Ідеальний лижний день

Після засніженого традиційного Різдва на Тернопільщині ще більше захотілося на лижі, кудись де багато-багато снігу. А найсніжніше лижне місце в Україні має горду назву урочище Драгобрат! 🙂

Поїхали вдвох, в п’ятницю ввечері, щоб заночувати в Ясені і з самого ранечка в суботу потрапити на гору. Франківщина зустріла нас не надто оптимістично – дощем і, практично, безсніжними селами. Але я не стала розчаровуватись передчасно, адже знаю, що Карпати люблять лякати своїх гостей на початку будь-якої подорожі (скільки раз, ще з моїми університетськими туристятами ми потрапляли в страшну негоду на початку багатоденного походу, зате потім ніжилися під сонечком наступні декілька днів. Така собі Карпатська перевірка на мужність :))

Поселилися, вже майже традиційно – на базі “Едельвейс” (кінцева зупинка “бобіків” в Ясені), проте цього разу потрапили в новенький, “щойно з-під молотка” корпус.  Місце проживання вразило відразу декількома речима. Ну, наприклад, що на вході гордо красувалась табличка “Янукович – наш президент. Агітаційний пункт”, яка дуже гармоніювала з забитими целофаном вікнами новобудови 🙂 А ще, сумно здивувала якість оздоблення кімнати “підвищеної комфортності” та меблів в ній. Непошліфовані дерев’яні дошки на стінах, де-не-де сантиметрові шпари. Шафа, збита з якихось дерево-відходів, між дверками – відстань не менше ніж 10 сантиметрів. Замість затишного кімнатного освітлення – два офісні “прожектори” на стелі. Великий моток телевізійного кабелю, під’єднаний до телевізора. Розетка, що випала при першому використанні. Смішна душова кабінка, висотою десь до підборіддя – шкода не зафоткали 🙂  ..Здається, що при побудові цього корпусу економили на всьому, не лише на матеріалах, але й на майстрах. ..Є здогадки, що ту недолугу шафу збили учні яснянської школи на уроках праці 🙂 Одним словом, тут зовсім не вміють робити бізнес, не розуміють, що для майбутніх прибутків потрібні інвестиції і господарський підхід, а не принцип “аби-як”…

Але історія мала бути зовсім не про це, тож переносимось в ранок суботи, який продовжує лякати нас дощиком і хмарами. Вдіваємо капюшони, виносимо спорядження, пакуємось в машину і їдемо на гору. І вже через годинку екстремального підйому потрапляємо в омріяний сніжний рай! Хмари лишилися внизу, схили засніжені, жодного натяку на дощ, температура близько нуля. Можна підніматися на гору і насолоджуватись нашим довгоджаннм лижним вихідним.

Якщо першим синонімом Драгу є “сніг”, то другим синонімом є “пригоди” – те, через що Драгобрат ніколи не поступиться жодним цивілізованим Буковелям 🙂 Справжні фанати люблять Драгобрат не за його центральні схили (які, треба сказати, також супер-бомбезні: широкі, сніжні і з фантастичними краєвидами), а за можливість чухнути кудись направо чи наліво, на незайману цілину, чи кудись між ялинок і ярів. Там, де ти залишаєшся один на один з природою і справді маєш нагоду випробувати свої можливості 🙂

Так зробили і ми – поїхали по траверсу у пошуках пригод, які нас знайшли дуже швидко 😀  Повернули трохи зарано, і потрапили в справжні хащі, з присипаними снігом деревами і кущами. І оскільки вверх вертатись не хотілось, вирушили “в лоб” через весь той “фан”.  Зрештою, довелося зняти лижі, і пробиратися то пішки, то “повзком” 🙂 Декілька раз нога провалювалась в сніг вище коліна, одного разу під снігом виявилось джерело, добре, що я швидко збагнула, що мій лижний чобіт повністю в воді, і встигла його витягнути до того, як промокнути 🙂 Не знаю чому, але настрій при тому був просто супер-піднесений. Навіть тоді, коли я не втримала рівновагу і опинилася в хиткій позиції вверх головою і лише гілки тримали мене від екстремального спуску вверх ногами до дна яру 😀  До того ж, я умудрилась в’їхати в якусь змазку (мабуть, від підйомника), яка ніяк не відчищалась з лижі, а потім і з моїх рук, а потім і з палок і одягу :). Довелося залишитися без рукавичок, бо шкода було псувати свого “миколайчика” тою гидотою.

“З горем пополам”, ми вибрались зі свого яру, вкінці навіть трошки їхали на лижах :). По дорозі зустріли таких же екстремалів, правда трохи крутіших за нас – не знаю як, але їм вдавалося долати ті екстремальні схили на лижах!! Хочу і я так навчитись 🙂

Поки вернулись до “Курятні”, вже був обід. Наступним обов’язковим пунктом програми була гора Стіг, на яку кожен солідний лижник чи бордер мусить піднятися пішки, хоч раз за день катання. Звідти відкривається гарна панорама, можна поклацати фотоапаратом, а потім винагорода – довгий спуск донизу. Потім гаряче вино, чай і приємні спуски центральними схилами. Катання видалось дуже схожим на весняне – трохи вогкуватий, але все ж не важкий сніг, і справжня теплінь – можна їздити без шапки, без маски і без рукавиць. Так ми катались, аж поки не далися взнаки, не звиклі до руху, ноги та коліна ІТ-шника 🙂  Потім дорога до Ясені, перекус в Яремчі і довга дорога до Львова через дощ і туман, який місцями ставав білим як молоко, коли видимість не більше декількох метрів, і навіть фари зустрічних машин зовсім не разять очі, а просто зникають так само непомітно, як з’явились.  Приблизно так закінчився мій ідеальний лижний день.

А сьогодні ми спали до обіду. Ноги ще трохи потягує (значить, добре покатались), а я вже хочу назад на Драг, краще на два-три ідеальні дні… Тим більше, що синоптики обіцяють похолодання і свіжий сніг…

п.с. Коротка інформація для тих, хто теж “милиться” на Драгобрат. Нових витягів цього року ще не запустили – хоча опори крісельної дороги вже стоять, буде вести майже до вершини Стогу. Старі бугельні витяги “Допельмаєр”, і той лівий, біля “Курятні” – працювали нормально, вартість абонементу на 10 підйомів – 90 грн.  Проживання трохи подорожчало. В “Едельвейсі” запаркувались за 140 грн з носа (без харчування), на горі можна було поселитися за 200 грн з особи з харчуванням (розповів знайомий, правда йшлося про кімнату на 5 чоловік). Машини на гору везуть за 40-50 грн.