В очікуванні Святої Вечері

rizdvo Вже не можу дочекатися вечора, коли ми сядемо в машину і нарешті поїдемо до бабусі, готуватися до Святої Вечері.

Для мене Різдво завжди було особливим святом, пов’язаним з різними маленькими приємними традиціями, які й досі виконує наша сім’я.
Я б ні на що на світі не проміняла наше сімейне святкування у бабусі (..хоча іноді бере жаль, що не можу приєднатися до друзів, які ходять у Львові колядувати з вертепом).

Починається все з веселого приготування вечері – кожен має мати хоча б одну зроблену страву (щоб вкінці назбиралось 12 ..хоч на ділі завжди виходить більше). Навіть татик вдіває фартуха і завзято береться до справи. Найпростішими стравами до приготування є “курочка” і “півник” – цей дивний рецепт прийшов з маминої родини: це звичайна олія з дрібними шматочками цибулі (для курочки) і часнику (для півника), їсться з чорним хлібом, і на диво дуже смакує!

Найголовнішою стравою – кутею – займається бабуся. Вона ще за декілька днів починає готувати пшеницю, горіхи та мак. Щоб була кутя солодшою – завжди додає меду.

А ще є декілька традиційних (принаймні в нашій сім’ї) страв: салат з оселедця та квасолі, вареники з капустою, смажена риба. Усе пісне, як і годиться. Це вже зранку, коли відстоїш в церкві, бабуся витягне і холодець, і шинку, і інші смаколики.

Різдвяний стіл прикрашається теж по-особливому.

Під скатертину кладемо сіно, а по кутиках часник (від злих духів), в голові стола – хліб і сіль, а ще маленький дідух з колосків. Обов’язково на столі стоїть одна зайва тарілка – “для померлих“, туди навіть кладуть ложку куті, це символізує присутність наших рідних, які вже померли, на Святій Вечері.
Починається Вечеря з молитви. Потім всі п’ють свячену воду і їдять проскурку з медом (це такий спеціальний хлібець, який дають в церкві) з рук старшого в сім’ї (після того як помер дідусь, найстарша в нас бабця).

Далі можна вже пробувати кутю та інші страви. Треба сказати, що за традицією цілий день треба постити, тому до Вечері всі сідають добряче голодними, а тому страви смакують як ніколи!! (сказала я і почула бурчання в животі :D)

Коли трохи перекусили, починаємо колядувати. Так як в нас в сім’ї жінки голосисті, то колядувати ми любимо. Особливо любимо колядку “Небо і земля”, там прикольно приспів розходиться “Христос родився, Бог воплотився, Ангели співають, Царя вітають, Поклін віддають, Пастиріє грають, Чудо-чудо повідають” – всі співають по-одному, а хтось один – з запізненням, виходить ніби ехо.

Колядувати в інші хати зазвичай не ходимо, хіба до родичів. Зате приймаємо малих колядників в себе. Бабуся їх завжди просить посидіти на ганку і покукурікати, щоб кури водилися. Є ще в нас традиція залазити під різдвяний стіл і видавати різні звуки: кукурікати, мукати, бекати, хрюкати, навіть сопіти, як кролик – щоб всі свійські тварини були здорові цілий рік.

Ось так проходить вечір напередодні Різдва по-українськи.

Потім є ще купа традицій в наступні дні, особливо мені подобається ритуал спалення діда опівночі в один з днів після Різдва. Береться сніп соломи (по-ідеї то мав би бути останній зібраний з поля) і розпалюється вогонь на виході з подвір’я, на місці відкритих воріт. Всі колядують, стрибають через вогонь, а коли вогонь догорить роблять з нього фігуру діда – з палкою, в капелюсі, головою до дороги (не знаю точно що це символізує.. може старий рік іде з дому чи щось таке..). В цьому ритуалі, здається, мають право брати участь тільки чоловіки і хлопці, але нам завжди було так цікаво що там робиться, що врешті-решт нам теж дозволили палити діда