Якщо попередня розповідь була багатою на кумедні філологічно-недовимовляльні штучки, то сьогодні буду дивувати вас бурхливою фантазією нашої дівчинки. Нам всього 2 рочки і 2 місяці, але вже давно пора приставляти до дитини секретаря на “фул-тайм”, аби записувати її геніальні вислови та історії…
От наприклад, автобусна зупинка по дорозі зі школи додому, розмальована різнокольоровими недо-графіті. Якогось дня маленька видала, що “це моя планета“. І на тій Ксеньчиній планеті для кожного є місце. Показує пальчиком, мовляв ось тут – бабця живе, тут вона на роботу ходить, а тут її хатка. А он там далеко мама, он вона йде по доріжці. І ще, знаєте, там живе гусеничка! Якось Ксеня відколупала шматок штукатурки на тій зупинці і знайшла там якусь личинку. І тепер ніколи вже того не забуде! Бо на її планеті живе справжня ГУСЕНИЧКА! Перед тим як заснути Ксеня, буває, згадує про свою планету і розповідає, що там і ведмедик живе, і бджоли (ми так подумали, що бджоли мусять бути, щоб був мед, який ведмедик дуже любить), і лев, і ще багато тварин…
І так на кожному кроці маленька голівка вміє вигадати цілу історію, цілий всесвіт.
Йдемо попри якесь ангароподібне приміщення, з півкругли таким дахом. Каже: “Мама, папужки живуть там!” (мабуть тому, що форма будинку нагадує пташину клітку в зоомагазині).
Роздивляємося мох на вулиці, пропоную спробувати його пальчиком: “Відчуваєш, який він м’ягенький?“. А Ксеня: “Тіло медика подібне” (навіть важко вигадати влучніше порівняння! Точно, як шерсть плюшевого ведмедика!)
Миємо руки в ванні. Крутить в руцях щось уявне. Питає: “Хочеш?“. “А що це?“. Відповідає: “Кавун!” (ні з того ні з сього посеред зими…).
Мама одягла сережки-лисички, такі з полімерної глини виліплені. Доця роздивилася, і розповідає: “Лисички. Ягодки хочуть. Полунички з вершками“.
Стоїть біля будинку фура, обговорюємо її, яка вона велика, і як багато всього, напевне, має в причепі. Ксеня дуже хоче всередину, пояснюю, що водій, мабуть, стомився і пішов спати. А фуру біля будинку припаркував, щоб його чекала. І тут з сусідніх гаражів виїжджає легкова машина, а доця коментує: “Той водій спить, другий – не спить!“.
Тато до Ксені: “Ти мій зайчик-стрибунець“. Доця виправляє: “Нє, був КОНИК-стрибунець!”
Прокидаємося, я жартома роблю вигляд, що кусаю Ксеньку за щічки, руки: “АМ!“. Мала сміється, а потім каже: “А я побудувала нову Ксеню” (кусай-не-кусай, все миттю відновлюється, ясно вам?)
Чухає собі чубчик і каже: “Там під волоссям є брови” (і власне, не ті над очима, а інші – брови, які ростуть на голові під волоссям!)
Щось там в попі собі шкробає. Кажу: “Ей, ти що там в дупці шукаєш?”. “Тут бегемотик є!“. “А більше нікого?”. “Ще є коза. Гуляє, їсть і п’є в попі“.
У різних отворах, які бачить вдома, обов’язково хтось живе. В ванні знайшла дірочку мишки. А в кімнаті – дірки від шурупів – то там таракани живуть: “Один веселий, один загнівався“.
Розстелила фартух на підлозі, кличе мене: “Там тортик приносять“. Сіла на подіумі під вікном, розсадила своїх м’яких іграшок: “Мама, тут водоспад є!” і додає: “Подивимося, цікаво“. Перевернула табуретку: “Сідай в мій корабель!“. Загорнула ковдру на ліжку півколом, показує: “Тут моя вулиця, тут я сплю“.
Їдемо в транспорті, дивиться в вікно. “Нема волосся в дерева, листочки в дерева є“.
Бере в руки машинку, і по-діловому: “Я сіно привезу. Конику“. “Якому конику?“. “Старенькому” (аж тепер, коли написала, збагнула, що це вона за мотивами побаченої сценки в Карпатах гралася… там старенька кляча везла туристів до Шипоту, і на пів дороги стала без сил…)
Поливає зі своєї “поїлки” ноги в шкарпетках, пояснює: “Я ремонтую“.
Шарить у всіх методах лікування. Тато хворів, то вона його гладила: “Гладжу, веселий будеш“. Водичку простягала: “Хочеш? Трооошки.. Горло болить, водичку випий“.
Часто в Ксені в ручці хтось сидить. То кротик, то ще хтось. Якось було смішно, коли доця простягнула такого віртуального кротика моїй подрузі, а та недочула, і плеснула по долоні – просто кротику по голові! А іншого разу взагалі з’їла вигадану тваринку… А Ксеня це все всерйоз сприймає, ви ж знаєте, які ті діти… “В руці в мене курочка, курчатко і яєчко“. “А я взяла і забрала яєчко” (забираю з руки). Ксеня з розпачем: “Ааа! Віддай, віддай, моє!“.
Часом накидає на плечі шарф і каже, що вона Миколайко (чи то їй класичний одяг Миколая аж так врізався в пам’ять, чи що…). Або ще з салфеткою бородатого Миколая показує. Або фокуси з салфеткою – під піжамку сховає “нема!“, витягне “є!” (до речі, фокус з великим пальцем, який зникає, її дідусь вже давно навчив! то вже “пройдений етап”).
Знайшла обрізок паперу, зігнутий навпіл. “Читає”. Каже: “Мама, почитай мені. Багато текстів є!“.
Взяла ручку: “Зараз намалюю щось цікаве“. Накарлюкала закарлючок: “Мама, дивись, намалювала щось цікаве!“. Натикала крапочок на малюнку: “То сліди вовчика“. Малює традиційний сюжет з сім’єю, коментує: “Тут дівчинка з кучерями великими. Ксеня!“. Коли завершує примовляє: “Картинку зроблю” (мабуть, таку в рамі, щоб на стіну повісити можна було). Просить: “Намалюй мені на пальчику веселу пісню“.
Іноді вражає вмінням використати якусь складну, раніше десь почуту фразочку. Наприклад, про іграшку якусь каже: “А песик радий-радесенький!” (буквально так і каже! думаю, то в книжці якісь було. Запам’ятала!). Або ми поставили гілочку в воду, щоб спостерігати, як бруньки розпускаються. Гілочка кривенька така, зі стаканчика вбік похилилась. “До землі припала” – поставила діагноз Ксеня (не даремно “Подоляночку” з бабусею співали!). Або наприклад, інструктує мене: “Печивко дай, мультик подивлюсь, такий ПЛАН! Добле?” (нащадок менеджера, що тут скажеш).
Зі смішних словечок:
“Хочу кульку візьмути” (=взяти).
“Стай!”(=встань)
“Не боїся!” (=не бійся)
“Я тебе ручкою мойою потримала” (=моєю)
На тому наразі все. Треба буде, мабуть, писати частіше, бо потім важко дати лад зі всіма тими нотатками. Дещо навіть важко розшифрувати, коли пройшов місяць чи два.. забувається
Але будемо старатися робити свою “секретарську” справу відповідальніше
Всім гарного дня!
у Ксені твоя усмішка і фантазія : )
кльвезно як!!!! яка ж ти молодець, що все записуєш! моя теж вигадує всілякі речі, але вони забуваються… не завжди встигаю записати(
а ще дуже люблю ваші фотки “з гори” і “з руки” – ви такі симпатичні завжжди
я в таких ракурсах дуже кумедна виглядаю, аж занадто))))
Записую, звісно не все, тих перлів щодня нових дуже багато… Але маю на кухні блокнот на видному місці і олівець – так шанси щось записати вищі
тре і собі такого блокнота завести, а то все думаю “о, ввечері то запишу” а потім ввечері вже й не памятаєш що треба було записати
о, я теж вирішила – треба писати частіше
про планету мені сподобалось дуже, кльово так
Ксенька розумничка маленька! Дуже класна статейка Мені також про планету надзвичайно сподобалось!