Ти знаєш чого тобі бракує? Вміння любити себе.
Ти пробуєш робити все для всіх, тягнути на своїх плечах більше, ніж можеш подужати, почуваєшся винною, коли щось не вдається. Ти ставиш собі височенну планку, тягнешся до неї зі всіх сил, вигадуєш собі нові обов’язки перед світом, пишаєшся своєю мультизадачністю і універсальністю ..при тому нехтуючи – чиїми? -своїми ж потребами і бажаннями. Ти готова поспівчувати кожному, тішишся, коли виходить помогти реалізувати чиюсь мрію. А свої маленькі мрії чомусь лишаєш на останньому місці, як щось, від чого можна відмовитись будь-якої миті.
І здавалося б, згідно посадової інструкції, ти мала б вміти правильно розставляти пріоритети, грамотно планувати час, робити стратегічні рішення. Та де там! коли справа доходить до чогось, що справді важливе (як от: сім’я, близькі і друзі, власне здоров’я), всі твої навики наче атрофуються: пріоритети пливуть; плани розтягуються на місяці, якщо не роки; і прийняти правильного рішення ти просто не здатна!
Попрацювати на вихідних заради чиїхось світлих інтересів (замість дня проведеного з друзями, чи поїздки на природу) – та будь-ласка! Забити собі голову чужими проблемами і конфліктами, не спати ночами, обдумуючи те, що від тебе й так не залежить (поки рідний чоловік безрезультатно просить підтримки в сімейних справах) – це наш метод! Проявити геройство і черговий раз закрити собою амбразуру (в той час, коли твій організм майже кричить: “досить! вже досить!”) – залюбки!
Знаєш що? ти поводишся з собою і зі своїм життям просто ганебно! ти поводишся до неможливості тупо. Як людина, яка вперто не хоче бачити того, що реально відбувається. Роздивися навколо! Порахуй скільки тобі років. Прислухайся до свого затюканого тіла. Згадай, що насправді гріє твоє серце, а потім подумай, коли востаннє ти проживала день тільки для себе? Прокинься нарешті, ти, чучелко дубове!
І, чуєш, не сподівайся, що прийде рожева фея, і змінить твоє життя на краще. Якими б мудрими і добрими не були люди навколо, вони безсилі допомогти, поки ти, сама для себе, не прийняла рішення щось змінити. І полюбити себе такою, як ти є. І набратись сміливості захищати своє життя від тонн різного дрантя, яке, хочеш-не-хочеш, пхається зі всіх дір. Поки ти не навчилась казати “ні!” своїм набутим інстинктам “мушу”, і казати “так!” своїм справжнім тихим “хочу”.
Зрештою, ти не зовсім безнадійна. Пригадай, як час від часу, тебе пробиває на соплі і сльози: правильно – стає шкода себе. Починаєш розуміти: щось не так. Запевняєш себе: завтра встану, і все виправлю. А потім замість тебе знов прокидається зомбі, і волочиться за інерцією, згідно з календариком безкінечних зустрічей, тудушок, справ..
Треба щось робити, мала. Треба вчитись любити себе. Слухати себе. Приймати рішення на свою користь. Бути собі другом.
До біса ту високу планку, просто роби так, щоб приємно було засинати ввечері, після прожитого дня. До біса чиїсь уявлення про тебе, роби так, як в цю хвилину здається правильним. До біса помилки, сумніви і докори сумління, пробач собі все, як пробачаєш найріднішим. До біса поспіх, надумані дедлайни, зупинись і присвяти собі стільки часу, скільки треба, і розберись вже нарешті, що для тебе важливо.
І чуєш, я знаю, ти все зможеш. Ти можеш робити великі дива. Просто цього разу почни робити їх для себе, і все стане на свої місця. Люблю тебе, мала.
вірю в тебе, мала
+1 до Алекса
як все знайомо… я теж альтруїстка на всю голову. треба з тим шось робити. бо у нашому теперішньому світі як сама про себе не попіклуєшся, то ніхто за тебе того не зробить. і да. треба простіше дивитись на речі. але, блін, поки що ще не навчилась. то шо? “на старт, внимание, марш”?:-D
бережи себе.
p.s. дуже хороший, душевний пост. читала і танула в ньому.
Ти зробила дуже вагомий крок в своєму житті.
Ти зустрілася з цим усім, про що написала вище.
І не просто зустрілася, а й прийняла.
І дуже важливо, що це не було ще однією гулею в повторенні попередніх наступів на граблі.
Тепер роби!!!!!
P.S. А найголовніше – не зневірюйся в собі, бо це все, що ти описала притаманне тільки ЛЮДЯМ. Зростай! Мудрішай! Успіхів!
P.S.S. А друзі існують і для підтримки. Звертайся до них в разі потреби!
+1000500
але як це так, треба ж бігти поперд батька в пекло :oops:
молодець… а я шось не можу ще зупинитись, хоча кохана людина завжди нагадує і сварить мене “нащо ти кудись спішиш, нашо воно тобі все, покинь…”
приєднуюсь до віруючих : )
дякую “віруючим”
це справді допомагає 
..а взагалі, ви мене пробачте за надмірну відвертість. понаписувала всякого. не втрималась якось, “на ночь глядя” крутилось в голові. перехідний період. але це точно на краще
а я щось занадто сильно себе люблю.
допомагати комусь у здійсненні мрій теж подобається. це певно теж вид егоїзму. коли ти отримуєш кайф від того, що хтось тішиться, що ти комусь зробив добре. Це напевне синдром Санта Клауса (або Святого Миколая) якийсь.
думаю тобі подобається відчуття того шо ти герой і що ти все робиш правильно – так як треба. але не можна робити обидві речі правильно коли вони суперечать одна одній.
Я теж вірю шо ти подбаєш про себе. І не забуватимеш про коханого чоловіка. роби це вже маленькими справами та як ти завжди “розрулюєш” свої ідеї. людині яка змусила себе весь місяць прокидатися з самого ранку все під силу)
я вже придумала собі схему одну.. як контролювати свій шлях джедая і достатньо часу приділяти собі і справді важливим речам, помимо роботи
в дусі місяця вставання майже
якщо буде результат, то поділюсь
Бджілочко, для мене у випадку депресії чи невпевненості ти – найперша “переконщиця”, що життя прекрасне
Я тобою захоплююсь!
“…А потім замість тебе знов прокидається зомбі, і волочиться за інерцією, згідно з календариком безкінечних зустрічей, тудушок, справ..” – два роки тому відчувала себе так само, довго шукала вірний шлях, як подолати це замкнене коло… і душею відчувала, що потрібно просто змінити себе і свій світ, зупинитись і почути свій внутрішній голос,але страшно наважитись змінити те, що так як мурашка старанно вибудовував багато років (це і карєра, і стиль життя, відпочинок, одним словом все)…і одного ранку, прокинувшись я зрозуміла, що сенс в тому, що ми прагнемо залишити якийсь вагомий слід після себе і для себе я зрозуміла, що це буде слід від ніжок моєї дитини … А зараз світ мій, мого чоловіка просто чарівний, усміхнений і просто щасливий, а все решта зачекає!!!Ось така моя історія…
п.с. вірю в тебе!!! 8)
дякую, Світланка!
Так просто, щиро і геніально про таке складне :-))) супер!!!
Дуже влучно все сказано. І дійсно правильні висновки.
… завжди брак часу “на себе” – тому що треба комусь допомогти.
Дякую, приємно було прочитати. Так все по-доброму і дуже влучно.
не думав що цей блог почитує Віктор Фйодорович
Я не Фйодорович. і не Віктор. :lol:
а блог дійсно дуже гарний, залишив у мене приємні, теплі згадки.