Про силу мого “тут і зараз”

Знаєте, є щось дуже сильне у всіх цих “словах року”. Списки бажань – можуть припадати пилом, цілі – потрохи втрачати актуальність, а от “слова року”, чи то цілі “фрази року” так чи інакше дають про себе знати і зафарбовують цілий рік у зовсім інший колір. Моя мантра 2015 – “тут і зараз” – нагадувала про себе вже стільки разів, що я давно перестала дивуватись. Та й чого дивуватись? Що собі “запрограмувала” те і маю… 🙂

Початок року пройшов під знаком моєї книжки. А вона потягнула за собою “ранішні сторінки”, які я й досі пишу, і в яких так багато отого: відчуй момент теперішній, усвідом і назви все, що тебе зараз наповнює: думки в голові, відчуття в тілі, свідомі та підсвідомі бажання… Ця практика безвідмовно чистить мізки “тут і зараз”, а заодно дивним чином підштовхує до несподіваних відкриттів стосовно подій минулих “було колись”, їх причин і наслідків та мого способу сприйняття того, що відбувалось.

Потім у мене був курс “Mindfulness“, з цілком науковими поясненнями того, чому оце “заземлення” в теперішній хвилі таке помічне для нашого мозку. І як саме вміння перемикатися зі стану “потоку” (коли робиш усе майже на автоматі) у стан 100% усвідомлення усього, що є навколо, допомагає у різних ситуаціях. Скажімо, чи чули ви, що людям з хронічними хворобами, приреченим усе життя терпіти фізичний біль, серед інших засобів часто рекомендують практикувати mindfulness, бо це реально здатне зменшити больові відчуття в тілі? Не кажучи вже про депресивні синдроми, для яких ця методика і була оригінально розроблена.

І нехай мені не вдалося втягнутися в регулярну практику mindfulness, а тільки спробувати на собі окремі вправи, впевнена, що багато з почутого/обговореного/прожитого за ті кілька тижнів відклалося у моїй голові і ще дасть про себе знати в майбутньому.

Далі мій 2015 підкинув несподівану, хоч і приємну новину, що незабаром я вдруге стану мамою. А з нею і весь пакет не завжди приємних симптомів першого триместру вагітності. Добрих два місяці, якщо не більше, я ходила сама не своя, незрозуміло для себе депресувала, втратила мотивацію до всього, що раніше мене “заводило” і постійно відчувала якусь страшенну фізичну та моральну втому. Аж поки не повернулася до рятівного “тут і зараз”, не виписала свої думки на папері і не “впіймала” речі, які мене весь цей час підсвідомо гнітили. Виявляється, поки я раціонально казала собі: “як же все чудово“, моє тіло давно підказувало мені, що є тривоги і страхи, з якими мені пасувало б дати раду…

Потім прийшло літо. А з ним два тижні самоаналізу, читання і роздумів на Шацьких озерах, які половину відпустки заливало дощами-грозами. Хіба можна було б вигадати краще місце для занурення в себе і споглядання речей навколо? Ніякого тобі “галопу по Європах” чи довгих мандрівних списків з пунктами до виконання. Зате необмежена можливість лежати, дивлячись на небо, плавати в прохолодній воді, відчуваючи її всіма клітинами тіла чи спокійно спостерігати, як безпосередньо тішиться простим речам твоя дитина (до речі, абсолютно незалежно від погоди).

А тепер ось чисто сюрреалістичне завершення літа, переповнене несамовитим бажанням ловити і смакувати кожен-кожнісінький момент кожного-кожнісінького дня. Моя близька подруга, найкраща напарниця для експромтних, часом хуліганських, а часом просто матрасних “вилазок”, найближчим часом їде жити до Америки.  І ми, як ті риби, що хапаються за останні краплі води, коли їх надумали витягнути зі звичного акваріуму. Тішимося останніми тижнями і днями, радіємо простим “сходити разом пообідати”, зробити одне одному подарунок, подивитися разом з Ксенькою добрий мультик чи вчергове безцільно волочитися вулицями міста поки “весь світ чекає”.

От щойно подумалось, як сильно ці лічені деньки перед визначеноою датою перекликаються з романами Ремарка, які я (навряд чи випадково!) читала цьогоріч у великих кількостях. Усі ці біженці війни, солдати у короткій відпустці, помираючі від хворіб і навіть в’язні концтаборів. Та їхнє нестримне бажання жити, брати все, що дає життя тут і зараз, і це вміння проживати моменти (а Ремаркове вміння описувати їх) так, ніби вони тягнуться вічно…

Коротше кажучи, “фраза року” 2015 знову і знову звучить для мене різними голосами, щоразу з новим відтінком, новим контекстом та змістом. Така от магія слів, що дивовижним чином матеріалізуються.

А чим ви жили останні півроку? Вгадали настрій і “меседж” 2015 заздалегідь, чи може все обернулось абсолютно по-іншому?  ..скучила за вами, так що пишіть! 😉