Шість років поспіль, у лютому, я влаштовувала собі місяць щоденного творення, приймала участь у проекті Thing-a-day. Щоразу обирала тему, яка здавалась мені близькою, і щосили намагалася не пропускати жодного дня, мотивувати себе, заохочувати. Якщо треба, то штовхати у спину, але регулярно творити щось нове і чемно звітувати про це Всесвіту. Не заради результату, не заради галочки, а в якості експерименту, як таку собі обов’язкову щоденну розминку для своїх “творчих м’язів”. Жодного разу я не пожаліла ні часу, ні сил, які витратила “просто так” на ті лютневі малювалки-вирізалки. Більше того, я вже навіть звикла, що (раніше безбарвний і ніякий, “ні риба, ні м’ясо”) лютий офіційно став місяцем дитячих експериментів, такої доречної “руханки” після традиційно “застійної” для мене зими.
Але акції Thing-a-Day 2015 у мене не буде.
Я заздалегідь задумала використати свій креативний лютий на щось особливе – мою книжку для мам, перспектива якої “звалилась” на мене так несподівано під кінець 2014 року. Уявляла собі той місяць, як велику чисту сторінку, де немає нічого зайвого, тільки сідай і твори шедевр. Або як затишне, приватне робоче місце, куди нема доступу нікому і нічому крім мене і мого книжкового задуму. Думала, що треба, по можливості, мінімізувати зайві проекти, не втягуватися ні в які непередбачувані афери, може навіть Ксеню менше по всіх всюдах водити. А натомість звільнити собі вагон часу, розчистити полігон, і “засісти” за творенням. Серйозним, грунтовним, дорослим, а не “як завжди”.
І от, годинник вже перевалив за північ, почалося перше лютого, а плани, здається, будуть кардинально мінятись…
Якось сталось (та скажем чесно, так воно завжди буває!), що в руки мені, якраз зараз, коли це особливо доречно (а світ завжди вчасно підкидає можливості і ресурси, яких потребуєш), потрапила підбірка книг про те “як писати книги”. І сьогодні я запоєм читаю одну з них, The Right to Write. Читаю і розумію, що зі своїм нудним дорослим підходом до дебютного книгописального проекту, підпадаю під всі міфи і стереотипи, які авторка намагається розвінчати. Курам на сміх всі мої “менеджерські потуги”!
Замість “чистого полігону”, жіночка наполягає на повноцінному, повному інтелектуальних та емоційних вражень житті (аби твій “творчий колодязь” не висох. Щоб було звідки “витягувати” думки, ідеї, слова..). Замість тривалих кавалків священного “виділеного часу”, вона пропонує користати з коротких шматочків, буквально видертих, обманом нашкрябаних поміж інших справ, які ти звикла робити. І писати не обов’язково за затишним приватним робочим місцем, а де-небудь, хоч на кухні, чи в транспорті, чи на прогулянці. Вона радить менше планувати, що і як написати, а просто сідати і писати. Регулярно, стабільно, незалежно від настрою і аморфного мінливого натхнення. Каже, що твоє писання “саме хоче бути написаним”, а ти не той, хто сам творить щось нове, а лиш той, хто вміє добре слухати і записувати те, що “проситься на папір”.
Не знаю, може, у моєму виконанні, звучить це все надто сумбурно. Але книжка мене справді торкнула (а я ж прочитала ще тільки третину!), і, якимись внутрішніми фібрами я вже готова вірити тому, що каже ця жінка, і, принаймні, спробувати втілити її поради на практиці.
І причому, поради ті стосуватимуться не суто книжки, яку, я маю на меті написати, і, сподіваюся, побачити надрукованою. В “Праві писати” йдеться про щось значно масштабніше. Про писання як таке. Як процес, який потрібен нам всім (і письменникам, і НЕписьменникам, і навіть тим, хто завжди вірив, що “писати – це не моє”) набагато більше, ніж ми усвідомлюємо.
Писати, щоб впорядкувати думки в голові. Писати, щоб самовиразитись. Писати, щоб зцілити себе від поганих емоцій, чи втрати, чи невпевненості. Писати заради росту особистості і заради балансу в житті. Ця книжка, “Право писати” – просто суцільне зізнання в коханні. Процесу писання заради самого процесу, і задоволення, яке ти по ходу отримуєш.
Я читаю, а сама прокручую в голові ситуації з власного життя. Випадки, коли я й сама відчувала терапевтичний ефект від писання. Якесь імпульсивне, підсвідоме бажання завести блог, аби “бути почутою”, і небачені наслідки того рішення на моє подальше життя. Писання “в шухляду” в численні блокноти, щоденники і записники: у вигляді списків, малюнків, довжелезних “потоків свідомості”, щоб навести лад в голові. Та тьотя права, усе це писання – не пройшло просто так. Воно формувало і продовжує формувати мене, як особистість.
І щоб відсвяткувати це важливе відкриття про саму себе і мій писальний досвід, я хочу спробувати те, що не раз вже планувала спробувати. Практику, яку радить багато з тих блогів, де я черпаю натхнення. Щоденну звичку, яку рекомендує і авторка книги “Право писати”. Так звані “ранішні сторінки” (“morning pages”).
Ідея в тому, щоб своєю найпершою справою зранку зробити написання трьох аркушів тексту від руки. Про що заманеться. Про те, “що проситиметься на папір”. Про думки, переживання, чи просто про те, що тебе зараз оточує, чи що ти плануєш зробити сьогодні. Злити з голови на папір всяку всячину, щоб почати ранок з відчуття ясності, розуміння того, куди тебе в цю хвилину “хилить”, і як найкраще продовжити цей день.
Знаю, звучить якось дуже часозатратно і складно. Вставати і повільно шкрабати всі ті сторінки, щоб просто сховати їх до шуфляди, або й зовсім викинути їх у смітник. Мабуть, тому я до сьогодні так і не наважувалася спробувати. Але кажуть, що ефект від “ранкових сторінок” може бути просто неймовірним. І що воно того вартує.
То чому б не використати мій традиційно експериментальний лютий, аби спробувати на ділі цю нову практику? От і вирішено! Найближчі три місяці (а саме стільки, як стверджує експерт, треба мозку, щоб “протоптати” нові доріжки між звивинами і відчути максимальний ефект від нової звички) буду писати “ранішні сторінки”.
Отакі плани. Якщо маєте натхнення, то приєднуйтеся до експерименту, будем разом шкрабати щоранку – кожен у свою шухляду, а потім ділитися враженнями і відкриттями 😉
п.с. Хто розуміє англійську, може послухати ще коментар, що таке ці “ранкові сторінки” у виконанні тої самої тьоті, авторки “Права писати”:
http://juliacameronlive.com/basic-tools/morning-pages/
я за оте вранішнє писання давно чула, і періодично попадається мені на очі… і дуже хочу так щоранку виписуватися, бо таки маю в тому потребу, але мені не виходмить: зранку завжди треба всіх позбирати порозводити на роботи-садочки, а вставати швидше нереально, й так в – щодня підйом… куди вже швидше 😥
а тобі натхнення, може я собі влаштую вечірнє писання, я бо соіва – на вечір і час трохи появляється, і настрій є, так що буде видно)
ну, власне, я ще й сама не знаю як на практиці виглядатимуть мої писальні ранки… в мене теж зі вставанням вічні проблеми. але сподіваюся, що письмово оформлена обіцянка світові хоч трохи замотивує мене, і мені вдасться вставати хоч трохи раніше 🙂
заразила ти таки мене писаниною – пишу ввечері, пописала аж два вечори а потім перестала, лінь і “хочу” спати таки перемогло…. але то файна штука, буду продовжувати)
от я чомусь думаю, що кому-кому, а Христі це вдасться 🙂
не приєднаюся, бо це не вдасться мені (або я не маю настільки гострої потребіи і вирішила, що мені не вдасться )), а за тебе триматиму кулаки 🙂
перші три дні ще тримаюсь :)))
сьогодні мало не дезертирувала, бо вже дуже шкереберть вставала, і поспішала, і все на світі. але врезультаті, як не дивно, саме 15 хв. писанини допомогли знов “зібратися” і врятувати день від апокаліпсису.
про писати де вдасться вирвати хвилинку теж підтримую. це ж так і має бути. хіба то можна сісти і змусити себе творити? щодо ранкових сторінок — бажаю натхнення й сил. я тут сама влізла в таку авантюру, що найближчі півроку писанини буде більше ніж мені хотілося б. то приєднатись не подужаю : )
що ж то за писанина на півроку в тебе планується? поділись! 🙂