Наново вчусь відпочивати

Знаєте що? Ото ми всі стали дорослими і серйозними і начисто забули що таке справжній відпочинок. Ну от самі подумайте: приходять вихідні, і що ми робим? Плануємо на ті бідні суботу-неділю мільйон різних справ: і туди заскочити, і те зробити, все що в будні дні не встигається точно встигнути. Вихідні електровіника собі влаштовуєм. Ну чи відпустка. Нещасні два тижні розписані поденно: стільки-то кілометрів проїхати, стільки-то міст побачити. І все в темпі, в темпі. Напихаємо в себе ті враження, що аж не поміщається, і тішимось собою – “Ого, як цікаво провели час“. А потім кінчається відпустка, і вихідні, а, якщо розібратись, то по-справжньому відпочити і не встигли! 🙂 Знайоме вам відчуття, коли приїжджаєш додому після відпустки, назавтра – робота чекає, а почуваєшся ще більш виснаженим ніж до від’їзду?.. 🙂

Я от останнім часом пробую знов навчитись відпочивати по-справжньому. Ну, от як в юності, коли вільного часу  було нескінченно багато, літні канікули були довгі-довгі, і ми не заморочували собі голови: “Як би то так провести вихідні, щоб обов’язково побити з -десяток рекордів Гіннеса” 🙂  А просто розслабонисто проводили час: з доброю компанією, валансались собі на вулиці, робили перше-ліпше, що в голову прийде, і абсолютно нікуди не поспішали..

Отак, скажімо, лежиш собі десь під деревом, грієш п’ятки до сонця. Десь зовсім близько чути гам міста, шум машин, і всього того поспіху ..до якого тобі ну зовсім нема діла. Бо тобі зараз повалятись захотілось. Дивишся на небо через гілки дерева.  Жуєш собі ябко, чи канапку, яка знайшлась в наплечнику. Може, читаєш книжку, може калякаєш собі щось, а може просто спостерігаєш за вредною птахою – прямо над своєю головою, яка вперто дзьобає маленькі шишки, що так і норовлять поцілити тобі просто в лоба. Кругом комашня якась літає. Час від часу проходять люди: мамочки з колясками, чи собаколюби з собаками. Лежиш, розслабляєшся. Час від часу сунеш свій коцик, щоб сонце не світило в очі. В голову всякі цікаві ідеї прилітають, посміхаєшся собі сама до себе..

Або не так, може ти таки їдеш кудись. Але неспішно так, якоюсь кволою приміською електричкою. Приходиш на богом забутий перон, де тільки ти і місцевий кіт, і може ще тітка-регулювальниця, яку ніхто ніколи не бачить, але яка справно оголошує собі щось в рупор. До електрички ще година, але то хіба біда? Розкладаєш манатки, і відпочиваєш як найповажніший король цього чудового перону…

А коли приїжджаєш в незнайоме тобі місто – то не переглядаєш гарячково туристичні карти і путівники, щоб конче знайти всі атракції, всі історичні будівлі і всі відомі пам’ятники… А просто собі роззираєшся і вирішуєш “на авось” куди піти, де поїсти, чим зайнятись. Не робиш знимки на кожному куті, а тіки там де тебе по справжньому “пре”. Навіть якщо це за столиком нічим не примітного кафе на розі нічим не примітної вулиці. Все-одно подорожі запам’ятовуються зовсім не тим, що написано в путівниках, а до-біса простими речами типу ось цього конкретного, нічим не примітного кафе 🙂

..і тепер питання: хіба не шкода потратити вихідні, чи навіть цілу відпустку на такий відверто матрасний, і, здавалося б, безцільний відпочинок? 🙂  Може, комусь і шкода. Але по собі знаю як світло стає в голові вже після декількох днів такого матрасу. Безтурботна, розслаблена, і готова вертатись до звичного режиму “темпом-темпом-темпом!”, від якого все-одно в цьому світі не втекти.

Тому і намагаюсь переключати себе в режим “а просто відпочиваю” частіше 🙂

п.с. І ще: байдуже що зараз зі всіх пікас/фейсбуків/контактів/іщеневідомозвідки так і пруть райські фотозвіти “А подивіться як Я провів літо! А подивіться що Я робив на вихідних!”. Хіба не менш кльово тобі було в бабусі на селі/в парку під деревом/в безцільній поїздці куди-забагнулось? 🙂 Аніскілечки не менш кльово!!!!  😉

Так що ура всім лінтюхам і матрасам!   (dance)
Ура всім, хто добре знає, що щастя – в простих речах!  (mmm)