“Розумашечка” – 2 роки 8 місяців

Давно не писала в “Мамині хроніки”. За кілька місяців назбиралося різної всячини…

Почну, мабуть, з останніх новин: вже кілька днів як наша Ксеня ходить на повний день в “садок”. А точніше не в садок, а (ура! нам пощастило туди втрапити!) в першу експериментальну групу на повний день у Львівській школі Монтессорі. І якщо доця сприйняла переміну надиво легко (все-таки багато значить звична обстановка, “рідні стіни” так сказати..), то мама наразі не може призвичаїтися до нового режиму. Я почуваюся трохи загубленою в тому “вагоні часу” без Ксені. А часом навпаки дивуюся – куди той “вагон” витрачається. Здавалося б, тільки тих кількох годин на день мені раніше і бракувало, щоб переробити все на світі.  Але ось тепер час є, а “все на світі” так і не перероблене… 🙂

За останні кілька місяців у Ксені було багато вражень. Думаю, влітку у всіх дітей стається відчутний “ривок” в розвитку на фоні усіх цих відпочинків, канікул, подорожей. От і ми трохи поїздили: то в Шацьк, то до бабці, то на море. Здається, після повернення зі всіх відпусток Ксеню перший час навіть дивував “занадто тихий” режим львівського життя… Періодично жалібливо каже, що хоче на море, плавати. Або просто відверто заявляє: “Мама, я не люблю бути вдома“…  😮

Серед улюблених розваг досі важливе місце займають книжечки (наша бібліотека росте і росте…), а часом і просто історії. “Розкажи мені історію. Про бегемотика, левика і зебру…“. Більше грається в “рольові ігри”. Випросила собі маленьку лялю Настусю (так ми думаємо сестричку молодшу назвати), люляє її, розмовляє про щось.

“Підсіла” на вирізалки-клеєлки всілякі. Я купила на пробу робочі зошити KUMON,  і була враженна з яким ентузіазмом Ксеня по них займається. Ніби все виглядає примітивненько, а дитину справді “заводить” відчуття того, що вона сама щось вміє зробити. Сама просить: “Давай вирізати…“. Вже третій зошит завершуємо 🙂 …то не враховуючи всілякі “Мамині сонечка”, “Пізнайка”, та інші журнальчики із саморобками. Поки в Шацьку тиждень погода нельотна була, ми цілу коробку всього навирізали-наклеїли.

А ще я купила зошити з серії “Школа Міркувань” (українського педагога Ольги Гісь), хотіла (для робочих цілей) ознайомитися з їхньою методикою. То Ксеня випадково ту “книжечку” побачила, і тепер періодично просить: “Давай ще якесь завдання робити“. А там завдання на логіку та уважність для дітей 4-6 (!) років. І нічого, робимо. Щоразу дивуюся звідки в малечі таке інтуїтивне розуміння деяких речей. От пояснити, буває, не може, а ТИЦЯЄ в правильну відповідь і все тут… І знову ж таки, оце дивовижне природнє бажання вчитися. Таки правду кажуть, що в дітей воно природжене, ще б його не “вбити” своїми нудними дорослими підходами до навчання… 🙂

Продовжує “чому-кати” і “чого-кати” на кожному кроці. А часто і сама вигадує дуже цікаві пояснення побаченому. Приємно спостерігати, як невпинно розвивається її “думалка”.

Одним словом, така в нас “розумашечка”  – як висловилася Ксеньчина нова вихователька.
Ось ще послухайте дещо з її цитат, записаних за останні кілька місяців.

ПРО СТОСУНКИ

Постійно нагадує всім дорогим людям, що любить їх. Татові: “Я тебе люблю. НЕ ЗАБУДЬ“. Мені по кілька раз на день каже, бабцям, дідусям. Є ще “посилене” формулювання: “Люблю тебе ЗА ВСЕ МІСТО”  або “ЗА ВЕСЬ СВІТ“. Часом навіть нагадаує: “Я тебе люблю. А ти мені забула сказати”.  А коли наступного разу ти таки не забуваєш і кажеш без нагадування, пригадує: “І я тебе люблю. Але минулий раз ти забула сказати“.

Каже мені: “Мама, ти мій монстрик“. Уточнюю, чи то такий зубатий монстрик, який кусається і може з’їсти? Пояснює: “Ні, не кусає, не їсть. Тільки цьомає, гладить і обнімає. Гладить по волоссячку. …а я – твій монстрик!“.

Вигадує історію:
Ксеня: – Плив би човен, там мама, тато, Ксеня. І бегемот біля нас плив.
Мама: – А ти б не злякалася? Він же величезний!
К: – А коли ти була б біля мене, я б не злякалася.
М: – А якщо я сама злякаюся?
К:  – Ні,  я буду біля тебе і ти не злякаєшся!

ПРО УЯВУ І БАЖАННЯ

“Я придумала! В мене очі були ліхтарики. Щоб ніч не була. Буду йти – очками світити”.

М: – А що це ти з тіста зробила? Морозиво?
К: – Це пам’ятник, дивись стоїть.
М: – А що він означає?
К: – Що він любить людей.

Розповідаю, що наша подруга Наталя поїхала в Америку, далеко аж за океан. Куди не їздять машини, а тільки літаки літають і кораблі плавають. Ксеня: “Я пригадала машину, яка може плисти. Має ласти такі. ..і дельфінчик такий на спині намальований”. Питаю: “Ти десь таку бачила?”, відповідає: “Ні, я просто собі пригадала” (вочевидь, “пригадала” малось на увазі “вигадала”, вона трохи плутається в тих словах 🙂 )

Під враженнями від вечірки про Гаррі Поттера: “Коли я буду чарувати, я буду літати. Буду вдягати плащ і літати…“.

Ксеня запісяла диван, дивимося на калюжу.
М: – Ну от. Тато спитає, що скажем?
К: – Абрикоска попісяла.
М: – Я і не знала, що вони пісяють о_О
К: – В них там є сочок, він тече… 

ПРО ЕМОЦІЇ ТА ВРАЖЕННЯ

Вдягаємо жовті трусики. “Хе-хе, я люблю жовтий! Не люблю темні. …жовті, щоб до мене сонечко виходило”

Йдемо по площі Ринок, прошу Ксеню тримати мене за руку, бо тут буває виїжджають машини. Ксеня роззирається на порожню площу і питає: “Мама, а ти не хитруєш?” (мовляв, не буває тут ніяких машин 🙂 )

М: – Де ж та моя шкарпетка поділась?
К: – (жартує) Може ти на ніс поклала? (сміється)
(жарт насправді за мотивами одної книжки, але мене здивувало як влучно вона його використала в контексті!)

ВСЯКА-ВСЯЧИНА

Ні з того, ні з сього, дивлячись на місяць крізь шибу автомобіля: “Місяць знає де бабця живе. Він високо, він бачить…”

Проходимо медогляд. Невропатолог питає, як доню звати і з ким вона прийшла. Каже: “З Христею прийшла”  😀 (ну потім пояснила, що Христя – це мама і все таке, але перша відповідь мене дуже розсмішила 🙂 )

Недавно навчилась вимовляти слово “катамаран“. До того їй завжди “капалатан” виходив, як не старалась. А ми любили з того постібатися по-доброму 🙂

Нахапалася різних дорослих фразочок, які дуже грамотно вставляє в розмову. Наприклад: “Дідусь, в мене є ідея. Ходи покажу…“, або “такий буде план“. Або щось робить собі і підтакує під ніс: “Якось так…“. Чи одного разу показує на відкриті двері під’їзду з вигуком: “Уяви собі! Двері не зачинені!”

Вертаємося пізно ввечері від бабці-дідуся додому, а забули взуття Ксеньчине взяти (посадили її босу-сплячу в машину). Ксеня прокинулась, хоче з татом в гараж.
Т: – В гараж не поїдеш, бо в тебе немає взуття.
К: – Я маю план такий. Я скоренько додому піду, візьму взуття і в гараж піду. 
(після чого тато не мав вибору, тільки погодитись на Ксеньчин план… 🙂 )

Їмо за столом, Ксені нудно і хочеться додаткових “розваг”: “Може книжечку почитаєм?“. Відповідаю: “Спершу доїш, потім читати будеш”. А Ксеня дипломатично так, і з хитринкою: “Дивись, а цю книжку не треба читати. ПОРОЗГЛЯДАЄМ?”

Вигукує: “Дивись, яке ЩОЧИЩЕ!” (на велику щоку, куди запхала виноградину).

К: – Дай мені цей олівець!
М: – Це не олівець, це ручка.
К: – Це ручка? Ручка? ..(а потім дивлячись на свою руку) і це ручка… (і просяяно так) Ручка і ручка! 🙂

…

На сьогодні все 🙂 
Гарного всім дня і приємних хвилин разом з сім’єю! 🙂