А нам вже сім місяців і в нас в житті відбувається капець яка революція. В якийсь момент маленька безпомічна істота раптом навчилась робити ВСЕ й ОДРАЗУ і перетворилась на гіперактивного андроїда (бо хіба може проста людина так невтомно “двіжувати” цілий день?!!).
Тільки прокинеться, і починається: перекинутись, поповзти, сісти, знов поповзти, головою об стінку -бац! сісти, встати на коліна, похитатись, встати на ноги, похитатись, відпустити руку, впасти на попу -бемц! сісти, поповзти, головою об стінку – бац! сісти, встати … і так далі без зупинки. По дорозі спробувати на зуб всі предмети, з явною перевагою на користь НЕіграшок, обслинити, погризти, постукати по підлозі, кинути, переповзти, і далі на пошуки.
Але що найдивовижніше, як в цього андроїда налаштована програма самонавчання. Спробувала – не вийшло, ще спробувала – не вийшло, ще спробувала – вийшло. І вже за пів дня з успіхом повторює новий трюк, з такою легкістю, ніби все життя вміла його робити. Коротше, вдосконалюється з небаченими темпами. Я не здивуюсь якщо через пару тижнів вона почне бігати, наспівуючи якусь андроїдську пісню перемоги! (“Ура-ура! Level 10 пройдено!”) 🙂
А який “розрив шаблону” від того, що дитина більше не лежить чи сидить у відведеному для неї м’якенькому, комфортному, безпечному, чистому дитячому місці, а повзає по всіх підлогах, бавиться недитячими речима, вимагає дорослу їжу і взагалі всім своїм виглядом дає зрозуміти, яка вона серйозна і доросла!
А характер як проявляє! Те хочу, а це не хочу. Так бавлюсь, а ось-так і не подумаю. Тебе – рада бачити, а тебе – щось не дуже. Кльова така, цікаво з нею.. оте почуття кльовості, якими ділилась в попередніх хроніках тільки набирає обертів! 🙂
Водночас (як і пророкувади досвідчені батьки), в мами – чергове загострення синдрому нічогоневстигання. З тим живчиком тільки встигаєш дивитись, куди вона повзе, на що вилазить, і що жує. Всі попередні хитрощі, як поєднувати корисне з корисним, вже не дуже діють, треба винаходити щось нове… Бо наразі виходить, що доця розвивається революційними темпами, а мама поруч з нею навпаки деградує 😳
Але загалом все супер. Таке літо-літо, і надворі, і в душі…
аааа, які ви класні!
мій період нічогоневстигання скоро завершиться, мала йде в садочок))) і три роки не пройшло…. так що готуйся – але з другого боку ти не деградуєш, ти розвиваєшся як мама! і не хвилюйся з приводу “мало часу на себе”, потім надолужиш (flower)
о! починаються справжні веселощі : ) чекай, вона ще ходити навчиться — тоді точно нічо від неї не сховаєш : )
а мама нічо не деградує, мама теж в режимі самонавчання ; )
Які ж ви кльові!
Так вже чекаю з нетерпінням, коли моє чудо почне сидіти і повзати) Але ото прочитала твій пост і тепер незнаю чи варто того так чекати)) А то і в мене появится такий живчик і зникне ті кілька вільних хвилинок часу)
Підтримую дівчат, що мами теж вчаться) то новий всетаки досвід) Залишилось лиш переконати себе у тому, що все ще попереду і буде ще багато часу і для себе!