Розказую сьогоднішню ситуацію.
Поки мама щось там за комп’ютером завершувала, Ксеня тихенько гралася сама. ..сам факт такої тиші мав би відразу насторожити маму, але вона зреагувала вже запізно… Виявилось, що обкладинка улюбленої книжечки про поросятка з картатою латкою безсоромно ПРОГРИЖЕНА наскрізь… от вже ж ці маленькі зубки.
І якось так гірко і шкода стало книжечки… і невідомо кого звинувачувати крім себе… звісно, доцю побештати треба, але відверто кажучи – то ж мама винувата… Не захотіла разом почитати – отримуй діряву книжку.
І перша думка – “Що ж робити? Хоч бери і нову купуй, добре що не дуже дорога..”. А потім відразу: “Та ні, що значить нову? Отак я дитину вчу проблеми вирішувати?…”.
Зрештою, прийняла мудре рішення – зробити книжечці латку. Тепер і поросятко, і книжечка – з картатими латками.
Буде і Ксені урок, і мені нагадування. Що:
а. безвихідні ситуації трапляються рідко. Навіть коли стає гірко, можна знайти спосіб як все покращити
б. треба вміти дивитися на все з різних точок зору. Тепер та книжечка НЕ ГІРША, а ще КРАЩА за нову стала. Бо має історію. І картату латку.
Коротше, дорога цій історії в категорію “посміхайки” 
Позитивного всім вечора!
Маленькі зубки мої дорогенькі :). Мамі дійсно тепер треба постійно пантрувати їх
Молодці дівчата! Малеча не дає заскучати мамі
Як там кажуть, “Дівчата співають і шиють, а мати порють і плачуть!”
А в нас навпаки – доця дірявить, а мама латає
То ще буде
мої коли тихо бавляться і мене не чіпають, я завжди підсвідомо готуся потім застати Щось Афігєнне
думаю – може то нашим погриженим такі латки кльові поробити? але ж перше завдання декому буде – ту латку відколупати потім )))) як з тими захисними штуками, що наш тато вішає на кутики, Даринка першим ділом мусить їх повідривати коли бачить