Хом’ячі вихідні

Оприлюднено Оприлюднено в Подорожі

Минулими вихідними ми з чоловіком офіційно відкрили туристичний сезон, здійснивши невеличкий “похід вихідного дня” на гору Хом’як.

Вперше на Хом’яку я була, здається в 2005 році, в рамках багатоденного категорійного походу з нашим “турклубом”, і відтоді пам’ятаю не так і багато, лише надзвичайно складний підйом на хребет (навіть не скажу з якої сторони): без стежки, через суцільний жереп вище голови; ну і неймовірну радість вже на вершині гори, яка тоді здалась мені здоровезною. Десь вдома маю паперову фотографію з того походу: вечоріє, ми на Хом’яку,  всі втомлені і задоволені до неможливості, я навіть очі заплющила – чи то від втоми, чи від задоволення…

Одним словом, запам’явся Хом’як мені, як матьора гора для матьорих туристів. Тому коли чоловік запропонував сходити в “розслабонський” похід саме на цю вершину – я трохи здивувалась, і не відразу повірила, що це можливо. Але, зрештою, переконалась, що можна організувати суперський хом’ячий похід вихідного дня, саме для таких матрасів як ми :)

Розказую все по-порядку.

Почався похід якось зовсім не по-похідному: підйомом в 8 годині, зборами і декількома годинами в автомобілі. Десь в обід добрались до відправної точки маршруту – села Микуличин. Залишили машину в якогось дядька на подвір’ї, кинули рюкзаки на плені і почимчикували.

КладочкаКладочка, по якій треба перейти, щоб потрапити в “район дач”

Перша частина дороги пролягала “районом дач”, зокрема біля славнозвісної дачі Ющенка. Райончик екзотичний – такого я в Карпатах ще не бачила. Ідеальна асфальтна дорога, туди-сюди шастають круті тачки з блатними номерами, над головою намотує круги гелікоптер (!), будинки за великими парканами, акуратні альтанки, смітники, шлагбауми, охоронці, якісь гламурні жінки на підборах… Коротше, ми, зі всім спорядженням і похідним одягом, там, реально, почувалися білими воронами :)

Навіть дзеркала дорожні були там!
Навіть дорожні дзеркала там були!

Задивившися на ті всі дива, і на блакитне маркування, яке нас (по ідеї) мало б привести до повороту на хребет, ми замість повороту дійшли аж до місцевої туристичної принади – водоспаду Гук, що десь за кілометр далі. На годиннику була вже десь третя година, тож ми швиденько провели всі ритуали (пункт а. помочити ноги в водичці, пункт б. сфотографуватись) і потусили назад, аж до повороту на хребет, що виявився відразу після Ющенківської дачі.

Водоспад Гук
Водоспад Гук

За поворотом цивілізація закінчилась, і прийшло справжнє відчуття походу :)
Підйом виявився досить крутим, і ми (як і годиться “засоленим ІТ-шникам”, що востаннє в Карпатах були більш ніж півтора року тому) кряхкотіли і пихтіли як паровози, нарікали на важкі наплечники (14 кг!!!), і частенько присідали відпочити. А оскільки було нас тільки двоє, то підганяти нас було нікому.

Підсніжнички
Я навіть пофотографувати на привалах встигала..

Але навіть зі своїм матрасним темпом, через дві годинки ми таки вийшли на хребет, щоб застати мальовничий Карпатський краєвид… Зліва височів Хом’як, справа – Синяк, а посередині, вдалечині красувався засніжений хребет Драгобрату (не знаю, як правильно називається). І що приємно, погода видалась просто ідеальною. На хребті – зовсім сухо, тільки де-не-де клапті залежнів снігу, які ще не дістало весняне сонце. А під ліском вже отаборились якісь туристи (що, очевидно, встали в той день раніше за нас).

Гора Хом'як
Гора Хом’як

Гора Синяк
Гора Синяк

Вибравши собі затишне місце в дальному кутку полонини Хом’яків, почали розкладати свій табір (маленький таборчик на двох). Пригодився і новий наметик, і всі ґаджети, які полюбляє прикупити мій чоловік :). Подобається мені цей процес “таборення”: розпаковуєш свого “горба”, акуратно розкладаєш речі по місцях, переодягаєшся в “домашнє”, збираєш дрівця для вогню… Облаштовуєш свою гірську домівку  ..і потім – тільки в горах буває такий смачний чай, і макарони по-флотськи :)

В таборіНаш “табір”

Вечоріє
Вечірня панорама з нашого намету

Ніч пройшла спокійно, ранок – ліниво, не хотілося покидати своє нове “гніздечко”. Але попереду нас чекала основна ціль походу – вершина! Підйом на гору зайняв біля години, включаючи зупинки, щоб поклацати фотоапаратом. Іти було цікаво – то камені, то сніг, то жереп. І чудові краєвиди навколо. Он – весняний Буковель, он – все ще зимовий Драгобрат, он – внизу село з якого ми вийшли, а з іншої сторони – Чорногора і Говерла.

Піднімаємось
Пробираємось через жереп..

Схили Хом'яка
..і сніг..

Аж ось і вершина, всі 1544 метри висоти (ми навіть по навігатору звірили). Відколи я була на Хом’яку останній раз, тут встигли поставити велику статую Діви Марії на постаменті. Були, кажуть навіть прожектори, що живились від сонячних батарей, і гарно підсвічували статую вночі – але їх вкрали майже відразу :(

{тут треба вставити фото з вершини :)}

На вершині зустріли хлопаку-спорсмена з Запоріжжя. Прийшов туди з Яблуниці, що по іншу сторону хребта відносно Микуличина. Ми (ніби-то) знайшли стежку якою він прийшов на карті, і комусь прийшла в голову геніальна ідея (без яких, мабуть, жоден похід не обходиться :) ) спускатися з хребта іншою дорогою – через полонинку Бараню. Розраховували через 2.5-3 годинки бути внизу.

Відріг хребта
Відріг хребта

Зозулька
Зозулька (=божа корівка), за якою я довго полювала

Але спуск виявився екстремальним. В якийсь момент ми вирішили зійти зі стежки (щоб вийти в Микуличині, а не в Татарові), і тут почалось…. Крутий схил через мохи, малини, повалені дерева, джерельця і болітця.. І так більше ніж чотири години… :)

Лісова стежка
Лісова стежка

Ліс
Моховий ліс

Коли ми нарешті вийшли на чиюсь дачу в знайомому “крутому районі”, то ледве тримались на ногах. Але радості від почуття підкореної вершини все-одно не було меж :)

Похід був справді мальовничим і цікавим. Унікальна можливість побачити хоч клаптик Горган такою малою ціною (можна легко вкластись навіть в один день). Рекомендую! ..А ще було цікаво подивитися на знайомі лижні місця навесні. Наступне в списку – урочище Драгобрат, от тільки хай сніг трохи зійде і ми туди! :)

Легкого всім робочого тижня, і активних вихідних!

p.s. Ще трохи фотографій тут.

13 коментарів до “Хом’ячі вихідні

  1. Я пам’ятаю той наш похід!
    і товою велику ложку, і підйом на хребет Синяка влоб по жеребу.
    Це було мега круто і незабутньо,. Ще хочу в походи тривалістю 12 діб =)
    А фотографія з хомяка в мене висить на шафі.
    і позавчора в мене ще був Бодик зі своєю маленькою Катрусею)

    класний пост і фотографії. Зозулька дуже сподобалася)

  2. хеееех. аж ностальгія бере, нє? :)
    а я недавно випадково Андрія з Олею і їх малечою Анею зустріла..
    ..всоте думаєш про себе: “от добре було б зібратись ще хоч раз… ”

    фотографіями я не аж так дуже задоволена, в житті воно все значно красивіше :) ..але головне – гарні враження, ну і можливість поділитися хоча б частиною з них з іншими.

  3. а то! знаєш як кльово розпалювати багаття ШТОРМОВОЮ ЗАПАЛЬНИЧКОЮ, лягати спатки під приємне світло від ГАСОВОЇ ЛАМПИ, розтопити собі сніжку в чайничку на ПРИМУСІ, і потім пити чайочок з матьорої ПОХІДНОЇ КРУЖКИ, зажовуючи його пляцком, який ти щойно розрізав своїм спеціальним ПОХІДНИМ НОЖЕМ….. :D

    ..ще якби то все добро не важило так багато, а то на підйомах Андрійкова любов до ґаджетів троха похитнулась… :lol:

  4. Клас, так приємно читати твої довгі ілюстровані розповіді :)
    Тільки неприємно, коли на гірських вершинах ставлять хрести чи діви-марії – адже в Карпатах хочеться природи, а не народного опіуму :evil:

  5. так, мені також не дуже сподобалась ідея з пам’ятником.. не дуже органічно виглядає штучно вибудуваний кам’яний п’ядестал серед природньої кам’яної гори…
    але, що поробиш, то мабуть ініціатива місцевих людей. скинулись, щоб матінка Божа в їхню сторону дивилась (до Микуличина передом, до Буковеля задом :))

    ..була ще думка, що сам Ющенко до того причетний, бо в сторону його дачі теж “благословення” іде :)

  6. файнезно… найкращі походи це коли немає лишніх людей. Навіть дуже близькі часом бувають лишніми.

    Я от чекаю щоб малеча підросла, думаю наступного року також десь поліземо.

    А той підйом яким ви піднімались на сідловину, для мене ностальгічний, бо це був мій перший підйом, в гори. До того я ніколи нікуди не сходив. Мо якось пошукаю в загашніках фоту та й викладу себе молодого. то було в 2003 році.

  7. Фото так і віють свіжістю! Як же я вам заздрю! Як же я так хочу! Читала – аж наче сама там побувала, подихала свіжим повітрям, потренувала організм :)

    Доведеться чекати наступного року, коли поїдемо додому. А то тут або окультурено донесхочу (до речі, на кожному пагорбі як не Діва Марія, так хрест обов”язково), або приватна власність, не зайдеш. Хоч гір навколо – тонни.

  8. 2Dyak: так, я теж свою фотку може звідкись вигребу і викладу.. буде рубричка: “какими мы были”.. ;)

    2Надія: це завжди так: ми мріємо побувати там де ви, а ви хочете туди де ми… так і заздримо по-доброму одне-одному :)

  9. Капєц як знов захотілось в карпати :( Але до цього ще чекати кілька років, бо зараз народиться донечка, а потім ще поки підросте, щоб лишити її з батьками на кілька днів…
    По доброму вам заздрю ;)
    І дійсно краще ходити самим, ніхто не підганяє, сам залізеш куди хочеш, робитимеш що завгодно, повна свобода. Хоча й ніхто не допоможе :roll:

  10. :D :D :D :D :D :D
    Ви такі молодці!!!!!!!!!
    Респект і уважуха))))
    Я теж там була, дуже суперово, одна проблемка-хочеться ще!!!!
    Дуже прекрасні враження))))

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;) :roll: :oops: :lol: :evil: :cry: :X :E :D :-| :-o :-P :-? :) :( 8) (yes) (sun) (nerd) (mmm) (flower) (drunk) (dance) (clap) (bandit) (angel)