Про тата в декреті

Оприлюднено Оприлюднено в Клуб оптимістів, Огляди книжок

Куди його пристроїти? До мого віртуального “клубу оптимістів” чи краще до “маминих конспектів“? ..може, хай лишається в обох категоріях – як (1) – однозначно оптимістичний дядько, (2) – з яким є про що поговорити всім мамам. Артем Чапай, автор книжки “Тато в декреті. Про що не питають жінок”, що зовсім скоро з’явиться на книжкових полицях.

Артем Чапай

Коли знайомі з видавництва “Віват” попросили “промодерувати” презентацію Артемової книжки (ні про книгу, ні про автора я до того ніколи не чула), мовляв: “У вас багато спільного. Ти в декреті з двома дітьми, і він з двома синами вдома сидить..“, – то я, відверто кажучи, сприйняла таку пропозицію з долею скепсису. Пригадався випадок з моїм інтерв’ю на радіо, де я мала сказати щось натхненне з приводу Дня Матері. А натомість половину передачі виступав якийсь “тато-герой” – дядько, що після року сидіння в декреті з малюком на всю країну розказував: “Та це може кожен, все просто.. Ну підгузники поміняти, ну погуляти… Головне – любити своїх дітей і тоді байдуже чи ти жінка чи чоловік“. І ніби й правильно казав, але після того в мене лишилась якась образа за всіх нас, “мамів-героїнь”, чий ніфіга не простий материнський подвиг ніби взяли й знецінили (“може кожен?!!“), та ще й не коли-небудь, а в день нашого “професійного свята”.

Так що можете уявити моє захоплення, коли я почала читати книжку Артема і там все було навпаки. Там був правдивий голос людини, яка побувала “в наших капцях” і без применшень розповідає, як це іноді важко, як діти можуть довести до “кондрашки” і як буває “вовком хочеться вити”, коли надовго лишаєшся з ними сам-на-сам. Автор називає свій твір “одою жінкам”, а себе самого – феміністом. Адже з його “дзвіниці” тата-декретника дуже добре помітно як багато зазвичай “тягнуть на собі” мами, і як мало визнання/допомоги/симпатії вони за це отримують від оточуючих (інша справа – тато з дітьми! От молодчина! От герой!).

Але ще приємніше було читати про щасливі миті цього “тата в декреті”, якими він ділиться так детально, так відверто і так чуттєво, що хочеться вигукнути: “Хлооопче, та ти справді знаєш про що говориш! Як же я тебе розумію!!“. Ніколи не думала (і тут вже я мислю стеротипно!), що чоловік може відчувати так само тонко, як жінка. Радість від простих речей, закоханість до власних дітей (з їхніми посапуваннями, теплими тільцями і постійною потребою в любові), зрештою банальне вміння помічати красу і неповторність окремих “звичайних” (але насправді дуже особливих) миттєвостей.

Деякі місця книжки були цікавими, як своєрідний анонс того, що в мене тільки попереду. Артемові хлопці трохи старші за моїх дівчат, тож мені, наприклад, було приємно почути, що прийде колись момент, коли “з двома буде легше ніж з одним”. Цікавим був розділ про дітей і творчість (і що замість того аби відкладати творчі задуми в довгий ящик, можна в тому чи іншому вигляді поєднувати їх з дітьми). Та й загалом цікаво було побачити на прикладі реальну сім’ю, де тато і мама на рівні можуть “передавати варту” одне одному, самостійно (по кілька годин, а то і на повний день) піклуватися про дітей, даючи можливість партнеру займатися “своїми справами”.

Я вже кілька разів послуговувалась цитатами з книжки в обговореннях з власним чоловіком, у відповідь на його типові “я не створений для маленьких дітей“, “у тебе ж материнський інстинкт” і тому подібних тез. І не те що я сподіваюся на революцію в нашому (доволі консервативному) сімейному устрої, але прикольно мати приклад реально існуючої людини, як доказ що альтернатива можлива. Хто-зна, може вдасться колись підсунути Андрію і весь текст повністю! ;)

Коли рік тому вийшли мої “Диво-пристрої”, то хтось з книжкових оглядачів запропонував для них окрему рубрику – “книжка-подруга”, здається, якось так. Не енциклопедія не інструкція, не посібник. А просто книжка, від якої післясмак, як від розмови з однодумцем: потеревенили “про своє”, і аж приємно стало. Як на мене, “Тато в декреті” – з тої ж рубрики. Чорнову версію Артемової книги я читала в лікарні, де ми з Насткою кілька годин чекали на одну планову медичну процедуру. Я трохи нервувала і спеціально взяла читалку, щоб відволіктися. Навіть не знаю чи можна було б вигадати кращої розради на ті лікарняні півдня! Я посміхалась (коли сумно, коли весело), міцніше пригортала Насточку, і відчувала велику вдячність і симпатію до автора, що так безпосередньо поділився своїм життєвим досвідом. Додайте до цього чудове почуття гумору і гарну порцію життєвої філософії і зможете уявити яка на смак та книжка. Або продегустуйте невеличкий фрагмент самі.

Одним словом, я таки погодилась бути “модератором” тої книжкової презентації. З радістю познайомлюсь з Артемом і його дружиною Оксаною! І вас всіх запрошую прийти:

п’ятниця 16 вересня,
“Львівська копальня кави”, що на пл. Ринок,
початок о 16:00.


І, звісно, купити примірник книжки “Тато в декреті” на форумі чи у книгарні! Мені видається, вона того варта.

Тато в декреті

Поширюй позитив далі:

1 коментар до “Про тата в декреті

  1. я хочу, сподіваюся що зможу прийти!!
    та, в нас зазвичай мама-з-дітьми це нічого особливого, всі через це перейшли ітп, а тато-з-дітьми сприймається як вау 8)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

 

;) :roll: :oops: :lol: :evil: :cry: :X :E :D :-| :-o :-P :-? :) :( 8) (yes) (sun) (nerd) (mmm) (flower) (drunk) (dance) (clap) (bandit) (angel)