Вчора підбирала композицію для свого пробного Stop motion відео (одне із завдань Spring Photo Sprints) в папочці з музикою в стилі кантрі, і випадково надибала ось таку пісеньку (уважно послухайте текст): https://www.youtube.com/watch?v=TUVnJcR24PU
Послухала і подумала, скільки всього важливого не встигаю останнім часом і я. Вся в роботі, клопотах і усвідомленні власної супер-зайнятості. Не знаходжу часу, щоб подзвонити батькам, сестрам, найближчій подрузі. Не знаходжу часу пройтися містом, в яке мене закинула доля. Не знаходжу часу на себе і на те, щоб спокійно подумати. І тільки й заспокоюю себе перед сном: “Може завтра.. Так, завтра точно знайду на все час”…
А той час все не знаходиться і не знаходиться. І біжить так невпинно, що аж не віриться. На днях мій, такий молодий (!) тато святкував свої 50! Як ті роки встигли так швидко пробігти?..
А сьогодні ввечері я знову сідаю в потяг Львів-Київ і з самого ранку понеділка знову занурююсь в суєту, в клопоти і поточні проблєми. І знову не знаходитиму часу на важливе.
Але до вечора ще є час. Я збираюся і їду вгості до батьків, і до сестри, в якої також недавно був день народження. Пора зайнятися чимось справді важливим.
Сподіваюся цей запис стане маленьким нагадуванням для моїх читачів знайти час на важливі дрібнички, які не вдалося зробити вчора, і які обов’язково треба зробити сьогодні!
п.с. А відео моє якраз і вийшло таким – суєтливим і поспішним. Як символічно..
Останнім часом моє друге я весь час шепоче: “тот, кто хочет, ищет возможности, а кто не хочет, ищет оправдания”. А моє третє я грозиться пальцем і каже: “який ти приклад подаєш дитині!
” І не залишають у спокої ні на хвилинку. А тепер ще й твій пост. Ви там всі змовилися? Я й так за минулий тиждень зробила стільки, скільки за останній рік не робила 
Христя, то такий період в житті, коли багато роботи
так буває
Не втрачай оптимізму! Ти молодець, що намагаєшся виділити час на важливі для тебе речі
Ох, та-а-ак… У тих дрібничках якраз вся радість життя.
Цінуймо Маленькі Невибагливі Радощі Існування! А головне, знаходьмо для них хоч кілька хвилин щодня.
Як на мене, то в такій ситуації важливо правильно розставити пріоритети і все стане на свої місця
Привіт. Давненько я не читав твого блогу, також буденність втягує в чорну диру, в якій пропадає все: почуття, відчуття, друзі, рідні… Встигаю тільки дивитися на годинник… і думати… Останнім часом багато думаю. Мені вже кажуть: “Поменше думай і більше роби”. Та не зовсім так получається.
Твій пост який саме вчасно попав мені в очі, знову нагадав мені, що є безліч людей, яким я потрібен на цьому світі, хоч вони і не говорять про це…
І приділивши їм декілька секунд уваги, хоч розміром з твій ролик, ми зробимо їх трішки щасливішими. І ради цього варто жити. Жити так, як ми живемо. Якщо б не було суєти, не бачили б ми щастя в хвилинах, проведених з близькими нам людьми, з нашими коханими…
Так, мабуть тут, як завжди необхідний баланс: суєти і важливого, важливого і суєти. Гляньте яку мудру історію на цю тему опублікувала Верблена!
http://verblena.blog.net.ua/2010/06/01/bruno-fererro-zavzhdy-je-mistse-dlya-chashky-chayu/