Нотатки з життєвого міжсезоння

Привезла зі старої квартири ще кілька ящиків речей. Відколи ми почали жити в новому будинку пройшло вісім місяців, а з попереднім домом ще досі до кінця не попрощалися. У одному з ящиків – посуд. Те, що використовується найрідше, ось як набір керамічних горщичків для запікання в духовці чи таця для суші-церемоній. Знаю, є шанс що й тут вони більше припадатимуть пилом аніж будуть корисними. Проте мені було приємно уявляти, як я готую в тих мальованих горщичках щось смачне на новій просторій кухні, подаю їх на красивий стіл. А тацю можна не лише для суші використовувати, а наприклад приносити комусь каву в ліжко (сама сміюся над цим кліше, але йой!).

У іншому ящику – мої папери, старі списані щоденники, незавершені творчі проекти. Я зробила подвиг і перебрала антресолю в коридорі, куди боялася зазирати роками. То як музей минулих святкувань: з кольоровими ковпаками країни Оз, головоломками з Хогвартсу, гофро-трояндами з чудо-макових полів, піратськими шапками з Небувалії, гігантськими кольоровими оліцями та квітковими мішенями для бджіл. Великий стос макулатури, великий шмат спогадів, з якими я змогла попрощатися. Натомість залишила кілька згортків обгорткового паперу, ватмани, яким ще можна знайти застосування. У одному з них знайшла дерево, склеєне як аплікація зі шматків кольорового паперу, з будиночком посеред гілля. Років п’ять тому я хотіла зробити календар, що розповідав би про життя на цьому дереві у різні пори року. Гарний задум, який я тоді почала, але чомусь не завершила.

А ще я порціями привожу книжки, для яких поки бракує полиць та шаф на новому місці. І фотографії в рамках. І милі дрібнички для інтер’єру, куплені у якійсь літній подорожі сто років тому.

Це цікавий процес. І він не тільки про речі чи впорядковування простору. Для мене це ніби зустріч із собою, тільки молодшою на 3, 5 чи 10 років. Нагода спитати себе: а яка я зараз? Що з цього я далі несу багажем по життю, а що вже давно забула і відпустила. А ще, що з того, що я забула вартувало б повернути і присвоїти собі назад?..

Беру в руки невеличку листівку-валентинку. Відкривайка з об’ємною конструкцією всередині: дві постаті тримаються за руки і все в серденьках. Це з лютневого thing-a-day марафону якогось-там року, коли я щодня випробовувала різні pop-up конструкції. Мріяла зробити серію таких 3-D листівок на продаж. Листівка чудесна, така лаконічна і стильна водночас, я б точно таку купила. А ось кілька карток з малюнками, розміром з долоню. Давня спроба намалювати власну колоду картинок для улюбленої асоціативної гри Dixit. Цей задум просунувся ще менше ніж відкривайки, але навіть ті кілька ілюстрацій які я зробила досі виглядають доволі цікаво. Мій “мамський” період біографії був багатим на ідеї та вигадки: немало з них я здійснила, але ще більше лишилися лише у вигляді таких (дорогих серцю) артефактів.

Я пробую гортати власні щоденники. Деякі записи читати легко і цікаво. Простацькі morning pages, де у всіх деталях описано звуки і запахи і думки якогось-там світанку в мікрорайоні Рясне. Нічого особливого, але в тому тексті є і новонароджена Насточка, яка мирно сопе поруч, і кучерява Ксеня, яка сказала щось мудре і не по-дитячому геніальне. Є змальовано будні Христі, яка не підпорядковується жодним робочим графікам, а винаходить власний графік функціонування планети. Є хроніки мого книжко-писання. Інші записи – важкі і майже непридатні до читання. У них навіть почерк ледь зрозумілий, а текст наскрізь просочений ваганнями, тривогами і втомою. Свідчення про дні, в яких я почувалася дуже нещасною або невпевненою в собі. Пошуки роботи після довгого декрету, проживання складних ситуацій на роботі чи вдома. Зрештою, зусилля, з якими ми довгі роки будували цей самий будинок, в якому я зараз сиджу. Людська пам’ять оманлива, легко забути скільки всього відбувалося у моєму житті навіть за недавні кілька років.

Це все залишає по собі змішаний післясмак. Ностальгія за роками, коли діти були крихітними колобками, у пріоритеті дня були посміхайки-витворялки і прогулянки лісом, а я ще не знала що таке психотерапевт. Співчуття собі молодшій за всі депресивні періоди мого життя. Відчуття, що частину уроків я вже засвоїла і частину помилок не повторюватиму, але й прикрі паралелі між якимись сумнішими епізодами з теперішнього і до біса схожими гойдалками з минулого. Висновок, що я – все ще я, бо у мені все так само відгукуються речі, які подобалися десять років тому. Але й не зовсім та сама я, бо дещо відчуваю і роблю зовсім по-іншому.

Перескладування речей у ящики (щось – на смітник, щось – у новий дім) і пригадування своїх старих перемог і поразок – то моя велика інвентаризація. На заміну ритуалу “розплутування року“, який я перестала робити взимку. І навіть якщо він займає місяці (по пазлику, по поличці, по коробочці. Взяла, розсортувала, примостила на нове місце..), я відчуваю що це дуже цінний подарунок. Вибудовування себе наново, як я робила вже багато разів на цій життєвій спіралі. Все повторюється, але щораз по-іншому.

* * *
Сьогодні проспали будильники, принесла дітям сніданок на таці з Рясне, щоб жували під час першого онлайн-уроку.
Розклала дерево-аплікацію. Треба зробити календар. Ну то й що, що зима вже йде до завершення. Календарі від весни до весни – ще корисніші.
Наступним кроком треба знайти гарний рецепт для моїх мальованих горщиків. Бо кожна річ заслуговує на другий шанс. Як і кожна маленька мрія.

А далі можна розмотувати і нові початки, нові вирізалки, і нові декорації для свят.

Бажаю усім добра. Вміння уживатися зі своїм минулим (що в смітник, а що собі) і сил жити натхненним теперішнім, щоб у майбутньому знову було що пригадати

тодішні миттєвості і творчі проекти..

тодішня домівка…

тодішня я