Прочитала статтю про перфекціонізм на management.com.ua. Подумала, що в мене також проявляється такий синдром. Дуже часто я відчуваю якусь безпідставну тривогу чи незадоволення собою через речі, які того не варті. А часом, взагалі навіть не починаю робити справу, усвідомлюючи що зробити її “так як треба” не вийде.
Але, як не парадоксально, вміння “схалявити” чи проігнорувати частину завдання дуже важливе для досягнення успіху. Жодна людина, чи компанія (навіть успішна) не робить все ідеально. Більше того, мало хто робить все просто добре. Як гласить відомий принцип 80/20 – 20% ваших рішень є запорукою 80% успіху, а отже решта 80% не такі вже і важливі.
А ще, часто краще зробити хоч якось, ніж ніяк. А потім подивитися на результат, і зробити наступного разу трохи краще. І ще краще, і так далі.
Те саме, між іншим, абсолютно застосовне в тестуванні – всі знають, що написати ідеально-працюючу програму неможливо. Але є певний прийнятний рівень якості, якого треба досягнути, щоб програма відповідала контексту, для якого її розробляють. Є ціла школа тестування під назвою “Context-Driven School“, що базується на цьому принципі. Грубо кажучи – треба провести лише 20% тестів, що справді важливі (якщо ж дивитися на проблему з точки зору перфекціоніста, то навіть немає змісту розпочинати тестування – бо перфектно його зробити неможливо).
Озираючись назад на свої особисті перемоги і досягнення, я розумію що більшість цих результатів були далеко не ідеальними. Але вони відбулися – і це вже значило дуже багато. Кумедні перші публічні виступи, спроби в “журналістиці”, кулінарні “шедеври”, не завжди вдалі “експерименти” на роботі, і багато чого іншого, чим я можу пишатись, незважаючи на всі недоліки і помилки, зроблені по ходу.
При цьому я не хочу сказати, що увага до деталей чи вміння доводити справу до кінця – не важливі. Просто треба переконатися, що справа, яка забирає багато часу та уваги реально варта того.
п.с. А ще більший гріх – насаджувати свій хворобливий перфекціонізм іншим людям. Сподіваюся пам’ятати про це, коли буду наступного разу коментувати чужі досягнення. ..А то вже були прецеденти занадто жорсткої критики з моєї сторони, яка, насправді, тільки шкодить… Вибачте всі, кого я скривдила! 
п.п.с. Автор фотографії до посту Sarah Hobbs.
Все правильно. Я прочитав статтю і полегшено зітхнув, в мене ніби такого нема, лише в дуже окремих випадках.
А нарахунок того, що перфекціонізм однієї людини може нашкодити іншій, це факт і з цим постійно стикаюсь на роботі. якщо не особисто то принаймі бачу збоку. Коли одна людина хоче зробити роботу досконало і витрачає на це 10 годин, при чому з різних причин, чи її ніхто не чекає вдома. в неї нема інших зацікавлень окрім роботи, вона просто завжди була першою повсюди і хоче і тут так бути. Інша хоче витратити 8 законих годин, і зробити стільки скільки потрібно, але на фоні першої вона буде виглядати гірше, без усілякої вини.
таки правильно. але я б хотів в собі мати “трохи” того перфекціонізму, бо ось так живиу і відчуваю, шо не дотягую багато чого, що міг би зробити краще.
Взагалі, це можна сприймати як чисельні методи. Точно розвязати будь-яку задачу на двійковому комп’ютері майже неможлливо. Ми завжди намагаємося наблизитися до розв’язку. Шукаємо прийнятні для нас епсілони і дельти ), щодо того, шоб починати шось робити чи ні. Треба вміти усвідомлювати свої сили і можливості, але і таки шось робити.
А ти критикуй, це може приносить стимул і користь. Адекватні люди занадто гостру і зайву критику спокійно пропустять повз вуха і не ображатимуться.