Epic Failure

Зазвичай я ділюсь з вами всякими позитивними штуками з свого життя. А сьогодні от розповім про прикрий epic failure який підіпсув мій п’ятничний ранок…

Почну здалека. Є в нас, в батьків, дача під Новим Роздолом. Залишилась від бабусі і дідуся. Їздимо туди на вихідні відпочивати, проводити час “на природі”. Городів і надмірної рослинності ми там не ведем (сказано ж: відпочиватu, а не спину гнути), але є деревця, кущики там всякі – урожай є з чого збирати

За останні роки понавиростало багато дерев аличі, і батьки надумали зрізати декілька. А вони якраз плоди скинули, добре вродили, ..ну і пішли під зруб незаслужено. Подивилась я на це все, і загорілась світлою ідеєю – зібрати ту всю аличу і зробити з неї якесь мега-бомбезне варення для всієї сім’ї. ..ну, майже як передсмерте бажання деревця виконати, розумієте..

Назбирала цілий великий міх жовтеньких плодів, завезла домів і почала джемову епопею. Відразу треба сказати, що я в житті ніколи закрутками не займалась, і в тій справі повний дуб. Відкрила парочку рецептів в інтернеті: ніби все просто, зварити, цукор додати, ще поварити – і в банки. Але, як кажуть, простіше в пісні співається, ніж в житті робиться..

Розтягнувся той весь процес майже на тиждень (з роботи пізно приходжу, так що одним махом ніяк не виходило): помити, зварити, від шкірок і кісточок відділити, знов поварити, а ще ж цукор купити – і з цукром поварити.. А посуду великого нема, то треба з купою каструль бабратись.. і вся кухня липка, в залишках аличі.. Ну, можете собі уявити. І весь цей час мене гріла одна єдина думка: як я роздаю маленькі баночки з варенням своїм рідним, вони куштують і прицмакують від радості.

І треба сказати, що в якийсь момент, моя алича, після додавання цукру та імбиру (а особливо імбиру!), смакувала зовсім добре. ..тільки от консистенція рідкувата була – на хліб не намажеш. І тоді я вирішила, поварити свою аличу ще хоч-трошки, щоб вона побулькала, водичка щоб випарувалась, а варення загусло.

…і воно таки загусло. а ше потемніло. …і до мого неймовірного розчарування стало абсолютно неїстівним їдким-їдким, що й чайної ложечки не з’їсти.

І тоді мене вперше за довгий час пробило вранці плакати (точно-точно! натуральними крокодилячими сльозами)! Ну, бо, стільки праці вкладено, стільки надій на мою аличу, і такий жалюгідний результат! 8 літрів неїстівної шняги! :-| ..так гірко-гірко стало. ..траурна процесія за участю Хриськи і великих баняків з горе варенням…

..Вже тепер, день по тому, згадується про все це з посмішкою  Ну, подумаєш, просто ще одна кулінарна невдача, з ким не буває. Але вчора зранку горю моєму не було меж..

Для чого я це пишу? Не знаю, можливо в когось теж день не вдався. Хотіла сказати – у всіх стаються невдачі. І, може, навіть, вас засмутила значно менша прикрість ніж моя нездійснена аличева мрія   Треба нам вчитись ставитись до всього по-філософськи, і навіть невдачі сприймати з посмішкою

п.с. Вчора зарікалась, що ніколи більше не буду братись ні за які варення! а сьогодні думаю: може спробувати вдруге? якщо раптом в когось є безпрограшні рецепти (бажано з додаванням імбиру! :)), то кажіть…