Хтось святкує день закоханих, а ми святкуємо місяць відколи на світ з’явилась наша Ксеня. Всього місяць, а здається, що набагато довше.. І вже встиглось забутись, як воно було ДО того, просто почалась наша нова реальність – раз і вже назавжди все стало по-іншому.
Перший тиждень пройшов в стані якоїсь щасливої ейфорії. Від моменту, коли вперше побачила свою донечку-чорничку (вона вся така патлата – темненька, очі як дві намистинки чорні ..а перші хвилини життя ще й вся з фіолетовим відливом була :)). Потім декілька днів в пологовому, де ми весь час були разом (не уявляю, як раніше жінки після пологів витримували – не бачити своїх діток цілими днями!), перші дні вдома.. Мала багато спала, зі смаком їла, і взагалі була схожа на маленького тихого ангелика. Хотілось постійно на неї дивитись, спостерігати, як вона засинає і посміхається в сні; тримати її за крихітну ручку; гладити по голівці. Не вірилось в своє довгоочікуване щастя. А нас всі вітали, дзвонили-писали, і здавалось, що весь світ перевернувся, бо тепер в ньому є наша Ксеня, і все просто мусило почати обертатись навколо неї 🙂
А потім ми потрохи звиклись з новим статусом, і почались наші нові будні. І виявились вони, відверто кажучи, непростими. Знаєте, материнство мені уявлялось приблизно так: от є я – природжена супермама/супердружина/берегиня сімейного вогнища – однією рукою дитину годую, другою чоловіка голублю, і випромінюю безкінечно позитивну енергію, а в душі в мене світло і гармонія (ну, бо всі мої мрії здійснюються!). Хто б міг подумати, що будуть моменти, коли все буде з точністю до навпаки: виснажена я, без жодної краплі позитивної енергії – ні для себе, ні для дитинки, ні, тим паче, щоб чоловіка голубити..
Виявилось, що “тихий ангелик” насправді не такий і тихий; що його періодично щось турбує, і ангелик часто гірко плаче, щоб пояснити своїй мамі, що щось не так. А мама на перших порах, як то кажуть, “дупля не дає”, що саме не так (та й зараз, через декілька тижнів лиш з перемінним успіхом здогадується, чому плаче доця). А значить дитинка продовжує плакати, мама всіма силами намагається її розрадити, заколихати якось ..і так круглодобово. Невиспана, груди болять, спина і руки відвалюються. Але найгірше навіть не фізична втома, найгірше – моральний стан тої “непутьової” мами. Бо за кожен плач малятка вона картає себе: “І що я за мама така?“, тривожиться: “А що, як з нашею крихіткою щось не так?“, сумнівається: “А може я щось не так роблю?“, гнівається на себе і цілий світ… І коли приходить з роботи рідний чоловік, не раз сцена завершується доволі жалюгідно: маминими соплями-сльозами-схлипуваннями і відчуттям повної безпорадності. О тааак, про деякі моменти цього місяця соромно зізнаватись навіть собі, не те що вам… 🙂
А ще це дурацьке відчуття, що ти вже зовсім не контролюєш свого часу, і за цілий день не можеш встигнути зробити навіть найпростіших речей: прибрати, чи їсти приготувати, ..чи помитись навіть нормально (не кажучи вже про якийсь час для себе і своїх звичних творчих забаганок). Тільки візьмешся за якусь справу – тут же дитинка дає про себе знати, і вимагає твоєї ексклюзивної уваги. Вкінці дня аж самій дивно: і як так можна умудритись не зробити за день НІЧОГО корисного! Тиждень такого “нічогонероблення”, і ти вже почуваєшся реально неповноцінною особою 🙂
Одним словом, в нашому першому місяці виявилось достатньо дьогтю, і мусило пройти досить часу, поки я таки навела лад в своїй голові, і з безпорадно-депресивно-розклеєно-дратівливого режиму таки переключилась (сподіваюсь остаточно!) на оптимістично-конструктивний. Ну, та й приловчилась трошки краще справлятись з малечою.
Але, люди, кажу вам, той весь процес адаптації дається дуже непросто.. Помагає лише підтримка рідних (наприклад, моя невтомна мама, готова годинами носити внуцю на руках, і при тому отримувати від процесу масу задоволення), розмови з “бувалими” матусями (які, принаймні, можуть підтвердити, що не одна я така “непутьова”, і всім насправді спочатку важко; а ще мудро підмічають, що всі проблеми “переростаються”, і рано чи пізно все буде добре), ну і, звісно, моя доця, яка, незважаючи на всі труднощі, залишається просто таки безподобним скруцьком, який (в стані спокою і доброго настрою) не може не посміхати. А ще окремо треба згадати про мого чоловіка, бо він у всій цій ситуації поводиться просто по-геройськи.. На ньому, фактично, все господарство, покупки, організаційні моменти ..та ще й роль жилетки для неврівноваженої мене. Без Андрія я точно б не справилась, якою б крутою і самостійною тьоткою я собі не здавалась раніше 🙂
А крім дьогтю в бочці є багато меду. Маленька людинка, яка спочатку асоціюється з якимось таким дивним звіриком, що живе за своїми законами; сопить собі там під ніс, або кряхкотить, чисто, як цуценятко; безладно махає ручками і ніжками; співає тоненько “Лааа, лааа, лааа“, складаючи губи трубочкою; дивиться на світ такими величезними круглими очима, здивовано піднімаючи брови, коли помічає щось незвичне. На перших порах спілкування з нею видається одностороннім – вона ще не дуже виказує своєї причетності до того, що ти їй розповідаєш. Але поступово потрошки-потрошки починаєш помічати її реакцію, тішишся, коли ловиш на собі її погляд (а я вже дуже чекаю моменту, коли до погляду додасться ще й її усвідомлена посмішка…). А як тепло стає (і в буквальному і в переносному значенні), коли цей маленький пташок мирно засинає в тебе на грудях!.. Так би й тримала її там постійно 🙂
І найкльовіше в цьому всьому те, що наша спільна подорож, наше знайомство, тривалістю в життя, лише щойно починається! І попереду в нас так багато цікавого і хорошого! (..та й труднощів попереду не менше, тепер я це точно знаю, але воно однозначно того вартує).
Наразі все. Сподіваюсь, в підсумках наступного місяця буде ще більше хорошого, а моментів, за які мені соромно, набагато менше! 🙂
бажаю вам мужності і порозуміння. (flower)
Таки-так! Щоб вбити в собі депресивну плаксу треба неабияку мужність 🙂
…ми будем старатись, дякую, Миколка! 🙂
мені це все дуже знайомо, я маю на увазі що я це все чув вже від одніє жінки 🙂 .
І скажу так, що це все за 3 місяці згадуватиметься в стилі “і чого то мені було так важко”, все ж елементарно. Правда цей цикл повторюватиметься кожен раз як дитя навчиться чомусь великому (перевертатись, сидіти, повати, ходити)
Але в загальному це все забувається а лишається в памяті найприємніше. Так що успіхів вам 🙂
Ну, якщо навіть Оксанці важко було, то вже й мені не так за себе соромно 🙂
…треба великими буквами написати десь всім майбутнім мамам: “ВСІ ЧЕРЕЗ ЦЕ ПРОХОДЯТЬ” і ще на всяк випадок: “НІ-НІ! ТИ НЕ НАЙГІРША В СВІТІ МАМА!” 🙂
А щодо “і чого то мені було так важко, все ж елементарно” – то я б задумалась на вашому місці про друге маля, поки ще навики і знання не забулись. Теоретично, з другим вже все мало б бути легше, нє? 😉
знаючі кажуть, що з другим легше, поперше вже все знаєш, подруге старше бавиться з другим, а після три, чотири, пять, вже взагалі не помітно, хіба по бюджету))
ого які плани! )))) (yes)
а таки перші 6 міс найлегші, а далі ще важче… одним словом спокою вже не буде:)
ТИ ЧУДОВА МАМА!
все подібне я чула вже від матусь 8 хлопчиків і 2 дівчаток. з часом стає водночас простіше й складніше. простіше, бо звикаєш, складніше, бо малятко росте і важче контролювати його місцезнаходження. але головне що? правильно любов батьків. так що все буде чудово! сил тобі побільше, Христю!
ого яка точність! 🙂 фокус-група з матусь 8 хлопчиків і вже 3(!) дівчаток :)))
дякую за підтримку 🙂
ВСІ ТАК ПОЧУВАЮТЬСЯ! І ти ненагірша мама, ТИ НАЙКРАЩА!!! а для Ксені взагалі найдорожча і незамінна)
ото перечитала твої хроніки і просто як про себе 2,5 років тому… все ж так само, ті самі почуття, та сама миттєва депресія і нічогоневстигання… добре, що мама помагала, та й мій коханий чоловік дуже підтримував… так що це напевно стандарт маминих почуттів на першому місяці життя дитинки 😆
заждіть, час іде швидко, перший рік взагалі сходить як 1 день… а потім почне ходити, всюди лізти і все на себе тягти))) в такому віці дитина щодня змінюєть, щодня щось нове і це супер класно 🙄
так що натхнення вам, сил і терпіння… і не перейматися по дрібницях (flower)
Головне щоб ті депресивні моменти більше не нападали так сильно… бо такий настрій для мене реально не сумісний з життям.. добре, що відпустило вже 🙂
А нові клопоти – то хай додаються, справимось! 🙂 Головне правильний настрій.
Все сходиться – і в нас так було, і ми то проходили 🙂
Можу потішити, що половина 3-го і четвертий місяць здаватиметься, що все налагодилось – вроді би і режим якийсь вимальовується, ніби і легше стала засинати.
Ну я й заспокоїлась…. а тут почалось – слюні рікою, доця далі неспокійна, капризує, тре очка і заспокоюють тільки мамині руці (а ваги то вже – майже 7 кіло 🙂 )
Ще тиждень і о Боже – незрозумілий кашель і матінко – перша температура (що то- може грип…), після митарств між педіатрами висновок – “бачите отут у вас внизу на нижній щелепі два горбики – чекайте перші зубки за 2 -3 тижні….”
Ну так все ясно – а як правильна мама начиталась що “перші зуби у дитини не раніше піврочку”, так а лізтти їм тре добрий місяць 🙂 от тобі і маєш….
Тепер у нас новий арсенал – прорізувачі для зубиків 🙂
Думаю що до року отак етапами спокою і стресу і будем жити – вже змирилась…
Але то все дурниці – прекрасно, що до тебе щоранку всміхається твоє маленьке велике чудо і прекрасне янголятко!!!!
А ми зі своїм неспокійним сном і животиками знайшли порятунок в слінгу. Я вже наловчилась малу до себе файно примотувати (дякувати нашій бувалій хресній мамі), і на грудях в мене вона спить довго і спокійно. І, до речі, виявилось зовсім не важко з нею ходити хоч цілий день (правда ми поки біля 4 кг важимо, а не 7, але може і вам сподобається – все ж легше ніж на руках носити :))…
ой, так файнезно все написано, що аж собі маля захотілось 🙄
Христиночко, вітаю тебе з появою на світ твого сонечка!
Дуже шкодую, що з нормальним запізненням вітаю, але мабуть таки краще пізно ніж ніколи 😳
Отож:
бажаю тобі бути завжди впевненою в своїх силах, бо ти є джерелом натхнення для цілої купи людей!
бажаю тобі завжди купатися в морі уваги і кохання свого чоловіка!
бажаю тобі багато-багато втіхи подарованої тобі Ксенею, нехай росте така ж чудова як її мама!
Дякую, Улянка! 🙂
а щодо: “бажаю тобі бути завжди впевненою в своїх силах, бо ти є джерелом натхнення для цілої купи людей”, то хай люди знають, що ніхто (навіть люди, які всім здаються супер-впевненими в собі і супер-оптимістичними завжди-завжди) не обходиться в цьому житті без тяжких моментів і невпевненості. Але головне, що це все тимчасово 🙂
п.с. підписуюсь на бложик 😉
Знаю, що у всіх людей трапляються різні ситуйовини і навідують думки й емоції різного характеру. Але завжди хочеться щоб у хороших людей завжди все було добре.
“п.с. підписуюсь на бложик” (sun)
1. Ми з Ромою приєднуємося до усіх вітань (оскільки не мали нагоди привітати особисто :))!
2. Я думаю, що всі “труднощі” і купа нових приємно-щасливих моментів ще попереду, тому тримайтеся! =) А взагалі, то ти просто молодець!
3. Блог просто чарівний і неймовірно цікавий! З задоволенням читаю твої нові і старі пости! 😉
Ти крута! Молодчинка 🙂
Какие вы замечательные!) (sun)
И у нас все было так же 🙂
Мне со временем становилось легче и интереснее) Вот за всеми интересностями и новыми умениями я совсем не замечала трудностей. Эйфория моя почти до года длилась)) И потом еще примерно полгода стихала 😛
Но Юнна идеальный первый ребенок – ни одной бессонной ночи не было (dance)
А с Ивой я как-будто в первый раз мама, аааааааа! (nerd) Разве что всякие смены подгузников, умывания итп – на автомате могу с закрытыми глазами делать. А все остальное… как у вас:)
Терпения тебе и вдохновенного материнства! Каждый день детки дарят нам возможность радоваться, удивляться и умиляться – это и есть безграничный источник материнских сил и позитива. Гарантирую – дальше интереснее, а значит этих самых сил и позитива точно будет больше! (yes)
Христя, вітаю тебе з донечкою! Впевнена, що дуже скоро ти подолаєш труднощі, оптимізуєш всі домашньо-господарські процеси і відчуватимеш себе супер-мамою супер-доні (бо це і є ви)! 🙂 Бажаю вам з Ксенею “поринути з головою” у нескінчену радість спілкування один з одним, повного порозуміння і трішки терпіння 🙂
Христя я перечитала – ніби про мене написано ))) Були дні коли чоловік зранку йшов в настрої на роботу, потім дзвонив питатись як ми а у відповідь соплі-сльози-я не знаю що він хоче-коли він перестане-хочу нормально в душ піти, і після цього ще повертався з роботи і підтримував. Так що чоловіки це величезна підтримка.
Також щиро заздрю що родичі під боком – навіть якщо це тільки кілька годин на тиждень допомоги та підтримки.
Нарешті зібралась я почати тут коментити) а то завжди читаю і тішусь) стіки всього спільного) Перш за все хочу привітати з народженням такої чудової доні) хоч то ви вже 4 місяць святкуєте) але як кажуть ніколи не пізно)
В нас доня народилась рівно за місяць пізніше від вашої) і я завжди читаю твої пости щоб знати чого очікувати в наступний місяць від своєї доні) дуже-дуже цікаво) такщо дуже прошу не покидати описувати Мамині хроніки) бо страшно їх чекаю)) Залишаєтесь такими позитивними як є!!!)
А оцей твій пост про перший місяць був для мене дуууже великою підтримкою) бо в мене, як ти пишеш, був безпорадно-депресивно-розклеєно-дратівливого стан і як тільки прочитала що я не одна така, відразу якось легше на душі стало)
Приємно познайомитись, Юльця. Ти часом не маєш відношення до Роми Ричагівського з Епаму? 🙂
Файно, що я змогла тебе підтримати своєю розповіддю 🙂 мені теж дуже полегшало коли почула подібні історії від знайомих мамусь.
А ті перші тижні були й справді тяжкі. Зараз, коли доня вже рано лягає і добре спить вночі, то будь яке відхилення від графіку видається виснажливим (омг! Дві години вкладалися спати!!). А на початку бували ночі, коли ми хіба короткими епізодами спали, а решта на руках! ..але пережилось якось 🙂
Так, то мій чоловік)
А перші тижні – то справді було дуже-дуже важко) але ми справились) дуже ся тішу)