Сіла писати заголовок і виявила, що сьогодні 12 число. А значить до дня народження Настки — рівно два місяці. Чим не офіційна нагода опублікувати чергову порцію маминих нотаток?
Минулий запис завершувався тим, що у свої півтора Насточка ще не мала словечок для позначення ані власного імені, ані сестри Ксені. А тепер у нас вже є звичні для вуха Нана і Нена. Три місяці тому словниковий запас обмежувався якимось десятком слів, тепер же їх значно побільшало.
Моє улюблене Настине слово всіх часів – “льоба-льоба“. Означає “любити-любити”, тобто “Бери мене терміново на руки, жити без тебе, мамо, я категорично не можу!“. Коли йде і втомлюється — тягне руки: “льоба-льоба”. Коли довший час грається сама і раптом починає скучати: “льоба-льоба”. Коли мама намагається щось робити за комп’ютером, то звісно, також: “льоба-льоба”! У тому “льоба-льоба” весь мій Настик. Така ручна, ніжна, мамина-мамина дитина. До слова, ніжна вона не лише до мене. Обнімати і цьомати всіх готова. Сестру і татка. Бабців і дідусів. Двоюрідних сестричок. Хіба що батьківську вівчарку Арея вона не обіймає, а боїться (цікаво, бо Ксеня малою зовсім такого страху не мала).
Окрім обіймів, Настка має ще одну пристрасть — до натискання кнопок. Коли наближається до дверей під’їзду, чи ліфту, чи пульта, то завжди вимагає “пипи” або “пепе“, тобто: “Кажіть що хочете, а я МУШУ НАТИСНУТИ ту кнопку!!!”. При цьому так кумедно випрямляє свого куцого вказівного пальчика, мовляв, до натискання — готова! І спробуй тільки не дозволь, буде оплакувати ту кнопку гіркими сльозами…
Не менша любов у неї до “льо” (або “льома“) — усеможливих мобільних ґаджетів (думаю, “льо” у цьому випадку пішло від “альо”). Вмикаєш телефон — вона вже тут як тут. Наставляє пальчик: “Давай мамо або я сама поклацаю, або хоча б моїм пальчиком по екрані стукай“. Не одне повідомлення вже той пальчик настукав…
А планшет — взагалі здалеку бачить, і на найвищій полиці, і поміж книжок. Я, як той чоботяр без чобіт, статті про цифрове батьківство клепаю, а сама ніяк не виділю часу, щоб з молодшою в дві руки на тому планшеті нормально погратися. У такому віці вона могла б ще і обійтися, та що як старша сестра поруч сидить і своє щось там клацає. Звісно, і Насточці цікаво. Так що вона вже трохи spoiled. Малий екранозалежний чоловічок.
Та сама біда і з мультиками. Мені здається, що Ксеню ми почали знайомити з мультфільмами значно пізніше. Натомість, Настику ще й двох нема, а свинка Пеппа — вже її кумир На честь Пеппи усі свинки світу тепер називаються “пепа“.
Є у Настки особливі слова “мЕне” або “мАна“, або “бо“. Це коли, наприклад, ідеш по підлозі, а там якась ниточка чи крихта лежить. Або за пальчик зачепилася волосина. Або ще щось таке, в стилі жартів про “пекло перфекціоніста”. Не знаю, чи справді Настка аж така схожа до тата зовнішньо, як подейкують люди, але точно дуже схожа на нього своїми замашками акуратиста Закриває усі незакриті шафки. Викидає у смітник папірці. Вимагає застібати до самого верху блискавку на куртці.
Від вересня ми почали відвідувати Монтессорі-заняття, в тій самій “коля” (школа), куди колись ходила Ксеня. Там особливо помітні системність, акуратність і врівноваженість нашої Насточки. Це вона з тих дітей, хто вибирає собі місце за столом і без нагадувань сідає лише на нього впродовж цілого заняття. Коли береться за якусь шафку з вправами, то не переходить в інший куточок кімнати, аж поки не виконає усі завдання, що пропонуються на її полицях. По завершенні вправи повертає всі предмети на підносику у ті місця, де вони були на початку. Часом — дуже скурпульозно, з точністю до перестановки окремих елементів. Тоді я називаю її “малий Слободян”, вся в Андрія… А от найбільший вияв маминого характеру під час тих занять — зайву хвилину покатулятися на мохнатому килимку після руханки, коли інші діти вже йдуть мити руки перед чаюванням…
Хоча вдома, де немає чітких правил і регламенту, Настик — не завжди такий чемнюх. Наприклад, має незручну (для мами) звичку постійно виливати воду. Просить “пити” (що означає не лише процес пиття або питтєву воду, а просто будь-яку рідину. “Пити” – і в калюжі, і в душі, і в туалеті…), а тоді експериментує. Кидає у воду всяку всячину, виливає на столик або на землю, траскає руками. Бувало, і вміст “каки” (в значенні горщик) на підлогу виливала. А ще Настка миттєво реагує на фломастери, які сестра залишила без нагляду (обмальовує все на світі, в т.ч. книжки! Це, до слова, вважається нечувано поганим вчинком у нашому домі!). Обожнює стиральні ґумки (хоча б клаптик, але мусить відкусити…). Любить дрібне Lego Ксені (запхати в рот щось маленьке і ходити з тим). І тісто для ліпки (ясно, що куштувати! Як же без цього?). Постійно норовить видертися кудись повище (підсунути до робочої поверхні стіл, видряпатися і сісти собі вище всіх — секундна справа!). ..а взагалі, золота дитина, кажу вам, золота!
Повертаючись до теми допису, ось ще кілька слів, якими ми зараз часто користуємося:
Бау – м’ячик, або будь-що, що падає;
Коко – окуляри;
Ка – буква або цифра, якийсь значок;
Яя – зайчик (особливо той, з улюбленої кофтинки з зайчиком);
Льом – шолом, Льопа – велосипед (цієї осені ми таки виїжджали кілька разів з велокріслом! );
Тоба – автобус (і на маршрутці якось їздили, буває і таке!).
Дуже люблю Настине, рекордно довге, ку-ку-ку-ку-ка, тобто кукурудза.
А найзворушливіше — її “дай“, з простягнутою долонею і з жалісною інтонацією, тоненьким голосочком.
Виконується на вимогу мами: “Насточка, гарно попроси! Як треба просити?”
Загалом, ми тепер часто бавимося з Настею “а скажи…“. Загадуємо різні слова, які вона має повторювати. Дуже потішна гра, адже у більшості випадків її версія мало нагадує оригінал. Часом, малечі просто не вдається відтворити звучання слова, а часом вона хитрить, як у старому радянському фільмі. Там було “Скажи РЫБА” —”Селёдка”. А в нас “риба” — це булькотливий звук язиком — “блмблмблм”. “Скажи СЕСТРИЧКА” – “ляля”. “Скажи МАШИНА” – голосний звук “бррррм”.
Росте пташка, вчиться, книжки читає (А-ба-ба-га-ла-ма-гівська Абетка – то хітяра в усіх моїх дітей!). Щораз цікавіше з нею та цікавіше.
А у вас, любі мої, що нового? Чим зараз дивують ваші малята? Розповідайте, разом потішимося!
п.с. Але ж різні у мене дітки! Хто не вірить, подивіться, якою була в такому віці Ксеня.
Гарний, цікавий словничок. Мої батьки в кінці фотоальбому мої перли записували. Тепер все інакше!
Невідомо який спосіб надійніший… Вкінці альбома – це ІДЕЯ!!