Як ельф наламав дров..

Сьогодні я хотіла стати “добрим ельфом” …а вийшло все як завжди

Розказую історію з самого початку. Є біля нашої роботи відділення Ощадбанку, в якому я, час від часу, оплачую рахунки за комунальні послуги. Там працює дві касирки – одна трохи старша жіночка, а інша – молода, але дуже сувора дівчина. Завжди з гладко причесаним волоссям, незворушним виразом обличчя і строгим голосом. Різко забирає гроші та квитанції, голосно наказує підписатися, не дуже любить церемонитися з відвідувачами. Неприємна особа, мабуть, думає більшість клієнтів. Зате працює швидко і безпомилково, та ще й під таким стресом – в тому відділенні постійно черги…

Я вже давно спостерігаю за тою суворою касиркою, багато думала про те, чому вона така… Може тому, що робота в неї не з легких. Скільки раз, виходячи звідти, я думала: “Як же мені, все-таки, пощастило з роботою!”.

А потім одного ранку стався приємний епізод. Ощадбанк ще був закритий, молода касирка стояла біля дверей (мабуть, чекала на свою напарницю з ключами) і розмовляла з їхнім штатним рудим котом, що полюбляє спати в відділенні (його фотки є тут, тут і тут). І розмовляла так ніжно, так усміхнено, що я ледь її впізнала…
І я подумала: “Та вона ж хороша насправді… Просто на роботі одягає свою маску і працює по накатаній схемі..”

І мені захотілося зробити для тої касирки щось приємне. Якийсь добрий сюрприз, який би змусив її посміхнутися на роботі. Вирішила купити їй якогось смаколика, але дарувати від себе не хотіла – боялася, що вона не візьме подарунка. І тоді придумала цілий план: Я приходжу в ощадбанк платити за світло, вручаю дівчині шоколадку з запискою “Посміхайтеся частіше” (написану чоловічою рукою), і кажу, що це просив передати якийсь невідомий молодий чоловік на вулиці. І далі, по плану, касирка мала зрадіти і посміхнутися.

Але насправді все вийшло трохи по-іншому. Дівчина помітно “напружилась”, почала випитувати мене як той чоловік виглядав і чи стоїть він там досі, питати в напарниці “хто це вже з самого ранку мене знайшов”, аналізувати почерк – “Та ні, то не Валєра..” –  і взагалі страшенно переживати. ..І зовсім не посміхалась!

І тепер я сиджу на роботі і не можу перестати картати себе, що вигадала всю цю секретну історію, замість того, щоб прямо вручити дівчині свого подарунка… І ще жалію, що щоколадку купила в магазині навпроти за декілька хвилин до вручення, а отже мене дуже легко вичислити… І взагалі тепер соромлюсь з’являтися в те відділення…

Отак-от.  Даремно я думала, що бути “добрим ельфом” легко.
Сподіваюся моїй героїні, в глибині душі, стало хоч трішечки приємно.. Як думаєте?