5+2. Солодкі сестрички.

П’ять і два – чудесна комбінація! Маленька-доросла Ксеня і доросла-малючка Настка (sun) (sun)

Довго вагалася з якої сторони братися за розповідь про всі чудесності моїх величеньких донечок, що недавно відсвяткували свої дні народження. Зрештою, вирішила, що найсуттєвішим здобутком цього року стали не окремі досягнення кожної з них, а чудовий союз під кодовою назвою “солодкі сестрички“, який вони утворили 🙂

Старша Ксеня дуже дбає і піклується про молодшу сестричку, розуміє її з пів-слова (чи то пак з пів-складу) із її незбагненного малючого лексикону. Вона навчилася залучати Насточку до ігор, пропонувати їй різні афери і робити співучасницею своїх розваг. А молодша, як і положено, старанно мавпує за старшою все на світі, “ведеться” на провокації і почувається в компанії Ксені комфортно і безпечно. У грудні вони почали разом ходити в садочок, запитайте будь-яку виховательку, підтвердять, що такої дивовижної “солодкої парочки” ще світ не бачив 🙂 Навряд чи домашня, мамина-мамина Настка погодилася б залишатися з кимось чужим, якби не сестричка, яка завжди поруч.

Ця сестринська зв’язка відчувається у всьому. У тому, як вони обидві лягають спати на свої ліжечка (так-так, у свої два роки Настик без проблем відселився від батьків,  бо ж в сестри є своє ліжечко – то і їй  треба окреме спальне місце!). У тому, як пильнують, щоб кожній дісталася однакова кількість смаколиків. І щоб іграшок купували порівну. І щоб, якщо одягати сукню, то обом, а не комусь одному. Пригадую, як гірко було Ксені, що Насточці Миколай приніс зайчика, а їй – ні (байдуже, що вона отримала натомість щось інше, все згідно замовленого списку). Або коли Настка (на два дні раніше за Ксеню!) задувала свої дві свічки на тістечку: “А можна ми обоє задуємо? А можна, цей подарунок буде для нас обох?”  (angel) . Чи як молодша вимагала і собі ложку ліків, які прописали старшій. Ну бо якщо вже комусь, то всім, правильно?!  (angel)

Люблю дивитися, як вони удвох читають або грають ігри на планшеті. Як довіряє Настуня Ксеньці. Як співпереживає Ксеня Настуні. Люблю мріяти, що ця дружба триватиме довгі роки, що так буде завжди.

Між тим, кожна дівчинка зараз проходить через цікаві фази дорослішання. Настуня, яку всі знають як клубочок оптимізму та життєрадісності, вже спробувала на смак негативні емоції і час від часу влаштовує типові дитячі істерики дворічки. Чомусь переживати їх мені, як мамі, не легше, а може навіть важче, ніж було колись з Ксенькою. Не віриться, що моє солодке Настеня може двадцять хвилин поспіль репетувати і ридати через якусь дурничку! Потрохи звикаю до думки, що таки може. І може, і буде ще не раз  (drunk)

А Ксеня натомість проходить через загострену фазу “мамо, я цього не хочу”/”мамо,  мені нудно” і теж вчиться опановувати своє роздратування і незадоволення. Все така ж вразлива,  така ж місцями вперта, але при цьому така ж щедра на любов. Без всякого приводу: “Мамо, я тебе люблю”, “мамо, ось я тобі листівку з сердечками намалювала”, “мамо, дивись який сюрприз я зробила для вас із татом!”. Емоційна, трохи не впевнена в собі (сто раз запитає: “А правда, я гарно намалювала? Правда?”), але дуже відверта, відкрита дитина. Її ще багато чим можна здивувати, вона готова підписуватися на всяке-різне, тільки б разом, хоча й потрохи виробляє своє стійке ставлення до тих чи інших речей.

У Насточки цьогоріч нарешті з’явився стійкий інтерес до книжечок. З книжкою можна і спати вкладатися, і вставати рано-рано (це я такий лайфхак придумала, будити дітей в садок читанням книжки. Поки що діє майже безвідмовно!), і впродовж дня перечитувати улюблені екземпляри знов і знов, по кілька разів. Її улюблена тваринка – то однозначно Зайчик. Найкращий мультперсонаж – Тоторо. А пісня, без якої Настка жити не може – стара, мільйон разів переспівана колисанка: “Люлі-люлі-люлі, прилетіли гулі..“.

У Ксені тепер є справжній “дорослий” велосипед з педалями, який вона любить такою ж ніжною любов’ю, як колись любила велобіг. Щоразу коли дивлюся з яким азартом це дівчисько у велошоломі намотує кола стадіоном, волочить велосипед через бордюри, спускає двоколісного по сходах, то відчуваю за неї невимовну гордість. Як і тоді, коли вона сама перепливає басейн. Або робить невтомні, нескінченні спроби проїхатися через цілу кімнату на вперше одягнутих роликах. Мій внутрішній голос тріумфує: “Отакими мають бути справжні “принцеси”, а не просто тендітними пестушками у коронах і рожевих сукнях!”.

Мої діти. Із ними буває важко. Після тижня “на лікарняному” (а хворіємо ми тепер, як садочкові діти, часто) мені нерідко бракує “свіжого повітря” і натхнення, щоби безтурботно гратися з ними та не зважати на всі організаційні труднощі, перепади дитячого настрою, нескінченні хатні обов’язки мами малих дітей. Але ж, водночас, як із ними буває радісно і щасливо  (sun)  Дві свідомі людинки, два маленьких друга, дві напарниці для своєї хаотичної та емоційно нестабільної мамуні 🙂
Як добре, що вони у мене є. Як добре, що вони саме такі. Безпосередні, солодкі, ніжні та віддані.

Радості вам, мої хороші, щасливих відкриттів, приємних несподіванок і терплячої, мудрої, врівноваженої мами у цьому році! 🙂