Останнім часом грішу зовсім нехронічними Маминими хроніками Щойно перечитала останній допис кількамісячної давності, і здається, що то було сто років тому. І Ксеня вже більшенька, і помінялося багато, і взагалі.. Спробую надолужити хоча б трішки. Далі – страшна мішанина всякого-різного за останні 3 місяці (нам вже 2 роки і 5 місяців).
Для початку можу констатувати кілька беззаперечних фактів нашого дорослішання. Наприклад, що вже з березня ми перевелися до старшої групи ЛШМ, називається “Кенгурята”, де Ксеня займаєиться БЕЗ мами ціле двогодинне заняття! (а мама працює в коридорі, користуючись добрим тамтешнім WiFi). Або що віднедавна у Ксені з’явилося власне окреме ліжечко (до цього часу ми всі дружно лежали разом на великому), у якому вона чемно спить з першого ж дня (за рідкісними виключеннями, коли конче треба прийти посеред ночі до мами). Навчилась самадавати разу із взуттям з липучками, а ще одягати трусики, штани і шкарпетки. Вдень вже не користуємося підгузником, а випадків мокрих штанів при цьому стає все менше.
Та й “думалка” Ксеньчина продовжує розвиватися з кожним днем. Кілька тижнів тому у нас почався всім відомий період “А ЧОГО?” – нескінченно-рекурсійних питань, які часто заводять маму в глухий кут. Бо нормально відповісти на них, не вдаючись в деталі релігії, філософії, психології, історії та інших наук, просто неможливо. Може початися з невинного “А ЧОГО равлик ховається?“, а закінчитися екзистенційними питаннями: “А ЧОГО так усе в світі влаштовано? Чого є великі і маленькі тварини, чого одні звірі їдять інших (і бідному равлику постійно доводиться ховатись)?!“. І якщо я часто не знаю відповідей на питання, то доця свої пояснення для різних речей вигадує з легкістю.
Йдемо по вулиці, згадує якісь минулі події і ділиться, мовляв: “Завтра я була в бабусі“. Я пояснюю, що день “завтра” ще не настав, а була вона в бабусі “вчора“. Погоджується: “Так, вчора“. Питаю: “То коли буде завтра?“, маленька тут же впевнено відповідає: “В понеділок“.
Загадка від Ксені: “Компотик який? Сірий, зелений, жовтий?“. Обираю варіант “жовтий” – найближчий до компоту з сухофруктів, про який йдеться. А Ксеня відповідає: “Ні! Зелений!” (точно як в анекдоті: “Вам що – каву, чай?“; “Мені каву“; “А от і не вгадали – чай!“)
Іде старенька бабця по вулиці, на паличку спирається. “А ЧОГО?” – пояснюю, що вона вже старенька (“А ЧОГО?”), важко ходити (“А ЧОГО?”), а з паличкою трішки легше (“А ЧОГО?”). Доця замислилась і перепитує: “Мама, а я не старенька?”
Чекаємо на замовлений обід в ресторані. Приносять узвар і кілька шматків чорного хліба. Ксеня сьорбає зі шклянки, відкусує шмат хліба і так вдоволено сама до себе: “КЛААААСНО!“. Вдягаємося кудись, одягла доці сукню, собі спідницю, Ксеня подивилася, оцінила: “Ми такі КРАСИВІ!“. Їдемо в таксі, каже ніжно: “Христиночка, я тебе люблю” (навіть не знаю де вона таке зменшувальне-зменшувальне почула, нечасто мене так називають).
Тато поцьомав, Ксеня зауважує: “Я мокрі цьоми не люблю. Я від них витираюся. Я сухі цьоми люблю.”
Вкладаємося спати. Тато в іншій кімнаті працює, а ми в спальні, кожен на своєму ліжку, світло вимкнули. Доця крутиться-вертиться. “Мама, я не хочу спати. Може, я піду гратися?“. “Доця, але вже дуже пізно, ніченька, я втомилася, мені треба відпочити.” …через хвилину: “А може.. А може тато мене забере? Ти спати будеш. Я буду гратися.” – і так невинно це все, просто пропонує логічний вихід з ситуації, ХИТРУЛЯ!
Стала на дві картки з настільної гри – “Я на лижах“. Вентиль газу (тато купляв, щоб замінити зламаний) – то “літачок“.
Час від часу має звичку стати собі і РЕГОТАТИ. Отак подумати собі щось і заходитися – байдуже, чи на вулиці, чи вдома.
Черговий раз вимагає щось ВЖЕ і ЗАРАЗ. Кажу їй: “А знаєш, що б мені хотілося ВЖЕ? Летіти на повітряній кулі. Або бути біля моря і мочити ноги в його хвилях”. Ксеня з ентузіазмом: “А я, а я! .. А я в лісі хотіла, там така гора, я на гору піднялася.” Замислюється і далі фантазує: “Кульки, день народження в мене. І тортик.“, “Море. Я плавала і ти, і тато. Люди стрибали на місточку такому” (це вже за мотивами реальних подій з минулорічної Хорватії). Мені стає цікаво, допитуюсь: “А розкажи про місце, де ти не була, але хотіла б“. Відповідає: “На хвильках. Гойдатися.”
Іншого дня питаю: “Де б ти хотіла сьогодні погуляти?“. Доця: “На сонечку побігати і веселку закликати. Скажемо веселці – ти гуляй з нами!” Часом каже, що хоче бути пташкою і літати.
Ксеня малювала фарбами. Залишила її на кілька хвилин, приходжу – вся кухня розмальована, всі ноги – в фарбі. Питаю: “Нащо ноги розмалювала? Що там таке намальовано?“. Відповідає: “Сердечко, два сердечка!“. Перепитую: “А що це означає?“. Доця пояснює: “Коли любиш“. “Ніжки свої любиш?“. “Ні, маму і тата“.
Під враженнями від мультика “ЛітАчки”: “Літачки мали на носі такі штучки, що крутяться.“. Так, кажу, що там були такі літачки і багато машинок. Цікавлюсь: “А ти хто – літак чи машинка?”. Ксеня, не задумуючись: “Машинка. Велика. Вантажна. Сміття возить, викидає.”
“Дивися, СКЛАДНЕ дерево!” – показує на дерево з незвичним покрученим стовбуром.
Говоримо про майбутнє. Розповідаю, скільки всього Ксеня буде вміти, коли виросте. І те, і се, і танцювати гарно буде вміти. “Як би ти хотіла навчитися танцювати? Гарно, як метелик?“, захоплено відповідає: “Як бегемотик танцювати буду. Як мавпочка“. Хвалю, що доця самостійна, багато всього робить вже сама. Питаю: “А що б ти ще навчитися хотіла?“, а вона так безпосередньо: “Включати мультик на телевізорі”
Каже: “Мама, ти – МАТІНКА“. Я здивовано: “А ти тоді хто?“. “А я – Телесик“. Взагалі любить якісь словечка собі вигадати і сміятися з них. Ну, типу, “дідунек” який-небудь замість “дідуся“, чи ще щось таке перекручене.
Просить багато всього робити сама, особливо, якщо це в цю секунду робить хтось із дорослим. Найпростіший фокус як її змотивувати робити щось (навіть таке, що вона не особливо хоче), це впевнено сказати: “Я! Я йду чистити зуби! В мене будуть чисті зуби, В МЕНЕ!“, на що вона однозначно вигукує: “Ні, Я! Я! В МЕНЕ! В МЕНЕ!” і біжить щодуху до ванни.
Таке от невтомне, допитливе, вигадливе чудо.
А як ваші справи? Що нового? Розкажіть, нам цікаво!
в нас 5річна дитина, і то зовсім інакше ніж 3річна)))
а та шо річна дитина то зовсім інакше ніж поередня річна дитина, і патерни часом інші.
Зате я як приходжу додому, то за мене драка)))).
давно я вже вас не бачила Мабуть Ярему при зустрічі взагалі не впізнаю!
треба буде щось організувати найближчим часом…
для мене завжди було загадкою як малі дітки вчаться хитрувати? то якась вбудована функція в них з народження чи як? батьки ж точно не вчать : ) але кожне маля в 2-3 роки вже вміє хитрувати та дуже грунтовно аргументувати свої хитрощі : )
та в нас вчаться. скільки раз ми, розраховуючи на наївність дитини, підсовуємо їй хитрі пояснення чому не можна робити те, що їй хочеться Насправді діти “розкушують” такі трюки значно раніше, ніж ми собі уявляємо
отжеж! а коли вже буде та чарівна книжка з тіпсами для потенційних ще не таких досвідчених матусь? : )
книжка вже на етапі верстки. тільки от порад, як таких, там не дуже буде. швидше дружня розмова і обмін мамським досвідом
та ясно, що жодна людина в світі не скаже як тобі виховати ідеальну дитину і не зробити жодної батьківської-мамської помилки. але досвід мами, якій довіряєш дуже помічний, хай навіть робитимеш інакше, але щось завжди можна собі використати при нагоді. я ж бачу результат, тому такий досвід, впевнена, буде безцінним ; )