Ксеньчина планета

Якщо попередня розповідь була багатою на кумедні філологічно-недовимовляльні штучки, то сьогодні буду дивувати вас бурхливою фантазією нашої дівчинки. Нам всього 2 рочки і 2 місяці, але вже давно пора приставляти до дитини секретаря на “фул-тайм”, аби записувати її геніальні вислови та історії…  

От наприклад, автобусна зупинка по дорозі зі школи додому, розмальована різнокольоровими недо-графіті. Якогось дня маленька видала, що “це моя планета“. І на тій Ксеньчиній планеті для кожного є місце. Показує пальчиком, мовляв ось тут – бабця живе, тут вона на роботу ходить,  а тут її хатка. А он там далеко мама, он вона йде по доріжці. І ще, знаєте, там живе гусеничка! Якось Ксеня відколупала шматок штукатурки на тій зупинці і знайшла там якусь личинку. І тепер ніколи вже того не забуде! Бо на її планеті живе справжня ГУСЕНИЧКА! Перед тим як заснути Ксеня, буває, згадує про свою планету і розповідає, що там і ведмедик живе, і бджоли (ми так подумали, що бджоли мусять бути, щоб був мед, який ведмедик дуже любить), і лев, і ще багато тварин…

І так на кожному кроці маленька голівка вміє вигадати цілу історію, цілий всесвіт.

Йдемо попри якесь ангароподібне приміщення, з півкругли таким дахом. Каже: “Мама, папужки живуть там!” (мабуть тому, що форма будинку нагадує пташину клітку в зоомагазині).

Роздивляємося мох на вулиці, пропоную спробувати його пальчиком: “Відчуваєш, який він м’ягенький?“. А Ксеня: “Тіло медика подібне” (навіть важко вигадати влучніше порівняння! Точно, як шерсть плюшевого ведмедика!)

Миємо руки в ванні. Крутить в руцях щось уявне. Питає: “Хочеш?“. “А що це?“. Відповідає: “Кавун!” (ні з того ні з сього посеред зими…).

Мама одягла сережки-лисички, такі з полімерної глини виліплені. Доця роздивилася, і розповідає: “Лисички. Ягодки хочуть. Полунички з вершками“.

Стоїть біля будинку фура, обговорюємо її, яка вона велика, і як багато всього, напевне, має в причепі. Ксеня дуже хоче всередину, пояснюю, що водій, мабуть, стомився і пішов спати. А фуру біля будинку припаркував, щоб його чекала. І тут з сусідніх гаражів виїжджає легкова машина, а доця коментує: “Той водій спить, другий – не спить!“.

Тато до Ксені: “Ти мій зайчик-стрибунець“. Доця виправляє: “Нє, був КОНИК-стрибунець!”

Прокидаємося, я жартома роблю вигляд, що кусаю Ксеньку за щічки, руки: “АМ!“. Мала сміється, а потім каже: “А я побудувала нову Ксеню” (кусай-не-кусай, все миттю відновлюється, ясно вам?)

Чухає собі чубчик і каже: “Там під волоссям є брови” (і власне, не ті над очима, а інші – брови, які ростуть на голові під волоссям!)

Щось там в попі собі шкробає. Кажу: “Ей, ти що там в дупці шукаєш?”. “Тут бегемотик є!“. “А більше нікого?”. “Ще є коза. Гуляє, їсть і п’є в попі“.

У різних отворах, які бачить вдома, обов’язково хтось живе. В ванні знайшла дірочку мишки. А в кімнаті – дірки від шурупів – то там таракани живуть: “Один веселий, один загнівався“.

Розстелила фартух на підлозі, кличе мене: “Там тортик приносять“. Сіла на подіумі під вікном, розсадила своїх м’яких іграшок: “Мама, тут водоспад є!” і додає:  “Подивимося, цікаво“. Перевернула табуретку: “Сідай в мій корабель!“. Загорнула ковдру на ліжку півколом, показує: “Тут моя вулиця, тут я сплю“.

Їдемо в транспорті, дивиться в вікно. “Нема волосся в дерева, листочки в дерева є“.

Бере в руки машинку, і по-діловому: “Я сіно привезу. Конику“. “Якому конику?“. “Старенькому” (аж тепер, коли написала, збагнула, що це вона за мотивами побаченої сценки в Карпатах гралася… там старенька кляча везла туристів до Шипоту, і на пів дороги стала без сил…)

Поливає зі своєї “поїлки” ноги в шкарпетках, пояснює: “Я ремонтую“.

Шарить у всіх методах лікування. Тато хворів, то вона його гладила: “Гладжу, веселий будеш“. Водичку простягала: “Хочеш? Трооошки.. Горло болить, водичку випий“.

Часто в Ксені в ручці хтось сидить. То кротик, то ще хтось. Якось було смішно, коли доця простягнула такого віртуального кротика моїй подрузі, а та недочула, і плеснула по долоні – просто кротику по голові! А іншого разу взагалі з’їла вигадану тваринку… А Ксеня це все всерйоз сприймає, ви ж знаєте, які ті діти… “В руці в мене курочка, курчатко і яєчко“. “А я взяла і забрала яєчко” (забираю з руки). Ксеня з розпачем: “Ааа! Віддай, віддай, моє!“.

Часом накидає на плечі шарф і каже, що вона Миколайко (чи то їй класичний одяг Миколая аж так врізався в пам’ять, чи що…). Або ще з салфеткою бородатого Миколая показує. Або фокуси з салфеткою – під піжамку сховає “нема!“, витягне “є!” (до речі, фокус з великим пальцем, який зникає, її дідусь вже давно навчив! то вже “пройдений етап”).

Знайшла обрізок паперу, зігнутий навпіл. “Читає”. Каже: “Мама, почитай мені. Багато текстів є!“.

Взяла ручку: “Зараз намалюю щось цікаве“. Накарлюкала закарлючок: “Мама, дивись, намалювала щось цікаве!“. Натикала крапочок на малюнку: “То сліди вовчика“. Малює традиційний сюжет з сім’єю, коментує: “Тут дівчинка з кучерями великими. Ксеня!“. Коли завершує примовляє: “Картинку зроблю” (мабуть, таку в рамі, щоб на стіну повісити можна було). Просить: “Намалюй мені на пальчику веселу пісню“.

Іноді вражає вмінням використати якусь складну, раніше десь почуту фразочку. Наприклад, про іграшку якусь каже: “А песик радий-радесенький!” (буквально так і каже! думаю, то в книжці якісь було. Запам’ятала!). Або ми поставили гілочку в воду, щоб спостерігати, як бруньки розпускаються. Гілочка кривенька така, зі стаканчика вбік похилилась. “До землі припала” – поставила діагноз Ксеня (не даремно “Подоляночку” з бабусею співали!). Або наприклад, інструктує мене: “Печивко дай, мультик подивлюсь, такий ПЛАН! Добле?” (нащадок менеджера, що тут скажеш).

Зі смішних словечок:

“Хочу кульку візьмути” (=взяти).
“Стай!”(=встань)
“Не боїся!” (=не бійся)
“Я тебе ручкою мойою потримала” (=моєю)

На тому наразі все. Треба буде, мабуть, писати частіше, бо потім важко дати лад зі всіма тими нотатками. Дещо навіть важко розшифрувати, коли пройшов місяць чи два.. забувається 🙂
Але будемо старатися робити свою “секретарську” справу відповідальніше 🙂

Всім гарного дня!