Мамині хроніки: Ксені 3 роки

За кілька днів нашій Ксені виповниться 3 роки. Мене не перестає відпускати відчуття, що за останній місяць доцю ніби підмінили, така вона якась мені інакша і доросліша. Знаю, я продовжую регулярно писати ці слова ще відколи вона була немовлям 🙂 …але кожного разу мені наново не віриться, що вона вже ТАКА велика, ТАКА розумна, ТАКА-ТАКА як вона є зараз.

Що в нас нового

Від попереднього допису у нас багато змінилося. З вересня ходимо в садок, де в нас невеличка різновікова група діток. Здається, Ксенька (а вона там одна з наймолодших) вже встигла звикнути до гурту, має своїх “фаворитів” – хлопців, які їй симпатичні. Має подруг дівчаток, які їй більше подобаються, і таких, що часом завдають прикрощі (“Мам, вона сказала, що мій малюнок некрасивий…”). Цікаво спостерігати за цим першим досвідом у колективі, першими драмами і конфліктами…  (bandit)

Відчувається, що в садку доця розвивається і тягнеться до старших. Стала самостійнішою у побуті, наприклад, навчилась сама переодягатись з піжамки в домашнє. З більшим запалом малює, вирізає та клеїть (ми навіть домовилися з Ксенькою, “як стукне 3” спробувати записатися на додаткові мистецькі заняття). А ще набагато частіше почала грати в “рольові ігри”: засяде в якийсь кут з іграшками чи просто набором предметів, розмовляє за кожного з них, якісь ситуації вигадує.

Недавно доня відбула своє перше зимове свято, дебютну роль сніжинки і перший вірш, розказаний зі сцени. І хоч може не все вийшло ідеально, так виглядає, що увага публіки їй дуже подобається. Здається, з нашої Ксені могла б вийти непогана артистка! 😉

Останнім часом пережили кілька епізодів загостренння “кризи 3 років”, коли Ксеньчик перетворювався на норовливого хом’ячка схильного до постійних істерик, плачів і вередливості. Але поки ніби даємо раду. Загалом наша дівчинка надається до дипломатичних переговорів (дякувати школі батьківства, деякі прийомчики ми засвоїли), хоча часом і доводиться бути доволі строгими батьками.  (nerd)

Ще одне наше “відкрите питання” – то тема їжі: їдуни ми такі-собі, доводиться і вмовляти, і догодовувати, щоб весь день не пройшов на одних “десертиках” (вже давно відчуваю потребу почитати щось на ту тему, бо впевнена, що ми з чоловіком і самі доклалися до такої харчової поведінки доці. Так що хто має рекомендації літератури про дітей та їдження – поділіться і зі мною!  😳 )

А ще ми вже трохи втомилися хворіти – від осені тричі по кілька тижнів відсиджували вдома з бронхітами. Але, думаю, то закономірний процес після потрапляння у дитячий колектив. Наш лікар також погоджується, мовляв, треба навчитися навати раду з різними видами вірусів та бактерій …та я все ж сподіваюся, що 2016 буде для нас трохи здоровішим 🙂

 

Що ми вміємо і любимо

Планую до дня народження Ксені знову намалювати “святкову інфографіку” про те, що вона зараз любить і вміє. Треба буде згадати там, що вона жити не може без спілкування. І про те, як часто каже рідним, що любить. І якою Ксеня буває емоційною та ніжною. Навчилася вибачатися, пробачати сама і навіть заспокоювати, якщо вдома комусь дуже сумно. Буде і про книжки та історії, які ми обожнюємо. Про улюблену нову гру “Нічні цьомчики” від Djeco. І про велобіг, з яким ми майже нерозлучні. І про ще купу всього…

А поки – окремі, не зв’язані між собою, замальовки з мого маминого нотатника…

Серйозно підсіли на мультик “Мій сусід Тоторо”. Ксеня його просто обожнює, подивилася вже разів може з вісім. Їй там все подобається: і дві сестрички, і великий м’який тоторо, і “чорні-чорнявки”, і котобус. Вона звідти і фразочки якісь позапам’ятовувала, і фрагментики сюжету собі періодично пригадує. А часом зовсім щось смішне видасть. От, наприклад, вигадувала варіації на тему “котобуса” (там такий кіт-автобус у мультику був). “Слонобус”, “тигробус”,  “мишобус”... А потім каже: “а в нас зараз Слободянобус”  😆

Ксеня вміє загадувати загадки. До слова, після вересневої подорожі на море це стало однією з наших нових улюблених автомобільних розваг. По черзі загадуємо-відгадуємо загадки: ми з татом трохи простіші, а Ксенька – свої, особливі… Ось наприклад: “Хто це такий: має зелені мешти, зелені “штанішки”, має зуби, але не вміє кусати”. ..а правильна відповідь, як виявилося: “Динозаврик!” (а чого не вміє кусати – то вже інша історія…).

Любить для різних ситуацій застосовувати свої маленькі ритуали. Якось я, прийшовши після довгої прогулянки з Ксенькою додому, відкрила двері, зняла наплечник і голосно видихнула: “Хуууух. Нарешті ми вдома…“. То після того Ксеня, заходячи в двері часто нагадує: “Мама, скажи хух!“, або ще по дорозі до будинку домовляється: “А давай зайдемо і скажемо два хухи!“, і вдома разом зі мною із великим задоволенням здійснює план: “Хуууух. Хууух.” Ще любить фразу: “Добрий вечір, рідна хата!“, яку моя власна мама часом каже по приході додому. Ксеня ще додає після того, що “наша хата нас обнімає!” – сподобався їй такий опис, коли я пояснювала як приємно вертатися в теплу хатку, яка  ніби огортає нас своїм затишком.

Ще про ритуали: коли треба одягатися, а Ксені не хочеться (часта історія..), то можна погратися: “А де бажаючі одягатися?“. Я маю казати щось таке: “Дивлюся на свої коліна – нема бажаючих, в колготки заглядаю – нема бажаючих… хм.. нікого не бачу”. В цей момент Ксеня потрошки починає дріботіти в мою сторону, такими мікро-крочками, помаленько-помаленько. І нагадує: “Мама, кажи, що хтось наближається!“. “О-о.. здається, хтось наближається… Ану-ану-ану…” – і тоді вже Ксеня погоджується сісти на коліна та одягти ті колготки.

Має своє мистецьке бачення. Розфарбовує ліс, пропоную ялинку зеленим і коричневим замалювати. Ксеня заперечує: “А в мене ялинка казкова. Жовта ялинка. В неї просто сьогодні настрій такий жовтий…“. Іншого разу розфарбовує принцесу. Питаю: “А чого волосся в неї синє?“. Ксеня: “Бо вона доторкнулася до чогось синього..“. Іноді намалює якусь закарлючку і каже, що це така чарівна штучка, до якої доторкаєшся і робишся різнокольоровим… Одним словом, щодо кольорів – фантазія в дитини працює. А я паралельно вчуся стримувати своє бажання виправляти оці кольорові “помилки” дитини (а то пригадую, як Ксеня довго та гірко оплакувала хатинку, яку вона розфарбувала фіолетовим, а я замацькала поверх коричневим… більше я такої дурниці не зроблю!)

Часом вигадає собі якусь цікаву думку, або міні-історію, і часто до неї повертається. Скажімо, любила всім захоплено переповідати про те, що: “Якщо покликати дракона, щоб він мав вогонь з рота, то можна запалити вогонь на дачі, і не треба сірники і не треба свічку!”. Мабуть, дуже вже їй видалась практичною та дружба з драконом…
Або ще мала улюблену історію про “скільки-завгодно іграшок“, які вона знайшла в готельній кімнаті для дітей, коли ми відпочивали в Карпатах – не втомлювалася ділитися тими спогадами знов і знов! 🙂

І ще різна всячина з рубрики “Говорить Ксеня”

Купили нову кольорову шапку.
Мама: “Подивись, які тут є кольори – жовтий, жовтогарячий, червоний..”.
Ксеня: “..а цей такий НАПРЯЖНИЙ” – вказуючи на “ядерно”-рожеву смужку  😮

Прокинулися зранку.
Тато: “Ану подивися, яка за вікном погода”
Ксеня: “Біла. А була синя погода і ми спали…”

Ще один ранішній діалог.
“Дивись, яка я ЗАХАПАНА, ЗАКУДЛАКАНА. Така ж-ж-ж-ж.. “ – куйовдить своє заплутане кучеряве волосся Ксеня.

Ксеня: “Знаєш, в тата очі, як ківі“.
Мама: “Зелені? Я думала, що сірі..”
Ксеня: “Там є велика серединка така, а в ній маленька. Велика – зелена, маленька – сіра…” і потім додає: “…люблю ківі”.

Говоримо про вибори, пояснюю, що ми йдемо вибирати мера міста. Ксеня насторожено: “Мер – це погане слово. Це коли помирають люди…”

Смішна недовимова: “відьмії“ – тобто “мідії”.

“Аж посвиніла!” – весело вигукнула Ксеня, після того, як випадково “хрюкнула” сопельками в носі.

“Бачите, який я СОЛОД вибрала?”, показуючи шоколадного Миколайка з полиці супермаркету. Вочевидь, “солод” – то тут похідне від “солодощі”.

“Я склала для Миколая ПОДОБСТВО. Тепер він подарунки буде для мене мати…” – коментуючи, як гарно вона поприбирала.

“Мама, я хочу збудувати ЕДЕАЛЬНУ вежу” 🙂 …або часом каже, що ми з нею обидві просто ЕДЕАЛЬНІ 🙂

Перепитує: “В машини БАМПЕР? Це як підгузник?” – а що, справді схоже на Pampers 🙂

Складає з татом конструктор Lego. Тато просить подати “он-той кубик”. Ксеня бере деталь, роздивляється і виправляє: “Тато, насправді це НЕ КУБИК”, маючи на увазі, що деталька не кубічної, а трохи іншої форми. Мудрагелька мала 🙂

Мама: “Як думаєш, чому небо блакитне, а не зелене?”
Ксеня: “Бо не бувають такі НЕБА! (наголос на А)”

Просто собі посеред розмови: “Мамо, я тобі щось скажу. Коли дуже гучний ГУРК, то я і ти – в щілину ховаюсь”. А ще запам’ятала слово ГУЛЬК з книжки про павучків. Може сказати, що хтось – ГУЛЬК і вигулькнув 🙂

Вигрівали Ксені легені на гарячій солі. Треба було по два рази на день на ній лежати. Під кінець тижня Ксеня жалібно: “Мама… мені вже набридла та СОЛЯ…”

Ксеня: “Мама, в мене є план. Я хочу щоб ти вдягла коралі, і я вдягла коралі, і ти вдягла плаття, і я…”
Мама: “Ага. І куди підем?”
Ксеня: “..просто, ДЛЯ ТАТА!”  (flower)

Така у нас доросла і цікава дівчинка. 

Усім гарного дня і радості від спілкування з вашими дітлахами! …вони ж усі ТАКІ ОСОБЛИВІ! 😉