Ну що ж, ще один допис, що не вписується в жодні традиції “Моїх жовтих окулярів”, без посміхайок-сонечок-смайликів, а більше про реалії і несподіванки життя в Україні ..хоч, я сподіваюсь, все ж з оптимістичним висновком.
Знаєте, що мене найбільше шокує у всьому цьому стані майже-війни в Криму? Чіткі свідчення того, наскільки дезінформованими і наляканими є частина люду в Україні. Наскільки викривленим буває уявлення різних українців одне про одного, про нашу державу, про події останніх місяців, і все таке.
Маю конкретні приклади, коли дуже адекватні, освічені кримчани, люди, яких я справді поважаю, пишуть страшенні нісенітниці про нас, жителів заходу і Львова зокрема. Ну, скажімо, допис декілька тижневої давності (ще до введеня російських військ і всіх цих гучних рішень кримського парламенту), де жителька півострова закликає західняків схеменутися, не їхати до них насаджувати свої націоналістичні погляди, не зазіхати на російську мову і взагалі дати спокій мирним кримчанам. І далі, в коментарях і обговореннях до цього допису – стандартна полеміка про “бандерівців”, екстремістів на майдані, сучасний фашизм, і так далі… І це, повторюсь, в виконанні дуже поважних людей, всесторонньо розвинутих, талановитих, з доступом в Інтернет і можливістю чути різні точки зору…
Я не беруся оцінювати якісь політичні переконання, чи казати, хто правий, а хто ні, що таке націоналізм, фашизм, та інші часто вживані останнім часом слова. Не беруся, бо я в тому не особливо розбираюсь. Але хочу написати, чи то пак спростувати речі, які 100% не є правдою. Речі, які я точно знаю, бо живу у Львові і сама є представницею легендарних “западенців”.
Люди в Криму, чи де б то не було, сподіваюся, моє відверте зізнання середньостатистичної львів’янки зможе поміняти ваше уявлення про нас.
1. Я реально не доганяю, чому нас, західняків, так часто називають “бандерівцями”. Особисто я, як і абсолютна більшість місцевих жителів, не маємо жодного відношення до Бандери чи його політичних переконань. Ну, от чесно, я маю дуже віддалене уявлення хто це такий, чим він жив, за що агітував і все таке (я навіть не до кінця впевнена, чи цей персонаж має для мене позитивне чи негативне забарвлення). Може, хтось скаже, що за це мені має бути соромно. Але я відверто зізнаюсь, що ця історична постать жодним чином не вплинула на формування моїх власних переконань, моє власне бачення цього світу. І хоч я вважаю себе патріоткою та палкою прихильницею всього українського, все ж категорично не сприймаю в свою адресу прізвисько “бандерівки”…
2. Я хочу спростувати думку, що Західна Україна населена виключно соціально активними екстремістами, які тільки про те і мріють, щоб зробити чергову диверсію, чи поїхати підрозказати комусь, як треба правильно жити. Тут живуть такі ж люди, як і всюди. І кожного з нас в першу чергу турбує чи все добре в нашій сім’ї, в родині, у друзів, чи всі ситі-здорові, чи на роботі все більш-менш, чи комфортно жити в нашому місті, і так далі. В нас немає гену революціонера (я б навіть сказала, що галичани по своїй природі навпаки дуже “домашні” і в чомусь ліниві люди). Революціонерами нас роблять ті, хто так чи інакше шкодить нашому особистому, всім тим цінностям, з яких складається наш щоденний добробут, наше маленьке щастя. Коли стає очевидно, що ситуація в країні не сумісна з нормальним життям, то ми починаємо ворушитися і щось робити. Але робити – перш за все, ДЛЯ СЕБЕ, і для своїх близьких. В нас немає якоїсь цілі “навчити” когось іншого, чи переінакшити усталений устрій де-інде. Так що я ніколи не повірю в армію екстремістів-западенців, які взяли і пішли в наступ на Крим, щоб насаджувати свої погляди…
3. Серед львів’ян звучать дуже різні думки стосовно “правильного” розвитку подій в Криму. Якщо ви думаєте, що західняки, всі як один, готові до останнього переконувати вас в тому, що ви неправі у бажанні приєднатися до Росії, а тим паче 100% готові ризикувати своїм життям за те, щоб не допустити розколу країни – то це неправда. Думаю, більшість – все ж за єдину державу, з незмінними кордонами. Проте є й такі, що резонно заявляють – що мешканці півострова мають право вагатися, куди їм прагнути і до кого доєднуватись.
А взагалі, по великому рахунку, середньостатистичному львів’янину не конче критично що коїться в Криму. Вже уявляю, як в мене летять слова критики за мою “непатріотичність”. Але давайте на чистоту: Крим – це далеко, і на якість життя нашого львів’янина напряму не впливає. А відпочивати “на море” і в інші місця можна поїхати. Тому, відповідальність за прийняття рішення щодо майбутнього Криму, та й ініціатива щось змінювати на краще – мусить бути тільки в руках самих кримчан. Тут ми, навіть якби й дуже хотіли, допомогти (як і нашкодити) навряд чи зможемо. Тож, повторюсь, розповіді про неадекватних екстремістів з заходу, які наступають на півострів, щоб розказати всім як треба жити – повна нісенітниця, нам банально не дуже є до того діло, що коїться у вас.
4. Перестаньте говорити про якусь “штучну” природу Київського майдану (чи того, що коїлось в інших містах України). Він не куплений, не спланований кимось наперед, більше того, він навіть ідейно абсолютно неоднорідний. Те що відбулось – це унікальний соціальний феномен. Масова річ, що миттєво наростила свою чисельність, як снігова куля, у відповідь на різні події в країні, у відповідь на ідіотську політику старої влади. Частинками тої кулі стали абсолютно різні люди, кожен – через свою власну причину. Хтось обурився, що не пускають в Європу, когось вразила брутальність Беркута, когось надихав Бандера (мабуть, є і такі), в когось загинули знайомі чи рідні, а хтось поїхав на майдан перший раз “за компанію”, а вже на місці до кінця пройнявся ідеями, що там відстоювались. І, що важливо, відсоток екстремістів на майдані, швидше за все, не набагато більший за їх відсоток в суспільстві взагалі (і відсоток цей – мізерний, попри всі ваші фотофакти і провокативні сюжети про “фашистів”). Абсолютна більшість “майданівців” – звичайні люди різних соціальних прошарків, професій, навіть різних переконань.
Я точно це знаю, бо весь цей час бачила і чула як підтримували майдан мої друзі і знайомі. Люди, яких ніхто не купляв, спеціально не агітував. Люди, що ніколи не належали до жодних політичних сил.
А тепер, дозвольте вставити свої “п’ять копійок” на тему, що робити далі, і як, навіть в ситуації повної дезінформації, в умовах справжньої інформаційної війни (а я можу тільки дивуватись масштабам цієї біди в Криму і не тільки…), приймати адекватні рішення, і якось адекватно оцінювати ситуацію. Треба заспокоїтись, і покластись на свій здоровий глузд.
- Пропоную зробити вигляд (а в моєму випадку це чиста правда), що ми з вами зовсім не розбираємось в політиці. Абстрагуючись від всього, що ми чули в виконанні політиків, спробувати дати відповідь на питання: Чи справді ситуація настільки “чорно-біла”, як її малюють? Хіба може бути половина країни адекватна, а половина ні? Хіба життя і світ навколо не доводить, що, швидше за все, всі ми “сірі”, дуже схожі між собою, незважаючи на історичні чи будь-які інші відмінності?..
- А тепер пропоную ще зробити вигляд, що ми не дуже орієнтуємось в історії (і тут, в мене, зізнаюсь, прогалини. Правда за це, на відміну від попереднього пункту, буває соромно). Абстрагуючись від славного минулого наших дідів і прадідів, абстрагуючись від того, чим жили попередні покоління, подумати натомість: А як краще поступити СЬОГОДНІ? А як зробити, щоб наші діти мале найкраще ЗАВТРА? Чи справді оптимальним виходом буде залучати іншу державу до вирішення наших проблем? Доводити ситуацію до екстремуму? Чи справді держава Україна (зі всіма провтиками різних її влад) вже вичерпала всі ліміти довіри, і нема жодного шансу покращити якість життя, будучи частиною незмінно єдиної країни? Чи впевнені ми на 100%, що Росія справилась би з цією задачею краще?..
…не знаю що ще сказати. Обіцяла не давати оцінки і не казати, що правильно а що ні. Просто хочу, щоб вся ця ситуація все таки завершилась якось цивілізовано, мирно. І щоб людям перестали запаморочувати голови політики, бізнесмени, лжежурналісти… І хай би всі ми навчились користуватись здоровим глуздом.
п.с. Я думаю, що все в нас мусить бути добре. Бо я бачу у Львові багато активних небайдужих людей. А оскільки, “ми всі сірі”, то значить і в інших містах, ПО ВСІЙ країні, знайдуться такі ж небайдужі люди. І всі ми спільно змінимо нашу Україну на краще.
п.п.с. А все ж таки, Україна МУСИТЬ БУТИ ЄДИНА. То ж як аксіома, скільки себе пам’ятаю, її контури були саме такими (впізнаю їх серед сотень інших країн). Такі милі серцю контури. Медитувала над ними, і здалось, що вони мені щось нагадують… Ось, вилилось в невеличкий “креативчик”:
Спасибо за статью! В интернете много шума вокруг этого вопроса, много грязи, но мало разумных слов и спокойного отношения. И очень приятно читать ваше мнение и ваш взгляд, выраженный так корректно.
Я сама из Крыма, поэтому этот вопрос для меня очень болезненный. Я не хочу вдаваться в полемику, что и почему мы чувствуем и делаем – поверьте, основания у нас есть и веские, иначе бы не вспыхнул так молниеносно конфликт: у людей, действительно, наболело.
Я хочу сказать только одно – мы не считаем всех украинцев врагами, и всех жителей Запада “бендеровцами”. Так могут говорить только очень недалекие люди, такие же, которые называют нас “москалями” и кричат нам “убираться в Россию”. Я не знаю ни одного крымчанина, который бы ненавидел украинцев и желал им зла. Мы только против политики правительства в отношении Крыма. Мы за то, чтобы нас дали самим возможность устраиваться на нашей земле так, как нам удобнее.
Но никакая политика, никакое промывание мозгов в СМИ не заставит лично меня считать лично вас моим недругом! Я верю, что хороших людей на свете больше, чем злых. Я буду учить своих детей добру по-русски, а вы – по-украински. И тогда добро победит – ведь оно не знает языковых различий!
Мира вам и спокойствия! Пусть скорее все решится цивилизованно, и найдется какой-то разумный компромисс!
Так, єдина надія, що всі ми зможемо відставити набік зайві емоції, і приймати тверезі мудрі рішення. І що “добро яке переможе” буде прийнятним для всіх сторін.
п.с. А в вашому коментарі мені найсумніше те, як ви згадуєте кримчан та українців – як дві окремі множини, що не перетинаються… (я ж схильна сприймати вас, як невід’ємну частину великої України і нашого спільного українського народу). Мабуть, і справді з вашої точки зору світ виглядає зовсім по іншому…
В будь-якому разі, дякую за ваш відгук та відвертість.
ой Христю, можна прикидатись, що не розбираєшся в політиці та історії, але Крим хоч і далеко (а зараз дуже далеко), але завжди був мені рідним. його гори та морські узбережжя, затишні чарівні куточки раю.
сумно, не те, що частина мешканців півострова кличе решту України „бендерівцями“ чи фашистами. сумно, що ця частина забуває про українців та татар, які теж є кримчанами і їх думка щодо майбутнього теж має враховуватись. от за татар найбільш страшно. це ж в першу чергу їхня земля і в них мають бути привілеї, а не свастика на стінах їх будинків і вимоги залишити Крим.