Час летить невпинно, Левкові третьому вже більше ніж три місяці. Малорухомий скруцьок потрохи перетворюється у повнофункціональну гусеничку, а новоспечена мама зі стану афекту переходить в режим нормальної експлуатації.
Що вам розповісти про ці місяці? Нема нічого нового під сонцем, усе йде по тому самому колу, …ну хіба щоразу трішечки по-іншому. На таку філософію мене перемкнув власний щоденник кількарічної давності, з часів коли народилася наша друга дитинця Насточка. З цікавістю перечитала ті нотатки. Описи деяких днів 2016 цілком можна брати за основу для мемуарів 2024. Та я зекономлю час на тому, що вже бувало, а натомість спробую сфокусуватися на “інакшостях” теперішнього досвіду.
Малюча логістика
Абсолютно інакшим є щоденне тло моїх днів: замість невеликої квартири і спального мікрорайону великого міста – будинок, сад і переваги теперішнього сільського побуту. Раніше “піти погуляти з немовлям” було великою подією із купою приготувань. Вдало вибрати час, звірити погоду, наготувати всі необхідні речі. Продумати чим зайняти маму поки дитятко спатиме, а ще прорахувати маршрут, щоб вчасно повернутися — перш ніж дитина підніме ґвавт і відмовиться їхати у візку. Тепер же, наше “погуляти” знаходиться за крок, просто за дверима на терасу. Маршруту до крислатого горіха цілком достатньо. А речі і зовсім збирати не треба, бо повертатися в будинок можна хоч сто разів.
До слова, про горіх. Малому Левкові дуже подобається його гілля. Поки не спить, може довго дивитися як вітер ворушить листям, і як у кроні мерехтять плямки світла та тіней. А я можу так само довго дивитися на його зосереджено-зачудоване обличчя. Левко вивчає горіха, а мама — Левка. Цей сюжет міг би стати обкладинкою фільму “Наша перша весна”.
Інша відмінність моїх з Левком буднів, порівняно з 2013 чи 2016 – то постійна залученість Андрія та старших дітей. Мама – це добре, але вся сім’я – ще краще! З кожним Левчик має свої фішки. Хто як його тримає, хто як розважає. У тата на руках вміє розвалитися бочком, як той султан, що знічев’я роздивляється навколишніх підданих. Від Ксеньчиних фокусів, буває, регоче на всю вулицю. А під Настині пісеньки стихає у машині. Радію, що маємо можливість часто бути всі разом. Це – на користь малому хлоп’ятку, та й мені, з такими помічниками значно простіше.
Сімейні пригоди
Ще у попередньому дописі я розповідала, яке активне життя ми провадимо, незважаючи на появу малючка. Робимо це свідомо, бо добре знаємо як може втомити повторювана рутина, що приходить разом із новонародженим. Для нас важливо відчувати, що це ми задаємо темп своїм дням, і що життя не сповільнилося аж надто сильно.
Серед пам’ятних подій весни: поїздка до хрещеної в сусідню область; дачні вихідні; походи на шкільні вистави та концерти дівчат; прогулянки парками Львова; відпочинок в улюблених Карпатах. А ще – перший Левковий похід в басейн.
Наш хлопчик звикає до руху. Правда, поки що вельми недолюблює їздити в автівці. Буває, як розкричиться на все горло, то годі заспокоїти, попри всі ідеї та рецепти, які ми винаходимо: те що діяло вчора, не обов’язково працює сьогодні…
Усміхнений пташок
Але загалом, за ці місяці Левчик встиг проявити свій життєрадісний і відкритий до світу темперамент. Обожнюю момент його прокидання вранці! “Пташок, добрий ранок!”, – і тут же засвічується беззуба посмішка на кругленькому заспаному личку.
А Левко любить гойдатися на маминих ногах, любить коли його лоскочуть, чи жартома “їдять” з голосними звуками схожими на гарчання справжніх левів. Любить звуки дзвіночків, всеможливих свистілок, з уважністю слухає інструментальні мелодії чи ритмічні пісні, багаті на звукові ефекти. Наприклад народні пісеньки з нашої підбірки “Всяки Музяки” – син обожнює слухати і про гусей, і про лисичку-сестричку і про велику гарбузячу родину.
Коли Левчик не спить, то віддає перевагу активному дослідженню. Тримати його треба конче обличчям до світу (ерго-рюкзак обличчям до мами – здебільшого працює для сну). Малюк доволі швидко навчився тримати голову (“пасти коні”), а за кілька тижнів до трьохмісячного віку почав перевертатися на живіт. Втримати його на спині може хіба якесь цікаве видовище. Наприклад, рухомі висюльки з кольоровими елементами. Буває, надовго “залипає” під ними.
Синочку дуже подобається вода: митися, купатися, плавати. Навіть звуки води, що тече з крану. Коли купаємо хлопчика на спеціальній “лежаночці” у великій ванні, то під кінець процедури опускаємо його на дно і “плаваємо” на спинці туди-сюди. Левчик тоді робить таке класне розслаблене обличчя і дуже активно “говорить”, цілими малючими реченнями.
Радісно біля немовлятка. Його безпосередність і щира взаємодія з нами дуже зворушує і наповнює щастям.
Мамине життя-буття
А що мама? Христя, як Христя. І ті самі повторювані життєві синусоїди – що зараз, що десять років тому. Я щаслива з малючком, але водночас звикло колупаю себе, що не дуже продуктивна ці місяці. І чим краще та спокійніше йдуть мамині справи, тим нещадніше я себе картаю. Мовляв, живу як та квіточка в теплиці, всі обставини сприяють. Могла б вже стільки всього цікавого і корисного робити в паралелі зі щоденною рутиною…
Але правда в тому, що зараз мені бракує натхнення, чи то стимулу братися за якісь великі звершення. Принаймні, точно не одноосібно. Інша справа, коли хтось кличе до гурту. Вдячна за невеличкий командний проект, над яким працювала в травні з улюбленою Наталею Табачин з компанії EdPro. І радітиму, коли таких можливостей спільно попрацювати над чимось креативним та змістовним буде більшати. Тож лишаю тут цей запит до Всесвіту: нумо підсипай мені ще цікавостей, поки я гальмую з власними ініціативами.
На цьому завершую цей випуск “Маминих хронік”. Кому сподобалося – віконечко для коментарів, як завжди, унизу! 😉