плюси і мінуси моєї роботки

От бувають такі дні, коли після Х-годинного робочого дня, проведеного перед монітором, ти питаєш себе: “І невже справді варто тратити своє життя на ось ЦЕ?”, плетешся виснажений додому, уявляючи як файно було б натомість працювати пастухом високо в горах, чи поливальником слонів в зоопарку, чи садівником яким-небудь.. І всередині гризе хробак: “Чого це я застряла в тому ІТ..”   (а застряла я жорстко, недавно вже сім років стажу відсвяткувала. ..до того ж всі сім – в одній компанії, уявіть собі! :))  А бувають дні,  коли внутрішній голос вдоволено співає –  “А все таки кльова в мене професія!”…

То, мабуть, стандартна історія з будь-якою справою. Бо в кожній справі є шмат, який приносить  задоволення (як от милуватись мальовничими Карпатськими краєвидами, коли випасаєш отару), але є й інший шмат, який просто треба робити, бо без цього ніяк (..з тою отарою до біса намучитись треба).

Що дивно в моїй професії – так це те, що приємне і неприємне в ній переплетене невіддільно. Бо якщо спробувати відповісти на питання “що я найбільше люблю в моїй роботі”, і “що мене найбільше стомлює і напружує в моїй роботі”, то в обидва списки потраплять 1:1 ті самі речі…

Розповім про деякі  штуки за які я люблю (а часами не люблю) свою роботу.. ..і що мене стільки часу тримає все в тому ж менеджерському кріслі, все тої ж ІТ компанії

Здоровий кусок задоволення – це люди. Такі неймовірно різні, кожен зі своїми метеликами і жуками в голові. Кожен зі своїм баченням світу, зі своїми неповторними життєвими історіями. Різношерстні істоти, які збираються разом і пробують співпрацювати, творити щось спільне, притиратися кутами один до одного

Люди дивують.  От працює в тебе чувак, і ти собі склала про нього картинку в голові, і ніби знаєш що від нього очікувати – лейбу повішала, в каталог характерів внесла. А тут – бац! В один прекрасний момент він видає щось таке, від чого в тебе самовільно відвисає нижня щелепа   ..і виявляється, що дядько зовсім не такий. Ну, наприклад, не тихоня-нудотик, а геній-в-ракушці!  

От, тільки-тільки тобі починає здаватись, що ти можеш передбачити поведінку команди, спрогнозувати результат – обов’язково стається яка-небудь ситуація, яка б’є по голові, і нагадує, що ти маєш справу не з матмоделями, чи обчислювальною технікою, а з людським розумом, емоціями, з реальним таким чорним ящиком ..тому й так радісно, коли, не зважаючи ні на що, той пазл складається, і вдається працювати і продуктивно, і з приємністю. Це, певне, найбільше щастя для керівника.

Водночас буває нестерпно важко, коли пазл вперто не складається, з тих чи інших причин. Важко постійно тримати в голові особисті інтереси, настрої всіх своїх “бійців”. Важко залишатись врівноваженою, об’єктивною, конструктивною, коли тебе саму вже встигли розізлити, чи засмутити.  До того ж,  ті “людські” проблеми команди – вони найболючіші, часом заснути пів ночі не можеш, все прокручуєш в голові ситуацію, і способи її вирішення.

Отака-от монета, з двома сторонами – робота з людьми.

Інша двояка штука в моїй роботі  – це мультипоточність.  Так вже склалось, що за останні років п’ять, я жодного дня не працювала на одному єдиному напрямку. Вічно я мушу ділити свій час між: проектами і підпроектами (от зараз – в мене різношерстний такий проект з мільйоном різних напрямків. А бувало що й більше одного замовника одночасно треба було вести); т. зв. “соціальною” діяльністю (організацією навчальних програм і просто приємних подій для тестерів і не-тестерів нашого офісу); від минулого року – ще т.зв. ресурсним менеджментом (це коли займаєшся розвитком і підтримкою “ресурсів”, тобто людей; їхніми кар’єрними планами, зарплатними питаннями, тощо) . Причому, кожен з цих напрямків сам по собі комплексний, і дуже багато чого передбачає, тому зрештою мені легше перелічити чим я НЕ займаюсь на роботі, ніж чим займаюсь

В тій мультипоточності є свої плюси. Бо, коли нема натхнення робити щось одне, є гарні шанси, що прийде натхнення робити щось інше. Більше поля застосування для якихось творчих ідей. А ще, з кожним кварталом в мене в голові накопичується інформація на всеможливі теми, додається ще з десяток контактів. Це все, в сумі, дає повніший контекст (такий необхідний для роботи в великій компанії), допомагає вирішувати проблеми трошки легше і оперативніше. ..а іноді навіть додає почуття значимості – мол, он скільки всього на мені тримається (40 людей на проекті, 30 в ресурсній групі, і з пару десятків людей, так чи інакше, задіяних в навчальні програми офісу щоквартально).

А з іншої сторони, оскільки завдань об’єктивно забагато, як для однієї людини, то постійно треба вчитись іти на компроміси, балансувати між різними справами – щоб встигнути принаймні найголовніше з кожного напрямку. Постійно то там-то сям щось не встигається. Доводиться ніби понижувати внутрішню планку якості і своє визначення “зроблено достатньо добре”.  І від того іноді дуже сумно. Бо думаєш собі: мені б в два рази більше часу, то я б зробила “лялю”, а так “маємо те що маємо”…

Так що і тут, добре і погане – в одному флаконі мультипоточності

Така-от роботка в мене.

А сьогодні останній вихідний перед робочим тижнем. І я, і хочу на роботу, і не хочу на роботу водночас. Цікаво, чи це я тільки така вар’ятка, чи в інших людей теж таке роздвоєння буває? ..розказуйте!..

Як би там не було, всім приємного робочого тижня!