Весняна Австрія. Тиха і мальовнича.

Знаєте про що я зараз мрію найдужче? Про подорож кудись з Андрієм і дівчатами. Вибратися нарешті зі всіх тих нудних хвороб-карантинів, якось закрити питання з паспортами-візами, запакуватися в машину і махнути в якесь цікаве місце хоча б на кілька днів… А поки про все це можна тільки мріяти, розкажу вам про нашу минулорічну поїздку до Австрії – хоча б спогадами мандрівними себе потішу

Весняна Австрія давно була у моєму списку бажань. Хотілося гарних альпійських пейзажів: щоб і гори були, і озера, і тихі гірські містечка, де затишно і спокійно. Хотілося піших прогулянок, свіжого повітря, смачних вечерь, і головне – хотілося щоб час трохи стишив свій хід і можна було хоч тиждень пожити без поспіху і стресу. І вже не знаю, чи то ми так чітко сформулювали свої забаганки Всесвітові, чи просто нам дуже пощастило, але коротка австрійська мандрівка перевершила усі наші очікування.

Місце призначення вибирали майже “пальцем в небо”. Погуглили щось на кшталт: “Австрія, казкове містечко на березі озера“, відразу ж натрапили на фотографії мальовничного міста Гальштат, що знаходиться посеред гір недалеко від Зальцбурга. Порозглядали-покрутили гугломапу, виявили, що в тому районі є ціла купа крутих озер і на рівні “чуйки” зупинили свій вибір на озері Wolfgangsee. А далі план відпочинку буквально напрошувався сам по собі. Серед наявного житла на booking.com звернули увагу на оригінальну пропозицію  у St. Wolfgang – приватну ферму, що примостилася на полонинці, подалі від центру міста. Виглядала вона цікаво. А ще цікавіше виглядала дивна пунктирна лінія, що проходила біля неї на карті і вела кудись вище в гори. Трохи наблизили – то виявився паровозик, що по вузенькій колії вивозить туристів на найвищу місцеву вершину.

“О, крутяк! Хочем-хочем!” – подумали ми і продовжили розглядати карту. З іншої сторони озера, біля села St. Gilgen було промарковано канатний витяг на гірку. А по самому озеру густо розходилися пунктири-маршрути місцевих корабликів. Одним словом, місце ніби саме запрошувало приїхати і випробувати всі ті атракції. Так ми за один вечір визначилися і куди їдем, і де жити будем

А тепер показую, що з того експромту вийшло. 

Наша ферма Auerhiasbauer виявилася саме такою казковою, як на фотографіях. Місцина там дуже мальовнича. Змійка-дорога з ідеальним покриттям веде через акуратно покошені альпійські луки вверх від озера, і чим вище піднімаєшся, тим красивіший краєвид тобі відкривається. Територія ферми ніяк не обгороджена –  нема змісту, поруч лиш кілька сусідських будинків, і всі між собою, так виглядає, добре ладять. Тож є чудове враження простору та свободи. А ще чисто дитяче відчуття,  що “я – король гори!”.

До речі, ферму я називаю фермою не просто так. Це справді фермерське господарство звичайної австрійської сім’ї, яка тримає кількох корів і кроликів – на радість всіх дітей, в тому числі нашої Ксені. А ще господарі мають цілий гараж тракторів, комбайників та іншої корисної техніки – то вже на радість нашого тата

Саме містечко St. Wolfgang, до якого нам було 15 хвилин ходу панорамними стежечками вниз – невеличке і доволі приємне. В центральній частині є  церква імені святого Вольфганга – покровителя містечка. Є кілька готелів, один з яких відомий як місце дії німецького мюзиклу 30-х років (здається, місцеві жителі дуже пишаються цим фактом). Є багато невеличких крамничок з виробами ручної роботи, австрійськими національними костюмами та іншими сувенірами. Ну і головне – є де смачно поїсти: затоптати велику шніцеляку в ресторанчику з чисто австрійським колоритом. Одним словом, є усе, що треба для щастя

Комусь St. Wolfgang може здатися аж надто спокійним, навіть нуднуватим. Та для нас – з дворічною Ксенею і потребою просто розслабити голову – це містечко пасувало якнайкраще.

А ось і той самий цікавий гірський паровозик, який ми випадково помітили на карті. Він щодня піднімається на гору Schafberg, набираючи при цьому біля 1200 м висоти.

Дизельний або паровий тягач штовхає кілька вагонів з людьми вверх, подекути під доволі крутим кутом – мало не 30%. Колеса та колія мають особливу конструкцію з коліщатами посередині, аби потяг не втратив контакт і не скотився, чого доброго, вниз  Називається “зубчаста залізнична дорога“.

Ось вершина Schafberg, 1783 м над рівнем моря. Звідси відкривається чудесна панорама на озеро Wolfgangsee і сусідні озера Mondsee та Attersee. На горі є готель (цікавий мабуть досвід – жити в такому високогірному готелі. Тільки уявіть який там розкішний схід сонця…), а також можливість чимось перекусити поки чекаєш на паровозика вниз.

А це вже наш підйом на канатній дорозі Zw?lferhorn, з протилежної сторони озера Wolfgangsee, біля села St. Gilgen.

(Андрій показує на гору Schafberg)

Тут не так високо, зате місце чудово підходить для невеличкої пішої прогулянки у виконанні таких матрасників як ми.

Приємним бонусом прогулянки виявився ресторан-колиба, що вигулькнув просто на стежці, як тільки ми притомилися і захотіли їсти. До слова, Австрія часто дивувала такими чудесами: варто тільки чогось захотіти, як на тобі – все вже перед твоїм носом.

Про St. Gilgen розповідати нема чого, він ще менший ніж St. Wolfgang, і чи не єдиний факт, яким це село відоме – що тут народилась і жила мама Моцарта
А нам він запам’ятався нахабними лебедями (один з них вкусив Ксеню за пальця!) і ще раптовою зливою, яка налетіла на село за лічені хвилини ледь не обливши нас з голови до ніг.

Це все стосувалося нашого “базового озера” Wolfgangsee. Далі – ще кілька кадрів з інших місць, куди ми встигли заскочити.

По-перше, Hallstatt, “казкове містечко біля води”, про яке знає гугль ..і всі турити-азіати, що приїздять до Австрії. До слова, китайці навіть мають репліку цього місця у себе на батьківщині  …

Там було справді дуже гарно, але через натовпи туристів з телефонами на селфіпалках, навіть в половину не так душевно, як у нашому милому тихому St. Wolfgang. Запам’яталася стара церква з черепами (місця, розумієте, мало було для поховань, тож старі кості виймали з землі і складали на полички, а на їх місце хоронили нових людей), багато “шпалерних дерев” (теж workaround щоб не займати багато місця), а ще будинок з відмітками рівня води за останні сто років (найвища з них, після повені на початку 20 століття, мало не сягнула до даху того “мірного будинка”).

А от в місцеву соляну  шахту ми не потрапили, бо там пускають з дітьми від 3 років, а нашій Ксені було лише два з хвостиком. Треба буде колись надолужити!

Зате ми вдосталь надивилися на Hallstatt з висоти пташиного польоту, піднявшись на вагончику високо в гори, де розмістився гірськолижний комплекс Dachstein.

Було цікаво сідати у вагончик в шортах та футболках, а на вершині гори застати височенні кучугури снігу. Ми, чесно кажучи, на таке не розраховували, тому в Ксені такий дивний вигляд – натягнули на неї все, що могли

Зимою тут катаються на лижах, а в теплу пору – займаються парапланеризмом і просто милуються фантастичними краєвидами. Спеціально для таких цілей тут спорудили цілий оглядовий майданчик “п’ять пальців”, у формі розчепіреної долоні. За моїм особистим рейтингом це була чи не найцікавіша локація цілої поїздки. Тож дякую Сашкові за “наводку”, було б шкода таке пропустити

Також незважаючи на наш виключно гірський настрій і обмежений час, було б помилкою не побувати в місті Salzburg, до якого від нас було рукою подати. Ми правда зовсім не підготувалися і не мали жодного визначеного плану, що там робити (“Скільки там того Зальцбурга, на місці розберемось!”), тож на практиці це все обернулося банально: доволі довгою прогулянкою парком від місця парковки і до замку , а потім іншою дорогою назад

Але враження залишилися найтепліші. Ксені сподобалась “пісочниця” з кубиками в дворі замку, а мені – той факт, що там виявився ресторан, який працював навіть після закриття каси на вході (поки ми допленталися, то вже все зачиняли) і пригощав відвідувачів (голодних і втомлених нас!) дуже смачними стравами на додачу до ідеального вечірнього краєвиду 

Загалом поїздка вийшла коротенька, але дуже смачна. Як добрий апетайзер, після якого розгорається неабиякий апетит до основної страви. Це я до того, що чекай нас Австрія в гості знову! Приїдемо ще, всерйоз і надовго…

Гарного усім настрою! І мандрівної весни

п.с. До слова, в цьому дописі ви мали змогу подивитися фотографії, які я раніше заготувала для друку у форматі невеличкого фанбуку 15х15 см. Вийшло доволі симпатично – непогана ідея, як можна оформляти фотоспогади з окремих поїздок…