Останні тижні в нас багато роботи по проекту.. Але ми тримаємося, віддано і стійко. Сидимо по 8-9-10 годин на роботі і лабаємо. Часу бракує, хоча ми суперперформери! Але нічого, прорвемося, не вічно ж такий напряг буде.. Потім підемо святкувати. ..А поки що – лабати, лабати і ще раз лабати. Яка там п’ятниця, яке Thanks God it’s Friday? На тому боці чату сидять замовники, яким НУ ДУЖЕ треба, щоб ми все завершили вчасно…
…і тут я отримую таке:
На тому боці – ірландець, в якого зараз 5-та(!!!) година вечора.
Капець, у нас з ними 2-годинна різниця, він вже збирається додому чи на півас – святкувати завершення робочого тижня, а я – на роботі, і кінця ще не видно… Мабуть і мені пора, ГА?!!
А взагалі, треба нам, добросовісним українцям, вчитися в наших західних колег – не змішувати роботу з особистим життям. Дзвінок відбамкав – знач пора додому.
Пригадую, ще один показовий випадок, коли ми тестували продукт для одного крутого замовника, і якраз за декілька днів перед офіційним релізом продукту (який буває десь раз на рік, не частіше), в головного і єдиного(!!!) розробника народилась дитинка. І він з чистою совістю відправився на свій законний parental leave щось на два тижні – а в нас критичні баги, реліз під загрозою зриву..
І, думаєте, хтось того розробника напрягав? Та нізащо в світі! Їм навіть в голову не прийшло попросити його, наприклад, попрацювати 2 останні дні перед релізом, а потім відпочивати скільки положено.
Коли в нас ситуація “народ, воєнний стан на проекті, сидимо “до переможного” – зовсім не дивина.
Отакі от ментальні відмінності 
Хто платить, той і замовляє музику. А взагалі, головне щоб керівництво це бачило, і не допускало такого. Бо люди можуть видавати оверперфоманс, а потім просто забють, бо все схарило. У всьому має бути міра. І доречі це є всюди, коли все горить а замовник в 5 встав і пішов бо в нього роб день закінчився.
Mental’ni vidminnosti mental’nymy vidminnostiamy. Dumaju tut sche velyku rol’ grajut’ kontrakty + trudove zakonodavstvo + sudochynna systema v tyh krajinah….