Клуб оптимістів: таксист анонім

Вчора зі мною сталась дуже позитивна історія.

Я трохи засиділася вгостях в батьків і довелося викликати таксі, щоб добратися додому. Таксішка виявилася розкішним новеньким чорним ауді, а таксист – просто надпозитивним дядьком. З перших же хвилин він  (наперед) вибачився за можливі незручності, мовляв, “я працюю таксистом тільки п’яту ніч“!!! І правда, як тільки ми виїхали з двору, таксиста-новачка відразу ж понесло не в той бік Довелося всю дорогу йому казати куди їхати, де повертати і все таке.

Дядько, видать, балакучий – через 5 хвилин я вже була в курсі останніх подій в його житті За фахом він бухгалтер, останні Х років веде справи декількох невеликих компаній. Ніби має трохи досвіду, навіть “випустив декількох учнів”, що також стали нормальними бухгалтерами. Але от біда – в час кризи компанії, які обслуговує наш герой, почуваються не дуже добре, так що і в нього, як бухгалтера, справи пішли гірше. І тоді дядько надумав піти додатково працювати таксистом!

Уявляєте? Вдень – бухгалтерія, вночі – таксі!

Отож, вчора був його п’ятий день на роботі. Він почувався не дуже впевнено в новій ролі. Наприклад, ледь не забув відзвітуватися по рації, що везе пасажира. Зате поки ми їхали з Варшавської в Рясне йому встиг подзвонити колєга, поцікавитися як справи, а він встиг похвалитися, що везе симпатичного пасажира. “То мій товариш, він готував мене до нової роботи! Всякі-там терміни пояснював… Я от “на підхваті” працюю, а не “з плінтуса”, розумієте?..” (сміється). Смішний такий

“Я взагалі – страшний оптиміст. Наразі я на нулі – за останні 5 ночей дуже втомився, але ні копійки не заробив. Але хто знає, треба хоч з місяць поїздити, там буде видно. В будь-якому разі, є позитив – хоч Львів вивчу. От тепер вже знаю де Варшавська!  …і пасажири мені адекватні, нормальні люди попадаються – може через те, що я на Введення почав працювати! Як кажуть, як почнеш так і поведеться… Жінка моя трохи сумує через ту затію (я їй навіть не зізнався, коли першу ніч на зміну поїхав), але я дуже оптимістично настроєний…”

Розповідав і постійно сміявся. А я дивилася на того дядька і думала – як же це все сміливо з його боку! Взяти і спробувати себе в чомусь зовсім новому, такому некомфортному і непростому… Отак просто дати собі “місяць на спробу”. І невідомо, наскільки його вистачить, і чи залишиться він таксистом, але вже сам факт того, що він спробував – дуже важливий! ..мені часто “кишка тонка” поміняти в житті щось значно тривіальніше. Наприклад, я дуже довго наважувалась сісти за кермо після старих невдач..

І ще мене вразило оце супер-позитивне ставлення до життя! Я думала жовті окуляри – це в мене, та де там!! Мої окуляри бліднуть порівняно з тим незвичним таксистом!

Бажаю і собі, і всім нам не боятися експериментувати, давати собі право на спробу і на помилки. Адже, в будь-якому разі, це новий досвід, який зробить нас мудрішими!

p.s. Шкода, що я так і не поцікавилась як того дядька звати, і номера його не записала. Я б не проти завжди  їздити з таким задоволенням і зарядом натхнення!