-що, що падає;
Коко – окуляри;
Ка – буква або цифра, якийсь значок;
Яя – зайчик (особливо той, з улюбленої кофтинки з зайчиком);
Льом – шолом, Льопа – велосипед (цієї осені ми таки виїжджали кілька разів з велокріслом!  (sun) );
Тоба – автобус (і на маршрутці якось їздили, буває і таке!).

Дуже люблю Настине, рекордно довге, ку-ку-ку-ку-ка, тобто кукурудза.

А найзворушливіше — її “дай“, з простягнутою долонею і з жалісною інтонацією, тоненьким голосочком.
Виконується на вимогу мами: “Насточка, гарно попроси! Як треба просити?”  (angel)

Загалом, ми тепер часто бавимося з Настею “а скажи…“. Загадуємо різні слова, які вона має повторювати. Дуже потішна гра, адже у більшості випадків її версія мало нагадує оригінал. Часом, малечі просто не вдається відтворити звучання слова, а часом вона хитрить, як у старому радянському фільмі. Там було “Скажи РЫБА” —”Селёдка”. А в нас “риба” — це булькотливий звук язиком — “блмблмблм”. “Скажи СЕСТРИЧКА” – “ляля”. “Скажи МАШИНА” – голосний звук “бррррм”.

Росте пташка, вчиться, книжки читає (А-ба-ба-га-ла-ма-гівська Абетка – то хітяра в усіх моїх дітей!). Щораз цікавіше з нею та цікавіше.

А у вас, любі мої, що нового? Чим зараз дивують ваші малята? Розповідайте, разом потішимося!  (mmm)

 
п.с. Але ж різні у мене дітки! Хто не вірить, подивіться, якою була в такому віці Ксеня.