Мамині хроніки: Новини від минулої зими

Мамині хроніки. Рубрика, за якою я вже давно встигла скучити. Нагода на трішки затримати теперішню мить та швиденько занотувати щось про дітей, які змінюються просто на очах. А потім за рік-два читати свої нотатки і дивуватися так, ніби дізнаєшся про це все вперше, не впізнаючи ні себе колишню, ні колишніх (таких маленьких!) дітей 😮  Справжня тобі машина часу!  🙂

Від минулих хронік минуло цілих дев’ять місяців. Тобто десь так три оберти всього нашого світоустрою з ніг на голову і назад  (drunk) Здається, за цей час змінилося все, що тільки могло змінитися.

Для Ксені почався період школи. Нехай це лише підготовчий клас, але такий довгоочікуваний! Нарешті кучеряха проводить час з ровесниками, має друзів, яких їй так бракувало в садочку. Оце недавно мали перші в її житті шкільні канікули.

У свої неповні шість років наша старша доня стала В РАЗИ ГУЧНІШОЮ і багатослівнішою. Коли Ксеня в захопленні щось розповідає, то враження ніби біля тебе не одна, а цілих п’ять Ксень. І ще вона так нестандартно береться пояснювати різні речі, так здалека, так заплутано, так багатошарово, що доводиться робити над собою зусилля аби таки дослухати цю тираду і вловити хоч якусь сюжетну нитку. “От уяви, що в тебе є така коробка. Звичайна така коробка. Ні, не коробка а хай то ніби буде будинок. Але в нього отут не рівно, а так ніби скошено. От так подивися як в того будинку, скошено. І нехай ми його ніби взяли перевернули. Перевернули, розумієш? І якщо ми дивимося на нього зверху, то такий виходить ніби прямокутничок, ну не прямокутничок, а таке трохи сплюснуте, і от. От пам’ятаєш ми таку штучку бачили, коли ти ще мені сказала, що… І от це майже таке саме, як з тим будиночком, тільки…” І ніколи неможливо здогадатися заздалегідь до чого ця вся історія вкінці приведе… 🙂

Мені уявляється, як воно в тій кучерявій голові все заплутано. Ні, не хаотично, не безладно, просто по-своєму структуровано, зв’язано нитками асоціацій. Літають оті всі поняття, тримаючися між собою червоними нитками, десь тоншими, десь грубшими.. І про всю цю павутину думок треба обов’язково всім розповісти!  😳  А супроводжується розповідь чисто Ксеньчиною фірмовою мімікою. Це вона недавно навчилася: саме так закочувати очі, робити оцю натягнуту посмішку (іронія ON!), або показувати гіперздивовані очі (САМА ПОВІРИТИ НЕ МОЖУ в те що розповідаю!)  “с-с-с-с-с”-кати і прицмакувати в паузах. Або реготати (отак правдиво БУГАГА) з чогось плоского і мені зовсім не смішного. Якийсь такий дивний мікс дорослостей і дитячостей в одній особі. Кумедна і неповторна… Тут, правда, пасувало би відео вставити, а не напружувати свій розповідально-описувальний апарат, словами це все годі описати… Ну але я принаймні спробувала 🙂

Інша річ, яка мене постійно дивує, це Ксеньчина картографічно-інфографічна уява. Ми можемо день погуляти горами, а потім вона з ходу намалює схему всього маршруту, зі всіма зупинками (тут овечок бачили, тут копичку, тут мама на одній нозі фотографувалась і т.д.), та ще й покаже пальцем на реальну вершину яка позаду і де вона на її карті (явно дитина не в маму вдалася, мені щоб у рідному місті маршрут запам’ятати треба разів з десять по ньому пройти і ще потім кілька раз проїхати).  Або наприклад готую обід, оголошую Ксені меню: такий-то гарнір буде, такий салат, така рибка. Вона за хвильку – ОП! – вже намалювала інфографіку свого замовлення. Всі три складові обіду, а біля кожного такий ніби progress-bar – скільки їй на тарілку відміряти. Найбільше булгуру (шість поділок), трохи овочів (три поділки), і зооовсім трохи риби (було нуль поділок, мама переконала на одненьку). НУ ЗВІДКИ воно їй таке придумалося?

Ой, Ксеня в нас постійно в роботі! Шось малює-вирізає-клеїть, нові аркуші витягує, ще щось доштуковує. То квест забацала (ооо! я мушу колись про нього написати детальніше!), то театр ляльковий з детальками на ниточках, то книжечку якусь, то по листу в конверті усім домашнім. Якось в школі Ксеня зробила пакетик з цілим кролячим сімейством. Тато, мама, четверо кроленят, всі повирізувані акуратно. В комплекті з ними зразу їжа, яку вони люблять вирізана, різні там морквинки, капустинки. І малюнок-каталог інших речей, які кролячій сім’ї подобаються. І ще список імен кожному. А й справді, я ж ще не сказала, що дитина раптово почала читати і писати. При цьому в школі вчителька була переконана, що це батьки Ксеню навчили вдома, а ми були переконані, що вчителька навчила, у школі. А по факту цьому маленькому мозку просто давно не сиділося на місці, ото вигадав сам собі науку. Але тепер ви можете уявити собі масштаби того креативного вибуху!

Зараз у Ксені (ну і в Настки за компанію, як же інакше) повальне захоплення мультиком “Щенячий патруль”. Ще рік тому я не знала що це таке, а тепер в курсі як звати всіх цим кольорових цуциків, хто що вміє, в кого які машинки, в кого який фірмовий спосіб з’їжджати з гірки в свою будку (той так піднімає лапку, а той так присідає, а той ще якось). Ми слухаємо про це загадки, нам презентують малюнки, в нас вимолюють “ще одну серію”. Андрій мене підбив купити дітям двох іграшкових песиків з того мультика – Гонщика і Крєпиша (або Кремеза в українській версії), то вони їх носять за собою і вдома і на прогулянці. Ксеня себе з Гонщиком асоціює, а Настка – з Кремезиком. А мультик сам простий як двері. Навіть Пеппа, як на мене, цікавіше. Але ПРЕ дітей. Аж дивно… 🙂

 

Фуууф. Написала ці всі абзаци на одному диханні. І вже стільки тексту, а про Настку ще навіть не почала розповідати.
А вона ж іще більше змінилася. Що-що я вам розповідала взимку про її словничок? Кілька дитячих недословечок, якими я так пишалась? Ооо, як же давно це все було. Настуня сьогоднішня вже будь-кого переговорить. Позаду вже навіть її кумедний “період майстра Йоди”. На початках вона дуже своєрідно будувала свої речення. Просто таки навиворіт, як зелений Йода з “Зоряних воєн”: “Мама, чуєш ти мене?”, “Цукерку дай мені, я хочу”, “Мама, в животику ти носила мене. Маленька я була”, “Мама, до бабці поїдемо ми. Гратися будемо ми”. 

Люблю її теперішню дитячу вимову з цими пом’якшеннями і замінами літер: “То нечохо, то нечохо” (нічого-нічого), “Хлатися, ховолити” (гратися, говорити), “Буля в садоцку” (в садочку була), “Це Ценя” (Це Ксеня), “пані Люля” (вихователька, пані Юля). При цьому є складні слова, які Настка вимовляє бездоганно, скажімо “качкодзьоб”. Якось в машині згадували всі оригінальні назви кольорів, то я була здивована як легко їй давалися “помаранчеві”, “смарагдові”, “ванільні” та інші непрості слова.

А іноді дивує не вимовою, а змістом своїх слів: “Мама, я вилосту і тез стану ЛЮДИНОЮ, як ти”, “Мама, тобі тлеба зоселедитися!”, “Мама, заспокойся. Я хлосі (гроші) тобі купила”. Часом виховує мене: “Мама, не ховоли”, “Мама, цемною тлеба бути. Скажи ВИБАЦ”. До слова, в нас зараз дуже образливий період. Раптом що — Настик заламує рученята, відкопилює губу і або вимагає вибачень або відразу починає сумувати і ховатися в кут. Вже не слухає покірно все, що каже робити Ксеня, а починає протискати і свої інтереси. Часом наші солодкі сестрички добряче чубляться і сваряться, хоча все одно тримаються однією бандою  🙂

Відколи Ксеня пішла до школи, Насточка ходить до садочку сама …і почувається при цьому пречудово. Є в нашому садочку така дошка зі смайликами, де наставники відзначають чи добре кожна дитина спала, їла, чи дружньо поводилася, чи була активною на заняттях, тощо. Так от, наш скромний Настик вже не знаю скільки днів поспіль отримує на тій дошці суцільні “аплодисменти” (смайлик, що означає найвищу похвалу). Просто тобі ідеальна дитина, хто б міг подумати!  (clap)

А от що не змінилося за всі ці місяці, то Насточчина любов до зайчиків: іграшкових, справжніх, намальованих, байдуже яких. Часом так скрушно-сумно питає мене: “Мама, а коли я стану зайчиком?“, на що я незмінно відповідаю, що вона ВЖЕ мій маленький зайчик  (mmm)  Недавно ще сталася прикра пригода, якось на прогулянці загубили іграшкового зайчика, якого торік приніс Миколай. Тепер часто згадуємо про нього: “Цікаво, а що він зараз робить…”, і все надіємося: “Він до мене може ще приїде…”.

Віднедавна Настуня більше захопилася малюванням, а точніше розфарбовуванням. Має свій особливий стиль, такий клаптиковий, коли потрошки-потрошки додає різні кольори. Дуже зосереджено і акуратно це робить. Часом обирає для роботи кільки дивних (як на мій смак) кольорів, скажімо: фіолетовий, сірий, чорний. Малюнки виходять стиляжні і оригінальні  (nerd)

 

Що ще? Скучаю я за ними. Пішла на роботу і бачимося ми тепер з дівчатами мало, та й все якось поспіхом. Або їдемо кудись, або приїжджаємо, або в темпі готуємо вечерю, або в темпі вкладаємося спати. Коли зрідка візьму собі на роботі вихідний, або коли треба залишитися вдома з кимось з дівчат “на лікарняному”, то ловлю себе на тому, що насолоджуюся тою колишньою НЕСПІШНІСТЮ. Знаєте, такий стан душі, коли і гратися охота, і дуркувати разом, і довго гуляти у своє задоволення (кумедно, що в ті часи неспішності мені навпаки бракувало динаміки та відчуття власної зайнятості та важливості  😀  Так вже воно в житті є — завжди хочеться того, чого в тебе зараз немає).

Навчитися б якісніше радіти з того, що Є! 🙂
Тим більше, що є в мене дуже багато!  (mmm)