Зараз наша молодша доця якраз у тому чарівному віці, коли просто на наших очах народжуються її перші слова. Коли маленька людинка дивним чином, “раптом нізвідки” починає розмовляти. І хоча Насточка – ще не такий активний говорун, як була у цьому віці Ксеня, а я, до слова, не такий активний блого-писака як була тоді, та все ж вважаю, що рубричці #говоритьНастка якраз пора з’явитись на “Жовтих Окулярах”!
Навряд чи я втрафлю відтворити правильний хронологічний порядок появи перших Настиних слів (окрім слова “мама”, яке, звісно, поза конкуренцією). Тож просто зафіксуємо те, що наше улюблене-улюблене зараз, в півтора рочки. А це доволі незвична підбірка слів-фаворитів: “тьопа”, “попа”, “кака” і ще “ґаґа”.
“Тьопа” (або “тяпа”, “тапа”, “топа”) позначає всі види ніг, ніжок, лап і лапок, а заодно і все, що на них можна взути або одягти. Тим же словом можна позначити і дієслова “ходити”, “бігати”, “перебирати ногами”, тощо. Ви б здивувалися, у скількох ситуаціях можна використовувати одне і те ж слово! Адже майже всі навколо – мають кінцівки, а значить завжди можна про них побалакати 😉
До речі, у Настки страшенна любов до взуття. Вона любить взуватись, терпіти не може роззуватись і завжди перейнята тим, щоб усі в хаті були взуті, і щоб жодних вільних “тьопів” в коридорі не валялось. Спочатку така пристрасть спостерігалась лише до панамок (“апа”), ходити з непокритою головою (чи то надворі, чи вдома) наше дитя категорично відмовлялось. Тепер треба конче і “апу” і “тьопу”.
“Попа” – це не лише попа (говорити на тему поп нас надихнула одна малюча книжка, куплена на відпочинку в Хорватії. Там є сторінка, де дитинчатко бігає без трусиків і навіть виконує “gologuzi ples”), а й різні специфічні місця на тому чи іншому предметі. До прикладу, надувний м’яч має попу – це дірка, через яку він надувається. Пупець на животі – це теж “попа”. Незрозумілі горбики, крапочки і впадинки на овочах чи фруктах – також гарні претенденти на звання “попи”.
“Кака” – продовжує попну тематику, і окрім буквального значення того слова може означати “сходити по маленькому”, “підгузник”, “горщик” та інші асоціативно близькі слова.
“Ґаґа” (часом звучить як “кака” чи “каґа”) – це пташка. Байдуже яка, хоча особлива любов у нас до голубів та качечок.
Є у нас типове для дітей “няма” – для означення всього їстівного, а віднедавна з’явилось і “пити” – вимовляється зі своєрідним діаспорним акцентом, то “піті”, то “піти”, то “пит’и” – з пом’якшеним “т”.
Але треба сказати, що азарт до вимовляння довгих і незручних слів у Настки ще не з’явився. Вона з більшою охотою послуговується жестами, звуками чи мімікою, щоб пояснити чого їй хочеться і при цьому не дуже перетрудитись 🙂 . Наприклад, цмакає губами, щоб попросити пити, так, ніби п’є щось через соломинку. Або кумедно складає великий і вказівний пальчик, так, ніби тримає між ними намистинку, і тоненько попискує, щоб сказати: “Дай чогось пожувати” (такий спосіб з’явився після довгих автомобільних переїздів, де їй постійно підсовували щось маленьке – то соломку, то родзинку посмакувати). Вона легко покаже вам як хтось спить – примруживши очі і ніжно приспівуючи; простягне руку долонею вгору замість прохання “дай”, і зовсім по дорослому підніме плечі до вух – мовляв, “Не знаю я, навіть і не питай”.
Дуже люблю її слово “не”. Тобто “ні”. Хочеш пити? “Не!”. Хочеш їсти? “Не!”. Хочеш на ручки? “Тя!”.
А ще кумедно, що для всіх слів, яких вона не знає чи не вміє вимовляти, Настка використовує універсальний замінник – слово “мама”. Скажімо, розглядаємо книжечку (нарешті в нас прокинулась до них щира зацікавленість!) і я питаю: “Це хто?” – показую на песика, вона відповідає: “Ава!”. “А це хто?” – показую на зайця, для якого ми ще не винайшли слова. Доця впевнено: “Мама!” …а, може, так вона передає естафету, мовляв, а це ти, мамо, називай! 😛
Ну а коли сама Настка хоче мене щось спитати, розглядаючи книжечку, то просто тицяє пальцем і мугикає з питальною інтонацією. “Ммм?” – “Це коник”, “Ммм?” – “Він везе воза”…
Підсумовуючи цей випуск скажу, що вона досі не вигадала однозначного слова ні для себе, ні для Ксені, зате має особливу, ні на що інше не схожу, інтонацію ображеного плачу, коли вони з сестрою не можуть щось поділити… 😳
п.с. На цей допис, після довжелезної перерви, мене надихнув TED-виступ одного дядька, що встановив круглодобовий відео- та звуко-запис у своєму домі і намагався відслідковувати як розвивається мова його сина. Дуже зворушливо показав еволюцію слова “вода” – від першої версії його сина “gaga” і до фінальної “water”. Це ж диво-дивне, оці спроби, помилки, які робить дитина. І те, як швидко вона врешті вивчає рідну мову… Скільки б дітей не виросли на твоїх очах, такі чудеса не перестають дивувати, правда? 🙂
Висновок: хай звукозапис 24/7 мені не під силу, але “мамині хроніки” для фіксації усіх цих дивовиж, вести таки варто! Тож почуємося! 😉
дійсно так і є. дивитись як маленька людинка вчиться робити дорослі речі — це свправжнє диво.
А в нас перемкнуло на наступну передачу – стільки нового, що важко запам”ятати :). Але до вашого Ксеніного “феїцька лєтіля” (феєчка летіла) у її півтора нам ще огого-го 🙂
А головне, що Настка до слів прекрасно підбирає інтонацію і жести! І навіть якщо не з першого разу зрозуміло, то терпляче чекає, коли видаш правильну версію, усміхається і каже: Тя 🙂