Під враженням від role-play!

Цього тижня ми вперше проводили на роботі тренінг в форматі рольової гри (role play) – бавилися в замовників і виконавців, щоб потренувати свої вміння мудро спілкуватися з клієнтами. Раніше я ніколи не брала участь в таких ігро-тренінгах, але дуже хотілося спробувати щось цікаве з моїми тестерами.

І врезультаті вийшло просто мега-мега-цікаво!! Не знаю, може, тому, що люди підібралися правильні; може тому, що тема була життєйська і цікава; але всі настільки перейнялися запропонованими ситуаціями, що аж не хотілося розходитись! 🙂

Особливо прикольно було спостерігати за тим, як чисто людькі, особисті риси характеру накладаються на ту чи іншу роль. В нас вийшли абсолютно різні образи клієнта: стриманий і різкий, впевнений і не дуже, грубий і делікатний. І такими самими різними були опоненти, представники команди виконавців.

“Виступали” дуетами – один на один, до того ж англійською мовою (щоб ближче до умов реальності).
Деталей сценаріїв розкривати не буду (попереду ще одна група на цей тренінг готується), скажу лише, що в нас були дві дуже різні ситуації, які трапляються на реальних проектах і вимагають тонкого розуміння замовника і таланту переконувати, “розрулювати” конфлікти.

І ми зайвий раз переконались, що таке, здавалося б, просте вміння, як спілкування, виявляється не таке і просте! і що нам всім ще вчитись і вчитись.

Для тих, хто хотів би організувати подібну рольову гру, можу поділитися досвідом підготовки:

1. По-перше, треба підготувати історію – саму ситуацію, з якої учасники будуть шукати компромісний вихід. Бажано, щоб описана історія не була абстрактною, а навпаки містила багато деталей, фактів, які можна використати в грі. Деталі дають відчуття реальності і допомагають краще уявити і відчути ситуацію.
2. Далі треба визначити ролі, які задіяні в історії і, власне, стануть дійовими особами гри (в нашому випадку завжди було двоє – замовник з однієї сторони, і менеджер проекту, чи відповідальний за якість проекту з іншої). Для кожної з них, треба підготувати додаткові інструкції чи підказки, що допоможуть людям зрозуміти приховані мотиви і цілі їхньої дійової особи, і міститимуть шматочок прихованої інформації, яку треба розкусити опонентам.
3. Крім того треба визначити критерії, за якими буде оцінюватися гра і виступ кожного гравця.  По ходу того, як учасники бавляться, суддям треба робити нотатки, щоб вкінці підсумувати, що було добре, а що не дуже.
4. Щодо поділу на команди і плану проведення гри – то тут може бути багато варіантів. В нас було 2 команди (3 на 3), спочатку команди мали по 15 хвилин на обговорення ролі і стратегій поведінки в заданій ситуації, а потім ситуація програвалася тричі, за участю різних осіб з різних команд. При тому я виступала єдиним суддею і робила нотатки по ходу діла. Я читала, що багато людей рекомендує вкінці мінятися ролями, але ми замість того просто програли дві різні ситуації, так що всі змогли спробувати себе і в ролі замовників, і в ролі виконавців. Також можна робити цілу команду суддів, щоб назбирати багато нотаток для висновку.
5. До речі, завершальне обговорення гри, як на мене є найважливішою частиною. В гравців є можливість ще раз прокрутити в голові всі побачені варіанти розвитку подій і проаналізувати їх. Тут знадобляться готові критерії з п.3.

Для того, щоб гра вдалася цікавою, треба будь-якими способами змусити народ ввійти в ролі. Вигадати костюми, придумати якусь розминку, що завгодно, щоб гравці на час забавки реально почали вірити, що проблеми описані на папірчику – їх власні, і подивилися на світ очима свого персонажу.

Ну, і останнє – на мою думку, не треба щоб учасників рольової гри було надто багато. Від 6 до 10 чоловік максимум. Інакше, саме програвання сценарію займе багато часу, та й підтримувати увагу і зосередженість учасників буде важче.

Ну все, весело всім побавитись! 🙂