Мадам Брошкіна

Буває находить такий кльовий емоційний стан, бойовий настрій під кодовою назвою “мадам Брошкіна”. Коли ти вся така бадьора, збираєшся, наприклад, на прогулянку, і думаєш: “Чого б то такого на себе начепити сьогодні?”. Сміливо випарпуєш з шафи дивакуваті лашки, які зазвичай навіть не думаєш одягати в люди. А через п’ять хвилин гигочеш сама до себе в дзеркалі, бо все що “начепилось” виглядає мегакумедно, і не може не посміхати. Але ти “не паришся”, а сміливо вирушаєш на свій “шпацер”. І фішка в тому, що в своєму амплуа “мадам Брошкіної” ти неодмінно стаєш помітною для всіх навколо!..

Саме в такому “стані афекту”, я в свій час збиралась на перший дівчачий велопарад в своєму житті. І, мабуть, вже більшість з вас бачили, чим це “аукнулось” зараз, через два роки. Фотка “мадам Брошкіної” на путівниках і картах Lviv today  

Якось минулого місяця, знову прилітав схожий настрій. Збирались ми, значить, на прогулянку з доцею – по знаменитому району Рясне-1  А було то декілька днів по тому, як прийшло неждане чисто-літнє тепло, і я вже встигла підрум’янитись на обличчі, і заробити “футболочний” загар на руках і шиї.  Ото, збираюсь, і думаю – “А варто би й чоло трохи сонцю підставити, щоб не було біле…”. І витягую з дальньої шухляди яскраво-зелений buff ( між іншим, пам’ятка про мега-поїздку в Карпати з моєю проектною командою!). Натягую – “а нічо так”… А вже до нього дуже личить стара зелена сукенка. Куплена сто років тому,  і вже давно закоротка. Ну нічо, для впевненості, під сукню завжди можна одягти шорти! Нап’ялила те все і “вйо” гуляти.

А люди ще, по інерції, тепліше вбрані, в спокійних кольорах.. І тут я, зелена зірка мікрорайону! З голими ногами-руками, в шльопках і, головне, з білим чолом, гордо підставленим сонцю! Не йду-ПЛИВУ з візочком в руках
Бабуськи з базарчика всі очі на моїх шортах лишили! Мадам Брошкіна у всій красі. Але епогеєм походу став момент, коли до мене підскочив молодик підозрілого (трохи нетверезого) вигляду, і швидко випалив: “Ви мені вибачте, але не можу стриматись. …Ви дуже гарна мала!”  :lol:

Гиготіла всю дорогу додому. А вже біля під’їзду вирішила сфотографуватись, щоб потім обов’язково розповісти вам цю байку.
Сотий-тисячний доказ того, що все в цьому світі залежить від нашого світосприйняття. Якщо сьогодні я вирішу, що світ мусить бути яскравим і веселим, то він таким і буде. Просто відпускаєш зайві “гальма”, робиш те, що тебе посміхає, ..і помічаєш, як світ посміхається у відповідь (і, насправді, справа зовсім не в тому, як конкретно ти виглядаєш, а в тому, що в тебе всередині коїться. Воно випирає назовні, і видно неозброєним оком!)

Отака історія.

п.с. З самого ранку відчула страшне бажання щось написати на блозі. Може, бо тиждень видався доволі усамітненим (від минулих вихідних я хіба з доцею і чоловіком спілкувалась). А, може, трохи втомилась від експериментів з оптимізацією часу (займаюсь тут само-менеджментом жорстким, борюсь з “простоями” :)) – захотілось “вбити” хоч пів годинки на щось непродуктивне. П’ятниця все-таки…

А загалом, є думка обмежити час зависання в інтернеті. Фейсбуки-пошта-блоги-пінтерести – надто вже багато часу це все їсть. Та й втомлює така кількість інформації. Треба “зіскакувати”. Якраз вчасно гугль вбиває свого рідера  (достойного аналога для андроїда я так і не надибала)… Так що не гнівайтесь, якщо буду “тупити” з коментарями і довго не з’являтимусь в ваших інтернет домівках. Якщо мене нема, значить, швидше всього, я займаюсь чимось кориснішим

Всім гарного настрою, і вдалих вихідних!