Близько дев’ятої ранку. Лишаємо всіх трьох дітей у просторому будинку, який орендували у Пилипці на кілька днів для нас і батьків. Слава бабцям-дідусям, сьогодні ми в режимі kids free. За плечима – невеликі рюкзаки з перекусом для денної мандрівки. На ногах – високі похідні черевики, що так давно не місили карпатської багнюки. Я розкладаю трекінгові палички, Андрій робить останні налаштування свого годинника-трекера. Вирушили.
Підйом на Боржаву починаємо біля водоспаду Шипіт, він лишається внизу, поки ми крокуємо буковим лісом. До нас прибився великий красивий білий пес. За кілька хвилин оцінив нас з ніг до голови і вирішив, що нам можна довіряти. Мовчки біжить попереду налаштований на прогулянку в гори. У цей момент він ще не знає, що цього дня доведеться пройти з нами більше ніж 20 кілометрів.
Ідемо неспішним темпом. Здається, я трохи втратила спортивну форму за минулий рік, відколи народився наш наймолодший. А ще я часто зупиняюся, щоби відзняти якнайбільше вдалих кадрів по дорозі. Задумала змонтувати відео-розповідь про цю довгоочікувану мандрівку. Навколо так багато краси, що я не встигаю усе роздивитися, як би повільно не пленталася позаду Андрія. Таке гарне ранкове світло. Гра тіней, форм і текстур, контраст і водночас баланс кольорів. Стовбури дерев, буре торішнє листя, гірські схили як тло для прозорого весняного лісу. Це все таке моє-моє. Те, що виглядає мені красивим і довершеним у будь-яку пору року. Цю мандрівку можна вважати святковою. Кілька днів тому мені виповнилося сорок років і подорож в гори була в числі найбажаніших подарунків. Тож і смакує вона по-особливому. Усе видається символічним, філософським і невипадковим.
Ми потрохи виходимо на хребет, вкритий вишнево-рудими чорничниками. Розлігся ніби величезний звір із густим м’яким хутром. Деякі відгалуження Боржави досі вкриті снігом, що додає краєвиду ще більшої епічності. Білі смуги підкреслюють рельєф схилів і подекуди складаються у химерні візерунки. Краса. Йдучи по стежці мимоволі пригадую як бувала на Боржаві раніше. Мабуть, найчастіше з усіх карпатських хребтів. З університетськими друзями-туристами мали щорічну традицію збиратися в боржавській колибі у перші тижні жовтня, на Покрови. Тож дивлюся на Великий Верх як на старого знайомця, який навіть не проти мого запанібратського звертання “ВВ”. Ловлю себе на думці, що все навколо відчувається як звичне і знайоме, але водночас нове, не зовсім таке як було колись. Або може це моє сприйняття з кожним проживанням цього досвіду стає іншим.
Десь так само мені відчувається моє дорослішання. Намотування витків спіралі. Мені 10, 20, 30, 40… Життя іде своїм плином, деякі речі повторюються з року в рік. Від пригоди до пригоди. Від сезону до сезону. Від зустрічі до зустрічі. Прожиті миттєвості записуються на кіноплівку в моїй голові, а потім дивним чином виринають, коли ступаю звичною стежкою, впізнаю знайомий запах чи вирізняю обриси гір, до яких приходила раніше. Реальність сьогоднішнього дня, у 2025, переплітається зі спогадами різної давності. Ягоди кам’янки смакують як у нашому з чоловіком першому поході вздовж Пішконі, а туристичний суп з термоса — як казкове зимове сходження на Парашку. Біля великого білого пса біжать інші собаки різних мастей і розмірів, які прибивалися до нас раніше. Між них є молода кицька з Орявчика, яка ледь добрела додому після неочікувано довгої прогулянки горами. Птахи, що кружляють і зависають у повітрі над Боржавою, нагадують як наша подруга літала неподалік на параплані. Хрустка поверхня снігу переносить в Доломіти, де ми ледь не позривалися на ковзкому траверсі. А вказівник-“грибок” нагадує місце в Татрах, де ми продиралися через туман щоб побачити тамтешні високогірні озера.
Здається, що цим асоціаціям і флешбекам немає кінця. Кадри, обличчя та емоції змінють одне одного, додаючи моєму сприйняттю миті “тут і зараз” різних присмаків. У свої 40 я — та сама. А проте дивлюся на світ іншими очима, ніж двадцять років тому. Минулий досвід додає вимірів моїй “доповненій реальності”. Водночас, мені радісно, що деякі речі все ще можуть мене здивувати, ніби вперше. Торкнути до глибини душі, як перші траверси Чорногорою у шістнадцять. Чи насмішити до щирого реготу, як цей білий пес, що кумедно їде з гори по льоду. А ще мені подобається намацувати між спогадів константи, які залишаються для мене незмінними. Наприклад, що б не відбувалося у житті, гори — це мій безпечний прихисток та місце сили. Я можу змінювати місця праці, житло, коло знайомств, буденну рутину, якісь хобі на щодень, але мандрівки в гори залишаються у списку “моє-моє”. Як і найрідніші люди. Андрій, діти, батьки, сестри. Маючи такі точки опори, легше пристосовуватися до всіх непередбачуваних змін, які підкидає життя.
Тим часом ми піднялися на вершину гори Стій. Безвітряна, вона теж здається тихою і замисленою. Може, пригадує часи, коли тут біліли сферичні куполи радіо-локаційної станції, від яких тепер залишилися лише круглі підмурівки і невеликі уламки композиту, розкидані між трави. Перебирає у спогадах всіх вар’ятів, які вилазили на поіржавілу драбину пам’ятного знаку чи калякали на ньому своє “тут був я”. Зараз тут тільки ми: Христя, Андрій і пес. Видираємося на драбину (всі крім пса). Робимо на пам’ять селфі (замість калякання). Їмо. Відпочиваємо.
Сьогодні гори приймають нас, як найдорожчих гостей. Сиджу під сонячним промінням в оточенні блакитних хребтів на горизонті й почуваюся по-дитячому радісно та безтурботно, справді щасливо, від пальців на ногах до маківки. Всередині тепліє від вдячності. Вдячність. Це вміння я багато практикувала останнім часом, відколи змінила метушливі робочі будні на неспішні дні вдома з малюком. Хай я і занедбала багато інших своїх навичок, зате старанно плекаю здатність бачити красиве, відчувати швидкоплинне, помічати цінне і неповторне. А тому нерідко ловлю себе на думці, як сильно мені пощастило. Це ж годиться на роль філософського висновку сорокарічної? У тридцять я відчувала себе світляком на важливій місії, а в сорок — вже не певна, що є якась особлива місія саме для мене, зате відчуваю дивний обов’язок справді цінувати те, що мені на цій планеті дається і вдається.
Далі нас чекає повернення до Пилипця. Підемо трохи іншим маршрутом, ніж піднімалися. Зайдемо на ВВ, а тоді вліво, між пагорбів, по стежці вниз, наввипередки із призахідним сонцем. Ми гуляємо вже більше восьми годин, а по відчуттях час пролетів зовсім непомітно. Чим ближче до села, тим сміливіше біжить пес: мабуть, впізнає дорогу додому. В якийсь момент він забігає далеко вперед і стає малою білою цяткою на тлі трави. Нам шкода, що він пішов не попрощавшись. А тоді бачимо, як він терпляче чекає на межі лісу. Таки попрощався. Бо цей день ніби навмисне ідеальний, такий що залишить тепло і гарні спогади на багато моїх майбутніх років.










Your writing has a way of resonating with me on a deep level. I appreciate the honesty and authenticity you bring to every post. Thank you for sharing your journey with us.
Somebody essentially lend a hand to make significantly posts I might state That is the very first time I frequented your web page and up to now I surprised with the research you made to create this particular put up amazing Excellent job
My brother suggested I might like this blog He was totally right This post actually made my day You can not imagine simply how much time I had spent for this info Thanks
Your blog has become an indispensable resource for me. I’m always excited to see what new insights you have to offer. Thank you for consistently delivering top-notch content!
Somebody essentially help to make significantly articles Id state This is the first time I frequented your web page and up to now I surprised with the research you made to make this actual post incredible Fantastic job
Hi i think that i saw you visited my web site thus i came to Return the favore Im attempting to find things to enhance my siteI suppose its ok to use a few of your ideas
Your writing is not only informative but also incredibly inspiring. You have a knack for sparking curiosity and encouraging critical thinking. Thank you for being such a positive influence!
Hey there You have done a fantastic job I will certainly digg it and personally recommend to my friends Im confident theyll be benefited from this site
I was recommended this website by my cousin I am not sure whether this post is written by him as nobody else know such detailed about my trouble You are amazing Thanks
Simply wish to say your article is as amazing The clearness in your post is just nice and i could assume youre an expert on this subject Well with your permission let me to grab your feed to keep updated with forthcoming post Thanks a million and please carry on the gratifying work
you are truly a just right webmaster The site loading speed is incredible It kind of feels that youre doing any distinctive trick In addition The contents are masterwork you have done a great activity in this matter
certainly like your website but you need to take a look at the spelling on quite a few of your posts Many of them are rife with spelling problems and I find it very troublesome to inform the reality nevertheless I will definitely come back again
I do not even know how I ended up here but I thought this post was great I dont know who you are but definitely youre going to a famous blogger if you arent already Cheers
Hello Neat post Theres an issue together with your site in internet explorer would check this IE still is the marketplace chief and a large element of other folks will leave out your magnificent writing due to this problem
Thank you for the auspicious writeup It in fact was a amusement account it Look advanced to far added agreeable from you However how can we communicate
Wow superb blog layout How long have you been blogging for you make blogging look easy The overall look of your site is magnificent as well as the content
Your writing is like a breath of fresh air in the often stale world of online content. Your unique perspective and engaging style set you apart from the crowd. Thank you for sharing your talents with us.