Зимові книжечки до свят (3-4 роки)

Не знаю як у вас, а в мене з першим осіннім снігом автоматично запустився годинник відліку днів до початку зимових свят (причому сніг розтанув, а годинник і далі цокає!).  Зосереджено працюю над одним творчим проектом до Різдва, потрохи починаю обмірковувати святковий “марафон” для Ксені, вже переймаюся доречними подарунками на Миколая для всіх малюків… Думаю, пора витягувати з шухляд старі клапті зимових дописів і потрохи надихати усіх вас на приємні передсвяткові клопоти

Сьогодні – про зимові книжечки. Допис 2-в-1: розповідь про те, що нам добре читалося минулої зими і водночас питання в зал, що порадите купити для Ксені (їй вже майже 4) цього року.

Перш ніж ділитися нашими старенькими фаворитами, скажу лишень, що намагаюся у своїй сім’ї дотримуватися українських традицій святкувань. Скажімо, у нас ніколи не було Діда Мороза і подарунків під ялинкою, а є Миколай і подарунки під подушкою. І Різдво нам не з Сантою у червоній шубі асоціюється, а з колядою, 12-ма стравами та історією про народження маленького Ісусика. Тому, підбираючи книжки для Ксені я намагалася знайти щось наше, рідне, 100%-во українське… проте минулорічна підбірка вийшла, навпаки, зовсім інтернаціональною

Ніби й українських книжок до теми в книгарні не бракувало, але якісь виявилися дуже “олдскульними” (ну знаєте, з такими ілюстраціями на старий манір, канонізованими зображеннями Миколая і текстами як з недільних передач національного радіо); інші – надто релігійними (наша сім’я хоч і дотримується загальнохристиянських цінностей, але не особливо практикує церковні обряди та звичаї); або ж банально занадто об’ємними як для трьохрічної дитини (навіть любителька історій Ксеня починала нудьгувати, якщо тексту було більше ніж малюнків). Натомість стильних, гарно проілюстрованих “експортних” книжок зручного об’єму виявилось немало.

Так і вийшло, що ми полюбили читати, наприклад, про Санта Клауса і Баранчика Рассела, паралельно на практиці пояснюючи відмінність між уявленнями американських та українських діток про одного і того ж персонажа – Святого Миколая. Розповідала Ксені що Санта=Святий, Клаус=Миколай. І що в кожній країні він називається по-своєму. І кожен народ собі по різному уявляє його вигляд, прихід, асистентів і т.п. Що у них Миколай на санях з оленями, а у нас – спускається на хмаринці, з ангеликами, і часом з вредним чортиком. Що в нас це відбувається 19 грудня, а в американських дітей – у ніч перед Різдвом.

Книжечка простенька, мінімум тексту/максимум ілюстрацій, але сюжет спровокував у Ксені багато хороших питань – про механізми того самого “різдв’яного чуда”, і всілякі “а як?”/”а чого?”/”а коли?”  Перечитували-розглядали-обговорювали багато разів.

Ще більш пізнавальною та “космополітичною” виявилася книжка литовського автора “Ведмедрівка“, де йдеться не лише про американського Санту, а про різних-різних “різдвяних дідів” нашої планети. Сім’я звичайних бурих ведмедів облітає на своїй летючій хатинці всі континенти, залітає в гості до інших ведмедів (білих, гімалайських, панд, коал і не тільки…) та разом з ними святкує наближення свят. У різних ведмедів різні традиції. Десь “різдвяний дід” (цікавий, до речі, винайшли “збірний термін”, правда?  ) приїжджає верхи на ламі, десь на кенгуру, а комусь привозить подарунки на човнику. І виглядають всі ведмеді по-різному, і їдять дуже різні смаколики, але всі як один – весело зустрічають Різдво у сімейному колі.

Хіба не геніальна ідея? Так просто у грайливо-казковій формі розказати дитині про різноманіття цього світу, культурні відмінності народів. Як на мене, тільки на фоні тої кольорової картинки можна краще зрозуміти місце чогось свого/рідного/давно знайомого. До повного щастя “Ведмедрівці” бракує хіба додаткового, українського розвороту (щойно подумала, що можна його з Ксенькою домалювати )…

А от книжці “Різдво у Петсона” до звання ідеальної нічого не бракує, вона просто пречудесна! Там суть – не в “святковій мішурі”, яку пропагують реклами та голлівудські фільми, а в людських чеснотах, що здатні принести справжнє відчуття свята в серце. Доброта, співпереживання, сентиментальність, а ще почуття гумору і нестандартний творчий підхід до складних ситуацій. Усе в одній історії.

Я навіть “спойлити” сюжет не буду, просто підіть, купіть і отримайте насолоду самі  Не пошкодуєте!

Наступна книжка серйозніша, я б навіть сказала “соціальна”.“Золотий павучок” – це історія про сумне Різдво у сім’ї, де тато пішов на війну (так дивно, Малкович написав її у 1997 році, а сьогодні вона, як ніколи, актуальна… ). Казка закінчується добре, тато вертається, а павучок прикрашає ялинку, на якій не було іграшок, бо їх виміняли на їжу (до слова, сюжет трохи дивакуватий: Чому павучок? Звідки він? Що символізує? ..але може так і має бути, що читаєш і замислюється над такими “відкритими питаннями”…).

Мені ця книжка цінна, як спосіб посіяти в голові дитини думку, що в людському житті буває по-різному. Що справжня радість – не в матеріальних речах (свято – не обов’язково стає святковішим якщо подарунків вдвічі більше). А от рідні люди, спілкування, сімейні традиції – це те, що безцінне, те за що треба міцно триматися незалежно від обставин.

І наостанок зовсім легка, дуже дитяча книжка “Випав сніг… Книжка під ялинку“. Цю книжку нам  подарували друзі, сама б я навряд чи звернула на неї увагу у книгарні. І даремно, всередині виявилося кілька дуже добрих і світлих історій, що дуже полюбилися Ксені. Наївних, але з правильним задумом. Звірятка тішаться снігу, дарують одне одному подарунки на Різдво, рятують одне одного від холоду…

Та й ілюстрації дуже ніжні, справді гарна книжка для малюків.

Окрім цих книжок ми маємо й інші до теми зими. “Помаранчевий дарунок“, зимова частина “Історій про Мануеля і Діді“, “Снігова королева“, “Зайчикове Різдво“, позичена “Хто зробить сніг“, а ще майже зовсім не читана “Одного разу на Різдво“. Проте минулого року вони не так захопили трирічну Ксеню, як сьогоднішні “фаворити” …хто-зна, як підуть справи в новому сезоні!

Я чекаю на ваші книжкові поради та бажаю усім побільше приємних зимових вечорів, проведених за спільним читанням добрих книг!  (mmm)