Весняна Австрія. Тиха і мальовнича.

Знаєте про що я зараз мрію найдужче? Про подорож кудись з Андрієм і дівчатами. Вибратися нарешті зі всіх тих нудних хвороб-карантинів, якось закрити питання з паспортами-візами, запакуватися в машину і махнути в якесь цікаве місце хоча б на кілька днів… А поки про все це можна тільки мріяти, розкажу вам про нашу минулорічну поїздку до Австрії – хоча б спогадами мандрівними себе потішу 🙂

Весняна Австрія давно була у моєму списку бажань. Хотілося гарних альпійських пейзажів: щоб і гори були, і озера, і тихі гірські містечка, де затишно і спокійно. Хотілося піших прогулянок, свіжого повітря, смачних вечерь, і головне – хотілося щоб час трохи стишив свій хід і можна було хоч тиждень пожити без поспіху і стресу. І вже не знаю, чи то ми так чітко сформулювали свої забаганки Всесвітові, чи просто нам дуже пощастило, але коротка австрійська мандрівка перевершила усі наші очікування.

Місце призначення вибирали майже “пальцем в небо”. Погуглили щось на кшталт: “Австрія, казкове містечко на березі озера“, відразу ж натрапили на фотографії мальовничного міста Гальштат, що знаходиться посеред гір недалеко від Зальцбурга. Порозглядали-покрутили гугломапу, виявили, що в тому районі є ціла купа крутих озер і на рівні “чуйки” зупинили свій вибір на озері Wolfgangsee. А далі план відпочинку буквально напрошувався сам по собі. Серед наявного житла на booking.com звернули увагу на оригінальну пропозицію  у St. Wolfgang – приватну ферму, що примостилася на полонинці, подалі від центру міста. Виглядала вона цікаво. А ще цікавіше виглядала дивна пунктирна лінія, що проходила біля неї на карті і вела кудись вище в гори. Трохи наблизили – то виявився паровозик, що по вузенькій колії вивозить туристів на найвищу місцеву вершину.

“О, крутяк! Хочем-хочем!” – подумали ми і продовжили розглядати карту. З іншої сторони озера, біля села St. Gilgen було промарковано канатний витяг на гірку. А по самому озеру густо розходилися пунктири-маршрути місцевих корабликів. Одним словом, місце ніби саме запрошувало приїхати і випробувати всі ті атракції. Так ми за один вечір визначилися і куди їдем, і де жити будем 🙂

А тепер показую, що з того експромту вийшло. 

Наша ферма Auerhiasbauer виявилася саме такою казковою, як на фотографіях. Місцина там дуже мальовнича. Змійка-дорога з ідеальним покриттям веде через акуратно покошені альпійські луки вверх від озера, і чим вище піднімаєшся, тим красивіший краєвид тобі відкривається. Територія ферми ніяк не обгороджена –  нема змісту, поруч лиш кілька сусідських будинків, і всі між собою, так виглядає, добре ладять. Тож є чудове враження простору та свободи. А ще чисто дитяче відчуття,  що “я – король гори!”.

До речі, ферму я називаю фермою не просто так. Це справді фермерське господарство звичайної австрійської сім’ї, яка тримає кількох корів і кроликів – на радість всіх дітей, в тому числі нашої Ксені. А ще господарі мають цілий гараж тракторів, комбайників та іншої корисної техніки – то вже на радість нашого тата 🙂

Саме містечко St. Wolfgang, до якого нам було 15 хвилин ходу панорамними стежечками вниз – невеличке і доволі приємне. В центральній частині є  церква імені святого Вольфганга – покровителя містечка. Є кілька готелів, один з яких відомий як місце дії німецького мюзиклу 30-х років (здається, місцеві жителі дуже пишаються цим фактом). Є багато невеличких крамничок з виробами ручної роботи, австрійськими національними костюмами та іншими сувенірами. Ну і головне – є де смачно поїсти: затоптати велику шніцеляку в ресторанчику з чисто австрійським колоритом. Одним словом, є усе, що треба для щастя 😉

Комусь St. Wolfgang може здатися аж надто спокійним, навіть нуднуватим. Та для нас – з дворічною Ксенею і потребою просто розслабити голову – це містечко пасувало якнайкраще.

А ось і той самий цікавий гірський паровозик, який ми випадково помітили на карті. Він щодня піднімається на гору Schafberg, набираючи при цьому біля 1200 м висоти.

Дизельний або паровий тягач штовхає кілька вагонів з людьми вверх, подекути під доволі крутим кутом – мало не 30%. Колеса та колія мають особливу конструкцію з коліщатами посередині, аби потяг не втратив контакт і не скотився, чого доброго, вниз 🙂  Називається “зубчаста залізнична дорога“.

Ось вершина Schafberg, 1783 м над рівнем моря. Звідси відкривається чудесна панорама на озеро Wolfgangsee і сусідні озера Mondsee та Attersee. На горі є готель (цікавий мабуть досвід – жити в такому високогірному готелі. Тільки уявіть який там розкішний схід сонця…), а також можливість чимось перекусити поки чекаєш на паровозика вниз.

А це вже наш підйом на канатній дорозі Zw?lferhorn, з протилежної сторони озера Wolfgangsee, біля села St. Gilgen.

(Андрій показує на гору Schafberg)

Тут не так високо, зате місце чудово підходить для невеличкої пішої прогулянки у виконанні таких матрасників як ми.

Приємним бонусом прогулянки виявився ресторан-колиба, що вигулькнув просто на стежці, як тільки ми притомилися і захотіли їсти. До слова, Австрія часто дивувала такими чудесами: варто тільки чогось захотіти, як на тобі – все вже перед твоїм носом.

Про St. Gilgen розповідати нема чого, він ще менший ніж St. Wolfgang, і чи не єдиний факт, яким це село відоме – що тут народилась і жила мама Моцарта 🙂
А нам він запам’ятався нахабними лебедями (один з них вкусив Ксеню за пальця!) і ще раптовою зливою, яка налетіла на село за лічені хвилини ледь не обливши нас з голови до ніг.

Це все стосувалося нашого “базового озера” Wolfgangsee. Далі – ще кілька кадрів з інших місць, куди ми встигли заскочити.

По-перше, Hallstatt, “казкове містечко біля води”, про яке знає гугль ..і всі турити-азіати, що приїздять до Австрії. До слова, китайці навіть мають репліку цього місця у себе на батьківщині  😮 …

Там було справді дуже гарно, але через натовпи туристів з телефонами на селфіпалках, навіть в половину не так душевно, як у нашому милому тихому St. Wolfgang. Запам’яталася стара церква з черепами (місця, розумієте, мало було для поховань, тож старі кості виймали з землі і складали на полички, а на їх місце хоронили нових людей), багато “шпалерних дерев” (теж workaround щоб не займати багато місця), а ще будинок з відмітками рівня води за останні сто років (найвища з них, після повені на початку 20 століття, мало не сягнула до даху того “мірного будинка”).

А от в місцеву соляну  шахту ми не потрапили, бо там пускають з дітьми від 3 років, а нашій Ксені було лише два з хвостиком. Треба буде колись надолужити!

Зате ми вдосталь надивилися на Hallstatt з висоти пташиного польоту, піднявшись на вагончику високо в гори, де розмістився гірськолижний комплекс Dachstein.

Було цікаво сідати у вагончик в шортах та футболках, а на вершині гори застати височенні кучугури снігу. Ми, чесно кажучи, на таке не розраховували, тому в Ксені такий дивний вигляд – натягнули на неї все, що могли 🙂

Зимою тут катаються на лижах, а в теплу пору – займаються парапланеризмом і просто милуються фантастичними краєвидами. Спеціально для таких цілей тут спорудили цілий оглядовий майданчик “п’ять пальців”, у формі розчепіреної долоні. За моїм особистим рейтингом це була чи не найцікавіша локація цілої поїздки. Тож дякую Сашкові за “наводку”, було б шкода таке пропустити 🙂

Також незважаючи на наш виключно гірський настрій і обмежений час, було б помилкою не побувати в місті Salzburg, до якого від нас було рукою подати. Ми правда зовсім не підготувалися і не мали жодного визначеного плану, що там робити (“Скільки там того Зальцбурга, на місці розберемось!”), тож на практиці це все обернулося банально: доволі довгою прогулянкою парком від місця парковки і до замку , а потім іншою дорогою назад 🙂

Але враження залишилися найтепліші. Ксені сподобалась “пісочниця” з кубиками в дворі замку, а мені – той факт, що там виявився ресторан, який працював навіть після закриття каси на вході (поки ми допленталися, то вже все зачиняли) і пригощав відвідувачів (голодних і втомлених нас!) дуже смачними стравами на додачу до ідеального вечірнього краєвиду  (mmm)

Загалом поїздка вийшла коротенька, але дуже смачна. Як добрий апетайзер, після якого розгорається неабиякий апетит до основної страви. Це я до того, що чекай нас Австрія в гості знову! Приїдемо ще, всерйоз і надовго…

Гарного усім настрою! І мандрівної весни 😉

п.с. До слова, в цьому дописі ви мали змогу подивитися фотографії, які я раніше заготувала для друку у форматі невеличкого фанбуку 15х15 см. Вийшло доволі симпатично – непогана ідея, як можна оформляти фотоспогади з окремих поїздок…