Зимова відпустка в Словаччині. Частина 1

Вступне слово або Чому нас туди потягнуло

Почну здалека – з моєї лижної біографії, і як ми “докотилася” до катання в Словаччині, та чого від неї чекали.

Почалося все, як і в багатьох, з гірок славного Славського: Захара Беркута, Грабовця, Тростяну, Погару, потім Плай, Подобовець,  ще може гірка чи дві… Пригадую, як було цікаво щоразу відкривати для себе нові схили, потрохи виробляти лижний смак і визначатися яке катання подобається найбільше. Ті перші виїзди завжди супроводжувались відчуттям авантюри, пригод і новизни.

Потім ми відкрили для себе цивілізацію Буковеля, і магію Драгобрата. Їхати ближче вже не хотілось. Бо “диким” гіркам Славського і йому подібних важко було конкурувати з комфортом Буковеля, а красу високогірного Драгобрата і його сніжного покриття взагалі перевершити ніхто не міг. Два роки тому поїхали кататися в Румунський Bra?ov, і  тоді вже було з чим порівнювати українські гірськолижні схили. Трошки уявили що таке вищі гори для катання.

А минулого року майже весь сезон відкаталися на Буковелі. І ніби все добре, але кудись пропав смак пригод, ті самі траси потрохи почали приїдатися. Завзяті лижники занудьгували 🙂 Мабуть, відтоді, ми і почали планувати новий лижний виїзд кудись закордон. Хотілося підкорити парочку нових гірок, серце лижника прагнуло свіжих вражень від катання. Думали про Австрію, але зрештою вибрали доступнішу (і простіше з візами, і дешевше) Словаччину.

Гірськолижний відпочинок в словацьких Татрах

В Словаччині є відразу дві системи гір, придатні для катання – Низькі Татри, з основним курортом під назвою Jasna, і Високі Татри з основним курортом Tatranska Lomnica, причому відстань між Низькими і Високими Татрами невелика – порядку 100 км, так що, маючи власний транспорт, за одну відпустку можна спробувати і те, і інше. Більш потужними, в плані кількості і складності трас, є Низькі Татри, тому саме Jasna стала нашою базовою точкою.

Забігаючи наперед, можу сказати, що гори нас не розчарували. І хоча погода нам не дуже сприяла, і сонечко виглядало лише зрідка, зате сніг і схили були просто відмінні!

Почалось наше знайомство з Низькими Татрами з північних схилів [карта].  Першим ділом, ми вирішили піднятися якомога вище, якщо вдастьcя то до самої вершини  – Chopok, 2024 м. Aле вже на висоті більше 1500 метрів зрозуміли, чому це вдається далеко не всім, і чому в той день зовсім не було бажаючих підніматися навіть до станції Lukova. Високі гори – то річ сувора, особливо якщо здіймається сильний вітер, що змітає зі схилів сніг великою холодною хмарою. Їдеш закутаний по самі вуха на кріселку і думаєш про себе “і який біс мене сюди потягнув”, і ще “як же все-таки добре, що в мене є маска” 🙂

До речі, за весь час поїздки вершини нам підкорити так і не вдалось ..так що є зайвий привід повернутись туди ще раз! 😉

Хоча назва курорту Jasna дуже б пасувала до ясної погоди, більшість днів вершини гір ховалися в хмарах, тому доводилось кататися нижче. Але то не біда, бо лижних трас там достатньо, причому на різний смак. Від цивілізованих підготованих схилів “аля Буковель” і до free ride зон, та диких спусків поміж ялинками. Є і ділянки з трамплінами для любителів пострибати та потрюкачити.

Шкода тільки, що вечірнє катання не дуже продумане. Підсвічуються лише дві траси, які не з’єднані між собою, а отже доводиться вибирати лише одну. Причому на вечір потрібно купувати окремий абонемент. А лижний день в Татрах доволі короткий – верхні витяги зупиняються о 16:00, а нижні не пізніше, ніж 16:30.

Південна сторона Низьких Татр (Chopok Juh) також освоєна лижниками [карта]. Теоретично, туди можна потрапити з північної сторони, виїхавши найвищим бугелем на Chopok і спустившись на лижах з іншої сторони хребта. Але оскільки пункт “виїхати на Chopok” виявився для нас нездійсненним, то довелося об’їжджати хребет на автомобілі 🙂 Причому довжина об’їздної дороги – біля 70 км, чомусь словаки досі не викопали якого-небудь тунелю, щоб оптимізувати то діло 🙂

Розповісти про південні схили багато не зможу, бо зустріли вони нас ще суворіше, ніж північні – білим, як молоко туманом з видимістю не більше декількох метрів.

Ми спустилися лише декілька разів, останній з яких завершився доволі небезпечним інцидентом і втратою одної пари лиж  😐 (завдяки чому і з’явилось вчорашнє відео). Деталей розповідати не буду, тільки дам одну пораду: НІКОЛИ не їздіть в густому тумані по невідомих вам схилах. Справді не варто.

І ще ми на власній шкірі переконалися, яким корисним приладом є рація, навіть якщо йдеться про невеличку компанію з 4 чоловік, як наша. Гори, навіть освоєні, залишаються горами зі всіма своїми небезпеками і несподіванками, тому треба бути готовим до всього.

Cправжньою окрасою нашої відпустки стали відвідини Високих Татр [карта]. Піднявшись на Lomnicke sedlo (2190 м), ми опинилися над хмарами, всі неприємності залишились внизу, а перед очима постали прекрасні гірські краєвиди. Навіть кататися не дуже хотілося, тільки б дивитись, дивитись і дивитись ..ну і фотографувати потрошки 🙂

Насправді, можна було б вибратися навіть вище, на сам Lomnicky stit (2634 м), без лижів, у великій туристичній кабінці, але до нашого великого розчарування квитки на неї розкупили ще до нас.

Зате яке задоволення кататися такими схилами… Сонечко починає сідати, міняються тіні на скелястих горах, і вітру зовсім немає. Відчуваєш якусь гармонію з природою і тиху радість.

А ще мені дуже сподобалась free-ride дорога вниз, коли прийшла пора спускатися до нижньої станції. По ялинках, траверсах і стежках. Ось він смак авантюри, дух першовідкривача, якого так бракувало вдома!  🙂

Одним словом, хоча Високі Татри не можуть похвалитися великою кількістю трас, а нижні його спуски взагалі простенькі, поїхати туди обов’язково треба – подивитися є на що.

Все, втомилася писати. В другій частині розповім, чим ще, крім катання, можна займатись зимою в Словаччині, та спробую коротко викласти практичну інформацію для подорожуючих. Чао!

Продовження тут