Моїй бабусі Славі.

Недавно виповнився рік, як не стало однієї з моїх бабусь. Досі чітко пам’ятаю повідомлення від сестри з жахливою новиною і похорон в бабусі вдома. І як я не могла заснути, і все перебирала в пам’яті події і дні, в яких була вона – ще здорова; світлі дні з мого дитинства. В той день я написала листа, який став моїм посланням у пляшці. Хто-зна, може і він знайде свого адресата.

“Бабці не стало. Я лежу на її ліжку і аж тепер розумію всю безповоротність нашої втрати. Вона жила, ходила по землі, хотіла чогось.. А тепер її нема. Ось так просто. Нема. Так, ніби і не було. Тільки в цьому домі, серед всіх цих речей, які пам’ятаю ще з дитинства, які зовсім не змінились, тут – її бракує.

Та що там бракує, мені і зараз здається, що за хвильку відчиняться двері і прийде бабця Славця з “утреньої”, бадьора і бойова, з пляшкою молока на сніданок, і ще з буханкою свіжого роздільського хліба по гривні з чимось, який вона завжди купує.

Ми зберемось на кухні, поснідаємо і будемо збиратися на дачу. Бабця – в зеленому платті і старих кедах (в них зручно йти лісовою стежкою), дві сумки перев’язані шнурком і перекинуті через плече; в них бабцина спецовка і пару жакетів для нас – на випадок дощу. Беремо залишки хліба і молока, і в дорогу.

Дорога приємна, в лісі прохолодно, тим більше, що йдемо вздовж озера. Ми жартуємо, говоримо і час біжить дуже швидко.

Дача потопає в зелені, більшість з якої – “хопта”, тільки бабуся знає де серед всього цього зілля посаджене щось корисне. Нехай  в бабусі немає над-врожаїв, але всього потрошки є. Картопелька, морквочка, огірки.. Сад дає свої плоди: яблуня, алича, слива.. Густі кущі смородини і порічок. Це вже наш обов’язок- збирати звідти ягоди.

Ми роздягаємось до купальників і рвемо ягоди в горнятка. (Я завжди шкодувала, що це смородина – вона не дуже то смакує, жменю з’їв і по всьому..) А бабуся тим часом в малині. Тут йде в діло спецовка і цупкі штани. З малинника бабця вертається, як з битви – розповідає про колючі гілки вище її голови. Але це варто витерпіти заради відерця малини – великої, червоної, як на етикетках йогуртів. Серед червоних ягідок видніються і жовті – особливі, такі тільки в бабці бувають…

Обідаємо ягодами, хлібом. Якщо голодні, то варимо на п’єці картоплю і їмо її просто так, з сіллю.

Після обіду валяємось і байдикуємо. Або на ліжку з сіна (воно пахне так, як ніщо інше на світі!), або на даху гаража (гріємось і засмагаємо на сонечку).

Коли вечоріє, збираємось назад. Бабусі ще треба встигнути на “вечірню”. Несемо з собою назбирані ягоди, фрукти і овочі.  Бабуся тішиться, що ми приїхали і допомогли, бо самій нести “врожай” важко…

…Мабуть, треба було приїжджати частіше. Бабусечка… Я хочу завжди пам’ятати про тебе. Про тебе, і про ті дні, які ми щасливо прожили разом. Спи спокійно, бабусю.“