Гуртом жити веселіше

За свої шкільні/ліцейські/студентські роки мені не довелося пожити в гуртожитку (якщо не вважати гуртожитком кімнату на трьох з сестрами :)). З однієї сторони, мені дуже пощастило – що є краще, ніж жити вдома з сім’єю? З іншої сторони, я підозрюю, що втратила свою дозу веселощів, які бувають тільки тоді, коли багато гарячих молодих голів збираються під одним дахом.

Так от, недавно в мене була непогана нагода випробувати гуртожитко-подібного життя, в його найкращому варіанті. Близько двох місяців я жила в Києві на квартирі з колегами по проекту – двома дівчатами з Мінську, Катею і Лєною. Дівчата підібралися “правильні” – практично, з першого дня ми знайшли спільну мову. А до кінця “терміну” не лише почувалися максимально комфортно в одній квартирі, а й навіть отримували задоволення від компанії одне одного. Далі – два слова про те, чим мені запам’ятається цей яскравий епізод з мого життя.

Вечері при свічках. Наша вітальня була оформлена в пафосному стилі: меблі з натяком на аристократію – з декором і позліткою; стіни під мармур; шкіри на підлозі; майже театральні гардини; а головне – розкішний овальний білий (!) стіл біля вікна. За таким столом якось не пасувало їсти нашвидкоруч. Тому вечеряли ми виключно при свічках. Та й меню частенько було далеко не пролетарське: морепродукти, легкі салати, сухе вино… При тому, що готувати треба було втричі рідше, ніж вдома! Таки є переваги в жіночому колективі

Дівочі посиденьки допізна. Після смачної і красивої вечері всіх зазвичай тягнуло на інтелектуальні бесіди: про мистецтво, музику, про те, як влаштований світ. Ділилися розповідями з власного життя. Нерідко посиденьки затягувались допізна, але врезультаті ми переговорили про стільки всьоооого!! Тепер враження, що ми з дівчатами знайомі не декілька місяців, а декілька років.

Ранок під звуки дафа. Одне з цікавських захоплень Каті – східний музичний інструмент на кшталт бубна, називається даф. Ідеальний тул для видобування голосних звуків і наживання неприємностей з сусідами :oops: Під нього весело вставати, танцювати і веселитися. Шкода фото/відео не залишилось.

Культурний обмін. Оскільки компанія була інтернаціональна, то ми регулярно проводили україно- і білорусько-ознайомчі заходи. То хором розучували українські слова і фрази “О-Б-Е-Р-Е-Ж-Н-О”, “Ч-О-Л-О-В-І-К”, “Ж-І-Н-К-А”.., то народні пісні співали одне одному. То сперечалися, що автентичніше – українські деруни чи білоруські драники.. 

Весела прихожа. Повністю відображала дух колективу. Шеренга взуття, гірка з ноутів, свіжий пакет продуктів з супермаркету..

Благодатний безлад. Ще з дитинства я завжди була знатною бруднулею. Як не старались батьки привити мені любов до порядку, творчий безлад чомусь завжди був милішим. Я згідна була потім довго розгрібати завали речей, заради можливості приходити додому і розкидати одяг направо і наліво. В мене навіть прізвисько було – Кузя, як в замурзаного домовика з мультика. Кумедна річ в тому, що чоловік мій – навпаки, страшенно любить чистоту. І тому, через силу, доводиться притримуватись хоча б мінімального порядку вдома. А от в Києві – нікому не було діла до того, що твориться в моїй кімнаті – тож я насолоджувалась безладом досхочу..

Традиційний тетріс перед сном. Перед сном найгостріше відчувалась далекість від справжнього дому і ностальгія за своїм львівським кубельцем, чоловіком.. Лікувалася  ..тетрісом. Поставила купа рекордів, і добряче заклікала бідний телефон.

Водна лотерея. В якийсь момент в нашому будинку вимкнули гарячу воду. Але, як я вже казала, квартира в нас була пафосна, і в наявності виявився резервний котел. Тільки от працював він дивовижно – категорично відмовлявся гріти воду, коли я вирішувала помитись. Причому, “симпатизував” тільки мені. Так і милась я в літній водичці, а дівчата – в нормальній, гарячій

І наостанок – наша кухонна фея. Четверта мешканка, що поселилась в квартирі ще до нас. Безвідмовно посміхала, навіть після найскладніших переговорів з замовником.

Одним словом – цікавий був досвід. Добре, що було з ким ділити далеке відрядження – одна я б точно там засумувала. А так – нажила двох гарних подруг, і статус “майже гуртожитської”

п.с. До речі, хто ще не знає – Я ПОВЕРНУЛАСЬ! Столичний проект завершився, і я нарешті вдома. Думаю, з’явиться більше часу на писанину. Так що до скорого!