Sharenting. Про дітей і публічність…

Оприлюднено Оприлюднено в Некатегоризовано

Натрапила на цікаву статтю (англійською): Where and when does a parent’s right to share end online? Мушу з кимось про це поговорити…

anonym

Якщо коротко – то йдеться про сучасних батьків, які доволі охоче діляться з іншими людьми (на блогах чи в соцмережах) інформацією про своїх дітей. Ну, знаєте, похвалитися які вони гарні і здібні ростуть, поділитися враженнями від батьківства, зберегти якийсь особливий спогад. Американці вже навіть придумали термін – “sharenting” – як мікс “share” (“поширювати”) і “parenting” (“батьківство”).

Я, наприклад, веду “Мамині хроніки” (якраз в чернетках лежить чергова порція…) і до певної міри вважаю, що роблю це не лише для себе, але й для моїх дівчат: коли вони виростуть, то зможуть прочитати про те, які вони були кумедні/хороші/особливі. Але з іншого боку, що як доросла Ксеня чи Настка не захоче щоб будь-хто з її оточення міг знайти її дитячу фотографію? Або прочитати як вона недовимовляла слова? Чи як ревнувала маму до сестри? Що як її власні спогади про дитинство не будуть співпадати з моєю версією? Що як це може чимось зачепити чи травмувати її?

Поки діти маленькі і все так невинно і мило, то почуваєшся комфортно, розповідаючи про своїх малюків на цілий світ. Але цікаво, коли починається та межа, після якої треба вводити жорсткішого цензора або ж зовсім припиняти публікувати персональну інформацію про дітей (без їхнього на це дозволу!)…

Пригадую, читала допис на одному з блогів, де мама з нагоди дня народження сина-підлітка підбивала підсумки його року. Нічого ніби особливого не викривала, секретиків сина не розповідала. Наприклад, писала що він нарешті знайшов “свою зачіску” і любить вкладати волосся так-то і так-то. Або що йому туго йдуть певні предмети в школі, а інші речі він робити обожнює. ..але я тоді чомусь уявила що це читають його однокласники. І як хтось може почати дражнити його на тему зачіски… чи на тему його домашніх захоплень… Цікаво, як йому усввдомлювати, що про нього можуть розповісти (рідна мама!) усе що завгодно?

Інша справа, що діти й самі, як тільки доростають до власного аккаунта в ФБ починають валити туди все що треба і не треба (щоразу не знаю як реагувати на пропозиції ФБ-дружби від дітей моїх знайомих та на їхні дивні дописи…). Але то окрема проблема, про яку я ще маю час (сподіваюся хоча б років 10) подумати. А от з власним кодексом розповсюдження інформації треба визначатися вже зараз.

Серед моїх знайомих і знайомих-знайомих є кілька людей, які категорично проти розповсюдження дитячих фоток. І я не те б що їх засуджувала (їхні діти – їхні правила), але не до кінця розуміла (“Бувають же такі диваки…”). Хіба можливо не похвалитися своєю дитинкою в костюмі сніжинки після того, як вона розповіла перший в житті вивчений вірш?! Зрештою це ж мій власний досвід материнства, це річ, про яку мені хочеться розповідати, річ якою я в житті пишаюся, ну правильно? Чи не зовсім?..

В тій англомовній статті була цікава теза про ідентичність дітей та ідентичність батьків. І розмиту межу – де закінчується мій власний досвід (моя дитина, моє материнство- мої права, мої правила) і починається окремий простір самої дитини (окрема людина – її правила, її права, а не мамині!). Це нагадує мені відчуття власної тотожності з новонародженою дитиною. Перший час сприймаєш її як щось невіддільне від себе. Але раніше чи пізніше приходить момент, коли тобі самій хочеться намалювати межі – є я (яка має право існувати самостійно!) і є дитина. І потім ти все чіткіше бачиш як на твоїх очах росте окрема особистість. То що, виходить, що в психологічному/виховному аспекті я Ксеню вже “відпустила” рости окремо від мене, а в інформаційному/публічному досі утотожнюю себе з нею? Кумедна думка: в мене навіть на профілі в ФБ не мій портрет, а фотка всіх трьох: мене, Настки і Ксені. “Я і мої діти”.

Одним словом, я трохи збентежена цим питанням “sharenting”-у. Хотілося б віднайти якийсь мудрий баланс між тим, що я розповідаю/показую і тим, що залишається в колі сім’ї. Домовитися про наші з чоловіком правила – що/кому/коли поширювати (а то він ніби й зовсім непублічно зазвичай поводиться, але раз в сто років може десь виставити наші спільні фото, зовсім не поцікавившись чи я не видаюся там собі повною і чи нормальний на мою думку вигляд там мають діти. До слова, зараз в нього в ФБ взагалі на профілі ми всі четверо :)))

Поговоріть зі мною на цю тему, може хтось вже має якісь критерії і best practices? :) Чекаю ваших коментарів.

Поширюй позитив далі:

14 коментарів до “Sharenting. Про дітей і публічність…

  1. Христю. Якось почала про це думати, коли чоловік сказав, що він проти виставлянь фото нашої доньки в соц.мережах.. Ця розмова наклалась з прочитанням історій, про сексуальне насильство, в тому числі і дитяче, по хежтегу #я не боюсь сказати. І з року малої я перестала публікувати фото.
    З іншого боку, маю купу знайомих і друзів не у Львові і дуже рада бачити фото їхніх дітей. Бо знаєш фото саме дітей – дуже позитивні і життєнадихаючі …чи то краще б сказати дають такий сильний заряд гарного настрОю. Якщо говорити про твою ситуацію: то я тобі вже казала, що твій блог надихнув мене на батьківство ….і от якби був тільки текст, без сонячної кучерявої Ксені…чи дав б він такий же поштовх мати своїх дітей? … Хоча..письменники ж пишуть книги без ілюстрацій …ну і додам до роздумів аргумент : колись мої батьки і їхні друзі розсилали одне одному фото свої дітей, деякі з яких голяса, ці фото вклеєні в мій альбом … І от маю я парочку голих далеких знайомих в альбомі, хтось і мене має :)…такий тоді шеринг був і нас “дітей” не питали… Хм..якось сумбурно написала… До речі, чоловіка “тегаю” тільки з його дозволу… І от думаю, що хотіла, щоб інші люди мене питали перед тим як позначати на фото…

    1. Коротше, “палка з двома кінцями”. Як і все з тими цмфровими технологіями… я вже подумую чи не започаткувати цілу рубрику на цю тему. Ми лишень починаємо замислюватись про всі ці речі, на заході їх вже давно обговорюють. Пора і нам поставитися до свого вибору “використовувати/не використовувати, поширювати/не поширювати більш свідомо.

      У випадку з дитячими фото можна пробувати просто уважніше ставитися до налаштувань приватності дописів в соцмережі, до окремих “кіл друзів” (не всі серед моїх 500+ френдів в ФБ реально мені друзі) і т.п….

  2. деколи такі потрапляють відео на ютубі, шо хочеться розбачити.
    навіть, якщо дитина погодиться, щоб то відео було поширене, про наслідки вона може не здогадуватися. все залежить від батьків і їх культури.

    я думаю що звичайний допис в блозі і фото не зроблять шкоди.
    дитина не ображатиметься потім, тим паче шо ти її виховуєш і у вас буде схожий світогляд.

    більше того зараз популярний відео-блогінг. діти знімають і поширюють стільки інформації, що вже нікуди не дінешся. от з тим може бути дійсно весело )
    культуру того треба буде якось виробити завчасно. аби не набивати гулі

    1. Щойно в цьому ж обговоренні в ФБ винайшла для себе критерій “а якби це була твоя найкраща подруга – розповіла б?”- це щоб фільтрувати що можна розказувати/показувати, а що ні. Або інший критерій: “а якби таке поширила сьогодні про тебе твоя мама?”

      …але загалом починаю схилятися до думки, що треба створювати собі більш приватні “світи” в мережі, де можна виговоритися. Є речі, які варті того, щоб трубіти на весь світ, а є речі, про які можна розказати лише “своїм”.

      П.с. до речі вправа на визначення отих “своїх” серед купи онлайн знайомих – теж доволі цікава :)

  3. якби то не було дивно, але світити своїм обличчям та обличчями чоловіка та диитини в соцмережах не дуже люблю. рідко то роблю і то лише для дуже-дуже близьких. ну в мене така ситуація, що ми далеко від друзів. і це спосіб не забувати як хто з нас виглядає : ) щодо однокласників чи друзів дітей теж не сильно переживаю. вони української не знатимуть : ) блоґ хоч і публічний, але про нього знає не так вже й багато людей : ) здебільшого то ї є друзі. як воно далі буде не знаю. завжди все можна видалити. я розумію — те, що викладене в інет так і лишається в інеті : ) але зробити пошук для звичайного користувача складнішим можна : )

    1. Ну так.. для тебе й справді все особливо – бо блог це спосіб не втрачати контакт зі знайомими з України. ..цікаво, якби була можливість публікувати для вибраних к-ті людей, чи скористалась ти б такою опцією? :)

  4. Я про це думав давно, і з Оксаною то обговорювали давно, але ніц розумного не придумали, тому маємо то що маємо, а там дася чути.

    1. Щодо вас, то тут все як в Олександри з моїми хроніками. Твої розповіді про вашу сім’ю, фотографії ваших дітей – то завжди було для мене великим натхненням і зарядом позитиву… було б прикро якби ви зовсім пропали онлайн. Хоча з іншого боку, може б ми б тоді мали мотив бачитися частіше в реалі? ..чи навпаки, втратили б контакт? :)

      1. Якщо чесно, то наразі дуже прикра тенденція того що ми все менше бавимось з старими друзями в реалі, бо всі дорослішають, у всіх роботи діти, будови, відрядження, школи, гуртки, відпустки, сраки,мотики. Тому імхо онлайн рятує. А як дуже переживаєш стосовно того, що шариться, то все просто, робиш список довірених/п перевірених і ставиш його дефолтним, якщо ж хочеш поширити для всіх то вже змінюєш рівень доступу. І доречі, я так робив.

  5. Є давним- давно прописані правила безпеки у цифровому просторі, а також тієї частини що стосується дітей, а саме: не розповсюджувати інформації , яку можна використати проти вашої дитини- захоплення, гурток, геолокація, домашні звички ( наприклад прогулянка з собакою по одному й тому ж маршруту щодня і т.д), фотографії- обов’язково – без оголених частин тіла та інше. І звичайно, ваша справа приймати це чи ні.

    1. Ну це зрозуміло – з міркувань безпеки. З цим всім я згідна. Але окрім цього я тут трохи про тонші речі розмірковую. Етичні критерії по відношенню до самої дитини, як окремої особистості…

  6. я кілька разів бачила цей пост в тебе на фб, і все не могла всістися щоб спокійно подумати :)
    я люблю своїх дітей, і це конкретна частина мого життя, і власне тому в мене на аватарці дуже довго були ми троє – я і дівчата, а зараз я просто не можу вибрати фотку, де б були ми всі і вона б мені подобалась :) а у Василя сама знаєш хто на аватарці :roll:
    щодо викладання особистого – ми домовилися не викладати голопопих дітей своїх, назвемо це з міркувань безпеки. поділити друзів у фб на дуже близьких і всіх решта мені не вдалося, я так не можу. я або пишу для всіх, або вже тоді краще не пишу зовсім. ну а коли пишу, якось автоматично пам”ятаю що то читатимуть всі.
    загалом, оця тема для мене ще сильно відкрита, і я прийду поговорити про це ще не раз :)

    1. Треба винайти собі якийсь кодекс… хоч бери і круглий стіл збирай на цю тему :)
      ..для мене питання досі відкрите, але ця стаття стала початком перших змін в моїй поведінці онлайн. Не постати особисте на весь світ (хай буде поки принаймні обмеження в 500+ людей, які зараз в друзях, я ще до того списку доберусь і його скорочу. Правда до блогу це поки не застосуєш). Завести собі “приватніші” віддушини онлайн (типу приватної сестринської групи чи мого інстаграм аккаунта, де я лишаю лиш безпосередніх знайомих, і то лише тих, що “до душі”).

      А профіль вже одиничний поставила. …зрештою, є й переваги, не будуть сприймати мене люди виключно як “ко-ко-ко”-мамочку :)))

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

 

;) :roll: :oops: :lol: :evil: :cry: :X :E :D :-| :-o :-P :-? :) :( 8) (yes) (sun) (nerd) (mmm) (flower) (drunk) (dance) (clap) (bandit) (angel)