Сьогодні до вашої уваги дружній відгук про книжку “Вихід зазвичай з іншого боку” авторства Юрка Суща, з яким я знайома з ліцейських часів. Донедавна не знала, що Юрко пише щось серйозніше за дотепні дописи у Facebook. А коли дізналася, то відразу ж замовила примірник його повісті і для себе.
Взяла цю маленьку книженцію на канікули, читати в Карпатах. Розтягнула задоволення на кілька лінивих вечорів. Дочитала і пишу цей відгук по свіжих слідах (прим.авт.: дата написання тексту – вересень 2023).
Я не знавчиня літератури і не можу дати експертної оцінки якості цього тексту, але читати його дуже легко. І так само легко впізнавати ті емоції, стани, сум’яття, а місцями шалену самотність молодої людини, що живе здебільшого сьогоднішнім днем і вчиться розуміти якось цей світ і це життя.. Розповідаючи про свою юність, автор говорить прямо і відверто, без зайвих підтекстів, водночас достатньо смачно і детально промальовуючи життєві ситуації та героїв навколо нього.
Мимоволі зринали в уяві власні переживання ліцейських чи студентських часів. Посиденьки з дівчатами, філософські роздуми (о, тоді здавалося, що інтуїтивно розуміємо так багато, майже все! Хто сказав що молодість сліпа чи немудра?!). Закоханості “на все життя”, спроби стосунків, друзі, різні події і обставини, різні безглузді вчинки і особливе відчуття свободи, щоб їх робити.
Перше враження від тексту, що персонажі тільки те й роблять що пиячать і курять (багато, непристойно багато як на теперішній “ми за здоровий спосіб життя” світ), або ж займаються тілесними втіхами. І навколо тих трьох китів і крутиться життя. А проте, поміж цього свята безвідповідальної і недалекої, здавалося б, молодості, трапляються роздуми, які чіпляють, провокують “на подумати”.
Мені, наприклад, сподобався фрагмент про Коридор після смерті. Стало цікаво пофантазувати, як би він виглядав у мене. Ще подумаю. Може і мій розв’язок задачі складався б із достобіса простих: їсти, пити, валятися, слухати добру музику і займатися сексом з красивими тілами? А може і ні, може мав би свої особливі “кола задоволень”. Чудесно, коли книжка запускає таке бажання порефлексувати 
Читаючи, бентежив той факт, що деякі імена, і, вочевидячки, і деякі з описаних подій – автобіографічні. А значить вболівати на сторінках книжки доводилося не за вигаданого Юрка, а за справжнього, чиє обличчя добре знаю, чию дружину Дашу теж легко впізнаю в натовпі. Як Даша пішла? Як поїхав сам в Берлін? То було насправді, чи тільки в повісті? Дещо заспокоювала біографічна довідка на звороті обкладинки книжки. Живе разом з дружиною, донькою (оце, до речі, новина для мене) і псом. Отож, все добре, якщо ті події і були, то це “вже давно і не правда”.
А ще думалось: цікаво, коли Юрко писав цей текст. Давно-давно, “по свіжих слідах” і потім довго тримав ті нотатки у шухляді? Чи десь недавно, ретельно відтворюючи описані епізоди з ненадійної пам’яті? Якщо друге, то я знімаю капелюха, ефекту перенесення в часі досягнуто майстерно. Але в такім разі, чому пише саме про той період свого життя? Ностальгує? Теперішні дні не такі епічні? Чи досі їздить зайцем в тамборі? Чи досі готовий до експромтів? Чи досі покладається на випадок у намаганнях завести нові знайомства? Чи досі так багато курить?
До речі, про оте куриво. Я ніколи не мала такої звички системно, але дозволяла собі позичити цигарку десь-колись, особливо в часи буремної юності. То цигарки мені й асоціюються з певною безжурністю, відсутністю відповідальності, станом “тут і зараз, а завтра хоч потоп”, і отим максималістичним юнацьким свободолюбним “що хочу, те й роблю”. І, зізнаюся чесно, перегорнувши останню сторінку, зловила себе на думці “от би цигарку зараз”
Ту думку, мабуть, можна перекласти як: “от би метнутися в минуле на років 15-20”. Але ненадовго, хіба на екскурсію. Бо Юркова повість далеко не безтурботна. І не дає забути як важко проходити всі ті етапи дорослішання і світопізнання, наживання “своїх людей” і пошуку якихось надійних життєвих орієнтирів.
Підсумовуючи, я не знаю чи купила б цю книжку в книгарні, якби її не написав саме Юрко Сущ, якого я знаю. І, власне, сумніваюся, що мій відгук дуже об’єктивний, бо й читала я її як книжку Юрка, а не просто собі абстрактне чтиво. Але мені сподобалося і я рада, що вона втрапила мені до рук. Бо читання провокувало на власні роздуми та спогади і будило цікавість до історії: “а що ж було в тому житті далі?”.
Тож, сподіваюся, далі буде. Більше історій від Юрка 
Христя
18.09.2023