Напевне, це мали б бути два окремі дописи.. проте стались ці історії якось майже одночасно, то розповідаю все й одразу.
Почнемо з торта? Надумала спекти торт в честь дня народження однієї з наших мам. Взагалі, я по випічці не дуже виступаю.. хіба епізодично. ..але дата в мами кругла, плюс я давно хотіла спробувати зробити той класичний літній торт – бісквітик зі сметанним кремом і трускавками. Рецепт добула в перевіреної господині, закупила яйця, сметану, полуниці, і все що там треба по інструкції. Взялась пекти 8)
Не буду вдаватись в деталі, але з коржем не все пішло гладко.. тісто впало, ще й зверху присмалилось.. А такий файний був спочатку той корж, пухнастий.. Ну, я трохи пожурилась-позлилась, але, думаю – Відступати не будем! Тим більше що крем і полунички вже чекають. А чорне з коржа зішкребу, та й по всьому. Розрізала корж надвоє. Перемазую, настрій знов вгору піднімається, вже майже завершую – зверху кремом мащу. ..і тут! Ви не повірите… якийсь незграбний рух, і мій торт, як в заповільненій зйомці ПАДАЄ НА ПІДЛОГУ – ясно, що кремом вниз, все розтраскується, полуниці у всі сторони, верхній шар тіста – на кавалки розламався.. Повний капець. “Картина маслом” – я, біля моїх ніг залишки нещасного торта, і розгромлена кухня на фоні (то завжди так, коли я готую, а тим більше, коли є тісто, крем і трускавки).
Перша реакція – “Ну всьо! Не буде в мами торта. То ж треба такою нездарою бути. Але я дала… “. …а потім за якусь секунду внутрішній голос: “Ну то й що, в тебе ж дозвіл є!” (про дозвіл розкажу нижче) і миттю новий погляд на ситуацію: “Стоп, а крем ще залишився, і трускавки помиті ще є. Зараз акуратненько вцілілі останки піднімемо, зліпимо все назад, троха крему-троха ягід – бомбовий торт буде! Ще й з повчальною історією! Про те як оптимізм врятував свято. Точно! Буде торт-оптиміст з тяжкою долею, але щасливим кінцем!“.
Зліпила все, прикрасила ягідками, повеселіла. Навіть кухню на одному подиху прибрала-помила (що насправді для мене нетипово. Не люблю прибирати).
А вже через декілька годин “торт з історією” став окрасою святкового стола! І свічки для іменинниці ми в нього запхали, задмухали-бажання позагадували. І смачний, як не дивно, навіть добавки захотілось. Та й історія всім сподобалась 
Торт і шматочок розгрому на кухні
..а тепер, власне, розкажу що ж то за “дозвіл” поміг правильно настроїтись і замість трагічного кінця (як тут) організувати собі хеппі енд.
Ті хто читає мій блог давно, напевне, вже встигли помітити, якою самодоколупливою істотою я часом буваю.. Ото понадумувати собі якихось високий цілей і стандартів, поміряти себе відносно них вздовж і впоперек, і потім ніяк не могти пережити, що по таких-то пунктах, я щось там не так зробила, і те не встигла, і взагалі он скільки недоліків, і ..аааа.. але ж я нездара, фу-фу-фу… ..а там і до депресії на пару днів недовго.
Ті, хто читають блог недавно, мабуть вигукнуть: “Як так? А як же жовті окуляри, і вся ця історія з оптимізмом?“. Ну.. навіть в закінчених оптимістів життя смугасте, знаєте…
Менше з тим. Останнім часом я себе чисто заколупала тою заколупливістю. І себе, і близьких, яким я про своє життя “нездарне” жалілась. І вирішила – треба щось з тим робити. Розслабитись нарешті, і позбутись тих дурних комплексів неповноцінності. А потім згадала один смішний малюнок-мотиватор, який недавно бачила:
..і вирішила намалювати для себе щось схоже. Ось він – мій дозвіл бути НЕДОСКОНАЛОЮ, НЕОРГАНІЗОВАНОЮ І ЩЕ ХТОЗНАЯКОЮ, НЕПОВТОРНО СУПЕРКЛЬОВОЮ СОБОЮ!
Звиняйте, внутрішні критики, але в нас тут починається весела анархія ..бо найприкольніші ідеї і досягнення трапляються якраз тоді, коли критики мовчать, коли забиваєш на свій перфекціонізм, а натомість є відчуття внутрішньої свободи і право на помилку (і на другий шанс, як в нещасного торта!).
Ура-ура-ура! Поставила Дозвіл в рамочці на видне місце. Тепер буду собою, а паритись можна перестати!!! 
п.с. а ще було кумедно, коли чоловік ввечері хотів підколоти мене через мою неохайність, а я з хитрим виглядом пред’явила свіжо-намальований документ – “а мені можна!” 
Аргумент залізний, нє?
п.п.с. Додаю “дозвіл” до посміхайок, може ще комусь життя полегшить!
Тут можна завантажити чорно-білу та кольорову версії Дозволу для друку:
Клас!) Зрозуміла, чого мені не вистачало))) Теж собі у рамочку поставлю
ото придумала!!! мені такого треба, бо я тоже останнім часом дуже така як на листівці, а з дозволом вроді-би і не страшно зовсім :lol:
а за торт не мучся – бісквіт мало кому не падає, бо то його порода така, який би не був, а тортик вийшов)
“бісквіт мало кому не падає”. Тільки мені в буквальному значенні цього слова :lol:
але та, з дозволом не страшно!
Супер, так позитивно!!! Не думаю що я би наважилась тортика отак відновити.
Ти молодець що знаходиш шляхи сама себе підбодрити і заохотити!
насмішив мене той торт :)))
я ніколи не печу, хіба колись мамі помагала і сестрі, а сама – ні )
а от дозвіл уявно в тебе позичу, бо він класний і допоміжний
Христя, ти шо робиш? Жікновий бунт? Тепер всі жінки мають відмазку вдома)))
Можу і “чоловічу” версію забабахати
Так і будем сидіти всі суперкльові, розслаблятись
Давай! Чекаємо
Є якісь конкретні риси характеру які хочете “узаконити”?
Ні, так навіть цікавіше, коли ти з жіночого погляду запропонуєш сама
хе-хе, гарна історія з тортом і дозволом. Також кілька тижнів тому ВПЕРШЕ вирішила за бісквіт взятися, гарно виріс і гарно “впав” під час застигання, сама його і їла потом
“сама його і їла” – це мій традиційний діагноз… Ще одна причина, чому я таки вирішила воскресити той торт… тільки уявила як я тиждень їм сама той торт (чоловік в мене не дуже солодке любить), зразу перехотілось..
ммм. хочу той торт.
нам Оксана і Маркіян спекли схожий як ми повернулися з Аляски! Ото була смакота!
приходь колись вгості – спечу для тебе!
але поспішай, бо трускавки вже кінчаються…