В черговий раз переконуюсь в тому, що найстрашніша річ, якої я боюсь – це самотність. Пригадую, коли їздила до Києва в відрядження і якогось вечора надумала прогулятися сама містом, то закінчилась прогулянка якоюсь дикою ностальгією за домом, бажанням терміново спакувати речі і вернутись до рідного Львова. Якесь таке відчуття чужого середовища, і враження, що ти тут нікому не потрібна.
Сьогодні підкрадається схоже відчуття в Мінську. Провела два тренінги, робочий день якби закінчився, а “додому” іти неохота. Бо там же мене ніхто не чекає. І гуляти самій містом не тягне, боюсь знов найде сумнинка 
Добре, що є мої доблесні подруги, яких я ще в Києві нажила. Найкращий рецепт проти самотності! Вони і зустрінуть, і розважать.
…Але таки-так. Самотньою бути страшно.
здається що ти плутаєш поняття “самотність” і “нема чим зайнятись”…
А я люблю бути сама. Але то окремий випадок, бо я самітниця.
Просто подумалося, що не варто боятися таких ситуацій, краще змінювати своє ставлення до них, коли вже виникають у житті, бо наодинці з собою може бути дуже цікаво.
важко не погодитись. сама боюсь самотності. аналізуючи своє життя зрозуміла, що лише шкільні роки стали роками самотності. вчилась в спеціалізованій гімназії (шестиденка) та в музичній школі. як результат з друзями бачилась лише на канікулах в основному. а от дошкільний час та післяшкільний в мене насичений активним спілкуванням. і стала надто залежною від людей. і коли от зараз я стала дорослою, мені важко змиритись з тим, що друзі стали не такими легкими на підйом+плюс певні особисті обставини. і от буває вихідний і реально нема з ким навіть прогулятись. тому дуже розумію.
п.с. в Мінську була давно, майже 20 років тому. ніц не пам’ятаю. тому вимагаю фотозвіт.
А мені теж страшно бути одному,без спілкування, тільки я самотнім почуваюсь у Львові, а не як Христя – в Києві :). Дякую ХР що часто мене виручаєш в цьому питанні
я самотність теж не дуже люблю, але останнім часом дуже починаю її цінувати, оскільки це єдина можливість впорядкувати думки. тож … дивись на це череж жовті окуляри
Alex: Та ні, вдома навіть коли “нема чим зайнятись” такого не буває, щоб здавалося що ти одна однісінька на світі…
Верблена, Feuille: я от думаю, що люди які не бояться самотності – дуже сильні особистості… а може й справді – то окрема порода “самітників”
zymova: Так, про “стала надто залежною від людей” – це також про мене!
п.с. Фотозвіт не обіцяю. В мене сів фотоапарат після першого ж кадру
Хіба з минулої поїздки щось склепаю…
alimoe: взаємно!
..цікавий в тебе нікнейм!
ой зачепила болючу тему…..
брррр, тре кудась іти…
буває в мене таке, боюсь бути сама страшееенно….
От і зараз, береш мобілку в руки і нема кому подзвонити, в скайпі всі оффлайн бо ніби вікенд, надворі дощ, а чоловік мирно посапує після трудового тижня
Дівчата, я мушу погодитись з Алексом. Самотньо тому що нема чим себе заняти. А щоб виправити цю проблему пропоную наступні рішення:
1) Намалювати на дзеркалі вуса, і зозмовляти з собою від імені Сандро з Італіо.
2) На мікрохвильовці є кнопочки які пікають: пропікати марш Мендельсона.
3) Чи ви знаєте що кухарів з усього світу «міряють» по яєшні з 3-х яєць? Розробити техніку найсмачнішої яєшні.
4) Малювати дяпсиків, придумати ігри на вилазку і ще купа цікавих речей.
Якщо ви все ще почуваєтесь самотні, поверніться до пункту 1).
як варіант почніть все робити лівою рукою(якщо правша) – це як мінімум відволіче від сторонніх думок та повеселить своєю незграбністю
:lol: прикольні поради!
наступного разу точно спробую, як тільки найде ностальгія :))
я дуже дуже самотня…нікому не потрібна…думки погані лізуть в голову
\
останнє, що треба робити – це пускати погані думки в голову.
не знаю, яка у вас там ситуація, але чомусь упевнена, що думка “нікому не потрібна” точно не відповідає дійсності.
тримайтеся!