Мамині хроніки: Ксені 2 роки!

Хто ще не чув? Стукнуло! 14-го січня Ксені виповнилося цілих два роки! 🙂
З того приводу маю святкову інфографіку, а також чергову порцію маминих нотаток про нашу “велику долослу” доню.

Інфографіка про нашу дворічну дівчинку:

Тут багато  коментувати не буду, хто про нас регулярно читає, той багато зможе зрозуміти. А для інших скажу лиш, що тут перелічені різні речі, які Ксеня зараз любить: їсти, гратися, читати, слухати, і т.д… Таке собі нагадування для мами, “як воно було тоді…”.

Ось, до порівняння, минулорічна версія:


Разюча зміна за короткий рік часу, правда? 🙂
Не дивно, адже вона щомісяця якась інша…

От зараз розповідатиму вам про різне новеньке від останнього запису в маминих хроніках.

Мабуть, найбільша переміна – її прорив у розумінні і висловленні різних емоцій. Ну, наприклад, не так давно Ксеня навчилась казати рідним “люблю тебе“. Не на замовлення, як то буває: “скажи, кого Ксеня любить?“, а просто так, в моменти, коли їй хочеться таке сказати. Було якось на зупинці трамвая, коли я жалілася, що вже дуже змерзла. Чмокнула мене, обняла і додала: “люблю тебе!”  (sun)

Або перед сном часто каже. Лежимо поруч (сама вона поки що не вміє засинати, тільки бік-до-боку зі мною чи татом), світло вимкнемо, а вона знайде мамину щоку чи чоло, чмокне і нагадує знову: “люблю тебе“.

Або ще в неї з’явилась типова фраза “Ксеня сумна“,  або ще “Ксеня плаче“. Ну, коли не погоджуєшся зробити так, як вона хоче, цукерки не даєш, чи мультики не вмикаєш. Чи коли пора дідусеві йти додому, чи ще щось таке сумне. Доця іде лягає на диван, або на землю, або просто голову опускає, і каже “Сеня сумла..“. Дає зрозуміти, що їй не подобається стан справ, і треба терміново щось з тим робити 🙂

Можете собі уявити, як такий номер діє на оточуючих дорослих – гори готові звернути! Лише б та сумла Сеня знов стала весела 🙂

..тільки мама з татом не дуже вже “ведуться”. А тато взагалі придумав той самий трюк в другу сторону використовувати. Коли малеча не хоче іграшки скласти, чи одягатися ніяк не погоджується, то Андрій каже: “тато сумний“, і на Ксеню та фраза діє просто магічно! 🙂

А ще доця вже вміє вибачатися (жалібним-прежалібним “віібач”), а часом навіть несподівано дякує, без жодних підказок з боку дорослих!

Загалом, відчувається, що доця підросла, і потрохи вступає в період класичних істерик третього року життя. Стає впертішою, про все має власну думку,  вже різними способами пробує маніпулювати дорослими, аби досягнути бажаного результату.

А я, у відповідь, намагаюся втілювати в життя поради психологів, які почула в “Академії Батьківства” (міні курс в “Колі сім’ї”). Зокрема, різні схеми з винагородами вигадую, щоб спростити собі життя, замотивувавши дитинцю все-таки одягтися, коли пора іти надвір, чи добити обід, чи ще щось таке зробити проблематично-надоїдливе.

За крихітну карамельку (нам Миколай приніс торбинку з “Майстерні карамелі”) Ксеня погоджується доїсти ще з п’ять ложок. За “політати”, чи ванну з піною, чи мультик може прибрати розкиданих ляльок. А якщо запастися невеличкою новою іграшкою (в нас, наприклад, добре фігурки тварин “пішли”), то й за більші подвиги здатна взятися.

До речі, про Миколая та інші зимові свята, включаючи наш січневий день народження… Можна сказати, що це наш перший свідомий цикл зимових святкувань, і проживати його з Ксенькою було дуже цікаво! 🙂

Я, зі своєї сторони, намагалася максимально розповісти доці про різні святкові традиції, заразити її приємним очікуванням свят, розтягнути різні приємності на довше. Чомусь мені видається, що вміння святкувати дуже важливе. Хочу щоб мої діти любили і насолоджувалися святами, довго вірили в чудеса, знали, що у кожного з них попереду ще багато всього чарівного і хорошого, і що світ до них добрий і щедрий на подарунки. Не обов’язково матеріальні, а й просто приємні сюрпризи, гарні дні і вечори, приємне спілкування з близькими… ну, ви зрозуміли 🙂

Мабуть, про це пасувало б написати окремий допис, тож зараз тільки коротко скажу, що цьогорічні свята залишили Ксені відчутний слід. Вона, навіть зараз, більше ніж за місяць після Миколая, точно пам’ятає, що він їй приніс (з точністю до пряника. Я б точно забула про солодощі, а вона свого пряничного чоловічка і татову пряничну сову – запам’ятала! ). Запам’ятала вогники і хлопавки Нового року, довгу Різвдяну поїздку до прабабці на село. Ну, і звичайно, під враженнями від недавнього дня народження, де все відбулося майже так само, як в одній з улюблених книжок про Nick-а та Lilly.

..заради її радості, безпосередньої реакції, тих пританцьовувань і вигурів “Ула! Ула!” (“Ура! Ура!”) хочеться зробити все, щоб свято було (бажання, яке ми самі, ближче до своїх 30, трохи розгубили, якщо чесно).

Дорослішання малечі дуже помітне і по тому, як вона грається сама, які вифантазовує собі історії, які діалоги з іграшками веде. То кличе жирафу на вечерю, то формує сім’ю з великих і маленьких ведмедиків, то зосереджено їсть і п’є віртуальну їжу з посудинок, які їй надарували рідні та друзі. Часом співає собі щось під ніс. Часто обіймає своїх іграшкових друзів, заколисує, ніжко розмовляє.

Регулярно демонструє свою любов до впорядкованості, про яку я згадувала минулого разу на прикладі ялинки. Маленькі фігурки тварин ставить ідеально в ряд. Татові інструменти з ящика так само акуратно вибудовує “під лінійку”.Новорічні прикраси на маленьку ялиночку з гілок взагалі відмовлялася віддавати, поки не пошикувала в колони.

Якось в тій голівці химерно поєднується любов до хаотичного розмазування, розкидання і, водночас, пристрасть до порядку, залежно від конкретної ситуації…

Ну, і наостанок, невеличка підбірка кумедних висловів. Цього разу коротша, ніж минулі місяці, якось я, мабуть, недобросовісно занотовувала те все діло 🙂

• Вчимо власне прізвище. З перших букв Ксеня пригадує, що вона “Сло ..бодян!“. Кажу, “значить повне твоє ім’я – Слободян Ксеня“. Вона подумала-подумала, і відповідає: “Слободян Мама“. От і в мене тепер є повне ім’я 😉
• Вчу правильно просити про допомогу. Кажи “Мама, допоможи будь-ласка“, або “Мама, мені потрібна твоя до..” ..”ЦЯ!” – продовжує думку Ксеня.
• Каже щось нерозбірливо, після двох перепитувань попереджаю: “Ксеня, скажи чітко, або я не зрозумію про що ти“. Відповідає – “ЧІТКО!”  😀
• Смішна недовимова – “чевеликі великі” – черевики великі 🙂
• Заплітаю своє волосся в косу, Ксеня: “Мама, ти пісєса!”  😳

Отака в нас “велика долосла” дитинця.
Пишаємося нею і дуже любимо. Навіть уявити не можу, якою вона буде ще через рік! 🙂

п.с. А! Ще в нас є перший ровер, на якому Ксеня почала їздити майже відразу. Пошвидше б тепло і відкриття велосезону..   🙄