Маю новий досвід – два тижні холостяцького життя! Вперше за роки шлюбу відправила чоловіка в відрядження, а сама лишилась “на хазяйстві”.
Досвід, направду, новий і незвичний. Раніше, я й дня не жила одна: в батьків завжди була повна хата людей, з батьківської хати відразу переїхала в сімейне гніздечко, де вже жили вдвох, в студентські часи також не довелось жити по гуртожитках, навіть в відрядженнях я рідко коли жила сама.
А тут таке. Два тижні заправляла сама вдома. Зробила висновки: холостяцтво – то не для мене.
І так, короткий список того, що б сталось, якби в мене не було чоловіка:
– Я б їла, певне, двічі на тиждень. Або й взагалі перестала їсти (як в тому анекдоті про жида, який заморив собаку голодом і бідкався: “шкода, що здохла. ше би два дні і вже б звикла без їжі!“). Бо як же це можливо змусити себе готувати тільки для себе самої? Якщо є кого пригостити – то інша справа. А заради власного перекусу – сумнівно.. Хіба шмат канапки якоїсь, чи мюслі… :oops:
– Думаю, прибирала б не частіше ніж раз на місяць. І постіль не збирала б. І одяг на полиці не розкладала. Бо який зміст? Якщо мене влаштовує гармидер, а завтра все-одно насмічу, і знову треба постіль буде розстеляти, і одяг з полиці витягувати… 
– Взагалі, вдома я б бувала рідко. Не дуже люблю бути сама, тому знаходила б сотні приводів або гульнути десь допізна, або вгостях зависнути, або на роботі до півночі. Ну, в крайньому випадку – запрошувала б гостей щотижня. 
– Ну хоча ні, є ще варіант: я б до ранку сиділа в інтернеті. Чаталась б з такими самими неприкаянними холостяками, та іншими лобуряками. Час від часу не лягала б спати взагалі! 
– Ну, відповідно і вставала б я ближче до обіду. Не раніше 10:00 точно! Перевірено двома тижнями намагань встати раніше. Які там само-установки? Які будильники? Навіть якби вдалось десь-колись продерти на хвильку очі раніше, то змусити себе злізти з ліжка точно не вдалось би…
– Їздила б по місту я на маршрутках. А частіше на таксі. Певно, би розорилась через декілька місяців, і переключилась на 3-й автобус (такий класний ЛАЗ в нас запустили з Рясного до церкви Анни).
– Стала б абсолютним деспотом на роботі. Вимагала б мало не круглодобової праці від своїх підлеглих і колег. Бо ж холостяк сім’янина не зрозуміє. “І взагалі, які можуть бути справи сімейні, якщо дедлайн горить?!” (дехто таки постраждав в напружену робочу ніч з неділі на понеділок :oops: )
– А зрештою, я би певне подалась в доброчинство. Бо в житті треба про когось піклуватись. Щоб ті дні, які так швидко тікають, не здавалися потраченими надаремне. Обов’язково треба когось ще.
Ну, що, як вам такий образ замореної життям холостячки? Худої-голодної, з темними кругами під очима, нервозно-стервозно-деспотичної, непунктуальної, загубленої в цьому житті людини? ..Навіть блог “Жовті окуляри” мені б не пасувало вести. Швидше якісь саркастичні нотатки холостячки!
Одним словом, добре мати сім’ю, добре мати чоловіка, добре мати дім, в якому несамотньо, а навпаки затишно вдвох (/втрьох/вчотирьох…). Приготувати смачну вечерю на двох (сьогодні в нас вдалий експеримент: новий рецепт овочевого рагу!), поїсти з винцем, подивитися сімейний серіал перед сном, побалакати про життя при виключеному світлі, спокійно заснути, а на ранок встати з свіжою головою і гарним бойовим настроєм на новий вдалий день! 
я Б промовчав…
Хм, аж самій заміж захотілося
“Як я вас розумію”…
Коли мої дівчата були в бабусі, 3 тижні, то я лягав дуже пізно встава також не рано, Зранку їва хіба канапки, обіди замовляв на роботі, а оскільки там перше і друге, то їв шось одне в обід а інше на вечерю, на роботі сидів довго, або домовлявся з кимось на пиво йти. Додому взагалі не хотілось. Їсти пробував готувати, але мені то набридло. Дуже багато часу йде для того щоб приготувати для одного.
Зате в мене і чистота була, бо я не смітив. Не готоував, а за компом або в ліжку сильно не посмітиш. Зранку встав, закинув канапку задрабину пішов,ввечері прийшов, посидів годинку другу в неті, і спати.
Кароч ну його нафік. Що цікаво, зара часом сидимо з Оксаною, дивимся як мала чудеса витворяє, і думаєм собі, блін як ж раніше нудно було. )))
Kaнапки – це 100%.
Але бачите саме в такі моменти усвідомлюєш який ти все таки щасливий що маєш з ким побалакати, чаю попити, поділитись враженнями, ідеями. І коли твоя половинка (або 2 третинки) повертаєтюся додому хочеться обняти і більше ніколи не пускати у відрядження :oops: , ну хіба що через кілька місяців
Ти не жартуй так зі своїм здоровям
Можеш обідати на роботі, там завжди є бажаючи 
Але погодься, іноді хочеться побути самій, заварити смачної кави, зробити улюблені канапки чи печиво і дивитись щось прикільне по телеку чи блукати нетрями інтернету.
Або сходити в салон після роботи, і не бігти додому стрімглав, щоб нагодувати голодного чоловіка
І згодна – тільки на пару днів
>Худої-голодної, з темними кругами під очима, нервозно-стервозно->деспотичної, непунктуальної, загубленої в цьому житті людини?
яка різниця, самому бути чи не самому, головне собою лишатись 
Хри, ну дуууууууже перебільшуєш
хм… а я собі задумалась
єдиний адекватний комент лише від ivok. все інше це логічне оправдовування своєї ліні, боязні вийти з зони комфорту та ниття щодо прив’язаності до “половинки”
>>> все інше це логічне оправдовування своєї ліні, боязні вийти з зони
>>> комфорту та ниття щодо прив’язаності до “половинки”
що може бути природніше ніж “привязаність до “половинки”, існування певної “зони комфорту”, з якої виходити неохота? в цьому ж якраз і суть сімейного життя, хіба ні?
і хай це буде моєю найбільшою слабкістю!
я просто не хочу бути сама, мені файно, коли ми вдвох. вкотре в цьому переконалась. от.
ну бачиш, то хто як звик
я от, наприклад, багато часу жила сама і після одруження було трохи важкувато адаптуватися 
навіть просила чоловіка інколи мене взагалі не рухати, щоб самій побути 